Справа № 412/16055/11

пр. № 2/412/256/12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2012 року                                Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

У складі:          

Головуючого            –судді Галічого В.М.

          При секретарі –Пилипенко Г.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної металургійної академії України про поновлення на роботі, скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2011 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування заявлених вимог послалася на те, що на виконання рішення суду вона з 25.07.2007 року наказом відповідача № 834-1-к від 03.11.2008 року була поновлена на роботі доцента кафедри економічної інформатики Національної металургійної академії України. Однак наказом № 1050-1-к від 06.12.2011 року відповідач скасував наказ № 834-1-к від 03.11.2008 року, результатом чого сталося її звільнення з роботи.

На підставі викладеного, з урахуванням збільшення позовних вимог (а.с. 18, 19), позивач просила суд визнати недійсним та скасувати наказ № 1050-1-к від 06.12.2011 року, поновити її на раніше займаній посаді з 06.12.2011 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 972, 56 грн., моральну шкоду у розмірі 20 000, 00 грн., зобов’язати відповідача допустити її до виконання своїх трудових обов’язків та не чинити перешкод у їх виконанні, стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 4 410, 89 грн. за час затримки розрахунку при звільненні, середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 4 410, 89 грн., а також стягнути з відповідача на її користь збитки у розмірі 4 410, 89 грн. та заробітну плату за відпрацьовані дні у сумі 575, 34 грн.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, на їх задоволенні наполягала.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на його безпідставність.

Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно частин 1-3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2011 року у цивільній справі № 2-2924/11 за позовом ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат, встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ОСОБА_2 з 01.09.1995 року на посаду асистента кафедри економічної інформатики і автоматизованих систем управління за строковим трудовим договором, потім наказами відповідача були переведення на роботі, зміни посади, з 01.11.2004 року позивачка за її заявою була переведена на роботу до 30.06.2005 року, з нею укладалися контракти, тобто до закінчення дії контракту. Переукладання строкових договорів з викладачами кожні п'ять років передбачалось Положенням, затвердженим наказом Мінвузу СРСР № 500 від 10 липня 1987 року; а потім Положенням, затвердженим наказом Міносвіти України № 293 від 05 серпня 1993 року, що діяли на той час.

У зв’язку з закінченням 30 червня 2005 року останнього строкового договору ОСОБА_1 було запропоновано визначитись у термін не пізніше як два місяці і повідомити письмово про свої подальші наміри, а саме: продовжити працювати на займаній посаді на умовах строкового трудового договору (контракту), чи звільнитись після закінчення дії строкового трудового договору. Належного волевиявлення на продовження працювати на займаній посаді умовах строкового трудового договору (контракту) позивачка не виразила. Наказом № 480-1-к від 30 червня 2005 року ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України через закінчення строку дії контракту.

Контрактна форма трудового договору з науково-педагогічними працівниками, передбачена частиною 3 ст. 54 Закону України «Про освіту», згідні якого науково-педагогічні працівники приймаються на роботу на умовах трудового договору, у тому числі за контрактом. Після закінчення строку дії контракту ОСОБА_1 була звільнена 30 червня 2005 року. Вказане звільнення позивачка оскаржила до суду і рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2006 року її позовні вимоги були задоволені, звільнення визнано незаконним, її поновлено на роботі, стягнуто середній заробіток за час вимушеної прогулу, зобов’язано відповідача надати їй невикористану відпустку та інше. Наказом № 337-1-к від 24 травня 2006 року відповідач на підставі вказаного рішення суду поновив ОСОБА_1 на роботі з 24 травня 2006 року і встановив термін роботи до 30 червня 2007 року, тобто до кінця дії контракту і наказом 427-1-к від 04 липня 2007 року позивачку було звільнено з 24 липня 2007 року з займаної посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України через закінчення строку дії контракту. ОСОБА_1 вважала і це звільнення незаконним і звернулася з позовом до суду про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2008 року, що було ухвалено у заочному порядку, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: звільнення визнане незаконним, її поновлено на роботі, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

На підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2008 року відповідачем було винесено наказ № 834-1-к від 03.11.2008 року про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 25.07.2007 року.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2009 року апеляційна скарга ОСОБА_2 відхилена, а рішення Жовтневого районної суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2008 року залишене без змін.

Ухвалою Колегії суддів Верховного Суду України від 19 червня 2009 року касаційна скарга ОСОБА_2 була задоволена, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2008 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2009 року скасовані і справа передана на новий розгляд.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2011 року, залишеним без змін ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.12.2011 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та витрат було відмовлено. На підставі вказаних рішень наказом відповідача № 1050-1-к від 06.12.2011 року було скасовано наказ № 834-1-к від 03.11.2008 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

За час між вищезазначеними наказами позивачка працювала в ОСОБА_2 та отримувала заробітну плату.

