Справа № 22ц- 2224/10              Головуючий у І інстанції – Грушицький А.І.

Категорія № 42                                                     Доповідач – Свистун О.В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

08 липня 2010 року                                                       місто  Луцьк

Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі колегії суддів:

головуючого – судді Свистун О.В.,

суддів  Осіпука В.В., Подолюка В.А.,

при секретарі Матюхіній О.Г.,

з участю представника позивача – Волощука О.Ф.,

третьої особи – ОСОБА_2,

відповідача –  ОСОБА_3,

       розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства « Соціальна сфера », третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення,

          за апеляційною скаргою позивача Закритого акціонерного товариства « Соціальна сфера » на рішення Луцького міськрайонного суду від 27 квітня 2010 року, -                                  

             ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі позивач  ЗАТ «Соціальна сфера» вказує на незаконність рішення суду із-за невідповідності висновків суду обставинам справи,  порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення  позову повністю.

          Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27 квітня 2010 року в позові Закритого акціонерного товариства « Соціальна сфера » до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення -   відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про відмову у задоволені позову, оскільки позивачем надано достатньо доказів про порушення відповідачем громадського порядку та правил співжиття в приміщені гуртожитку.

        Представник позивача ОСОБА_1 та третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній зазначених.

        Відповідач ОСОБА_3 заперечив апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, просить залишити рішення суду без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3  вселений в кімнату АДРЕСА_1 на законних підставах, доказів щодо вжиття заходів за порушення правил співжиття, неналежної поведінки в гуртожитку позивач суду не надав, а тому не підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь в справі , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 26 січня 1995 року ОСОБА_2 згідно спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДПЗ-28 ( протокол № 31 від 18 липня 1994 року), отримала ордер на право поселення з сім’єю з трьох осіб, а саме : вона,  чоловік ОСОБА_3 та син ОСОБА_4, в гуртожитку АДРЕСА_1 жилою площею 12.84 кв.м.(а.с. 10).

Судом першої інстанції встановлено, що  20 грудня 2004 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 11). Відповідно до актів, які складені комісією позивача, (а.с. 13-15) ОСОБА_3 неодноразово порушував правила поведінки в будинку по місцю проживання, однак будь-яких попереджень про вжиття заходів щодо виселення до останнього не було застосовано.

Згідно з Примірним Положенням про гуртожитки від 03.06.1986 року, п.44 – громадяни можуть бути виселені із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення також на підставі ч.1 ст.116 ЖК України.

Відповідно до ст..116 ЖК України якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Як слідує з роз’яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», п.17- в даному випадку маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місце роботи або проживання відповідача.

Позивач не надав суду будь-яких з вищевказаних заходів попередження відповідача за порушення правил співжиття.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона покликається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволені  позову.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

                УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача Закритого акціонерного товариства «Соціальна сфера»  відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 27 квітня 2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:     /підпис/      

Судді:     /підпис/ підпис/

З оригіналом згідно

Суддя апеляційного суду                             О.В.Свистун