З урахуванням викладених обставин суд вважає, що звільнення позивачки відбулося правомірно, оскільки воно було здійснено після вирішення судами трудового спору про поновлення на роботі позивачки. Підставою для видання наказу, як про поновлення на роботі, так і про скасування дії наказу були рішення судів, що є обов'язковими для виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причиняв звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Передбачених законом підстав для поновлення на роботі ОСОБА_1 немає, оскільки ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.12.2011 року залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05.10.2011 року про відмову у задоволенні її вимог про поновленні на роботі.

Також відсутні підстави для зміни причини звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону, так як позивачка наказом № 1050-1-к від 06.12.2011 року не була звільнена на підставі норм КЗпП України, а цими наказами було скасовано дію наказу про її поновлення на підставі рішення суду, що в подальшому було скасоване, у зв’язку з чим не вбачається й підстав для скасування зазначеного наказу.

З урахуванням зазначеного судом не встановлено причин, які б перешкоджали позивачці ОСОБА_1 працевлаштуватися, а отже у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування наказу № 1050-1-к від 06.12.2011 року слід відмовити.

Решта позовних вимог задоволенню не підлягає, оскільки є похідними від вимог про скасування наказу № 1050-1-к від 06.12.2011 року, у винесенні якого відповідачем ознак неправомірності судом не встановлено.

Вимоги позову про стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 4 410, 89 грн. за час затримки розрахунку при звільненні та середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 4 410, 89 грн. також задоволенню не підлягають, оскільки як встановлено судом, позивачка відмовилася отримати свою трудову книжку і з’явитися до бухгалтерії для здійснення розрахунку. Зазначене підтверджує акт від 06.12.2011 року. Крім того, відповідач надсилав позивачці лист за номером 3/10-175 від 08.12.2011 року, в якому просив прибути до відділу кадрів для отримання трудової книжки та до бухгалтерії для отримання розрахунку, що підтверджується поштовою квитанцією від 09.12.2011 року про відправлення рекомендованим листом.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати позивача у розмірі 575, 34 грн., сума якої не заперечувалась представником відповідача у судовому засіданні, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, заробітну плату позивачка отримує шляхом перерахування відповідачем на її банківський картковий рахунок грошей, що на момент ухвалення цього рішення здійснено не було.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За викладених вище обставин підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати у розмірі 575,34 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки порушення трудових прав позивачки відповідачем у судовому засіданні не встановлено, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Стосовно посилання позивачки на неправильне застосування норм процесуального права щодо повороту виконання рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Питання про поворот виконання судових рішень, які вже виконані, виникає у випадку їх скасування або зміни судом апеляційної чи касаційної інстанції. Під поворотом виконання слід розуміти повернення позивачем відповідачеві всього одержаного ним за скасованим (зміненим) рішенням.

Поворот виконання можливий у разі якщо: а) позивач одержав від відповідача в порядку виконання рішення майно або грошові кошти; б) виконане рішення скасовано судом апеляційної чи касаційної інстанції чи змінено із задоволенням позовних вимог в меншому розмірі.

Законодавець передбачає такі можливі варіанти вирішення питань про поворот виконання:

а) питання про поворот виконання вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши рішення, він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі;

б) коли рішення після його виконання скасовано і справу повернено на новий розгляд, а при новому розгляді справи в позові відмовлено або позовні вимоги задоволено в меншому розмірі, або провадження у справі закрито чи заяву залишено без розгляду, суд, ухвалюючи рішення, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням;

в) коли питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом при новому розгляді справи або судом апеляційної чи касаційної інстанції, то за заявою відповідача це питання розглядається судом, у якому перебуває справа.

4. У разі повороту виконання позивач зобов’язаний повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. У випадку неможливості повернення майна в натурі в рішенні або ухвалі суду повинно бути передбачено відшкодування вартості цього майна.

Крім того, статтею 239 КЗпП України встановлено обмеження повороту виконання рішень по трудових спорах. Так, відповідно до ч. 1 ст. 239 КЗпП України у разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, оскільки позивач від їх сплати звільнена.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 21, 23, 36, 41, 43, 116, 221, 232, 235, 237-1, 239 КЗпП України, ст. ст. 54, 56 ЗУ «Про освіту», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 169, 212, 213, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Національної металургійної академії України на користь ОСОБА_1 575, 34 грн. (п’ятсот сімдесят п’ять гривень 34 коп.) заробітної плати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог –відмовити.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Національної металургійної академії України в дохід держави 188, 20 грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                           В.М. Галічий