АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-2866 /2010 року Головуючий у 1-й інстанції: Комишня Н.І.
Суддя-доповідач: Пільщик Л.В .
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Пільщик Л.В.
Суддів: Краснокутської О.М.
Сапун О.А.
При секретарі: Белименко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог: Камянсько- Дніпровська державна нотаріальна контора про визнання угоди дійсною та визнання права власності на присадибну земельну ділянку, -
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом.
В позовній заяві зазначав, що 08.03.1997 року між ним та подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено угоду купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 11 га, розташованої в АДРЕСА_1. За земельну ділянку заплатив відповідачам 5000 грн. З того часу він розпоряджається садовою ділянкою, вирощує сільськогосподарську продукцію Отримавши гроші ,подружжя ОСОБА_5 пообіцяло найближчим часом підготовити документи для оформлення договору нотаріально..
Посилаючись на те, що відповідач відмовляється оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки, просив суд визнати факт угоди, по якій ОСОБА_5, ОСОБА_4 продали, а він купив земельну ділянку для особистого садівництва розміром 0,11 га, розташовану в АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2008 року позовну заяву задоволено.
Визнано угоду, по якій ОСОБА_5, ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_3 купив земельну ділянку для особистого садівництва розміром 0,11 га, розташовану в АДРЕСА_1- дійсною.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку для особистого садівництва розміром 0,11 га, розташовану в АДРЕСА_1-дійсною.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області. В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, ОСОБА_3, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
У статті 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин фактів, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та навести докази на їх підтвердження, наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи, правовідносини, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовіносини
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.
Пред’являючи позов, позивач посилався на укладення угоди купівлі продажу земельної ділянки в 1997 року , тобто правовідносини виникли під час дії Цивільного Кодексу 1963 року і Земельного Кодексу 1990 року.
Проте при вирішенні справи суд керувався нормами ЦК 2004 роки , а норми ЗК взагалі не застосував.
Відповідно до ст. 47 ЦК України 1963 року, яка за змістом співпадає зі ст.220 ЦК 2004 року, нотаріальне посвідчення угод обов'язкове у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Задовольняючи позов про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки і визнання права власності на неї за ОСОБА_3, суд виходив з того, що позивач уклав письмовий договір з ОСОБА_6 і ОСОБА_7, на виконання угоди продавці отримали 5000 грн. і передали земельну ділянку покупцеві.
Однак у справі не має доказів, які б засвідчували факт укладання письмового договору купівлі-продажу земельної ділянки, ухилення продавця від нотаріального посвідчення договору та домовленість сторін щодо всіх істотних умов договору, ,які у відповідності до ч.2 ст.48 ЦК є обов’язковими умовами визнання угодою дійсною в судовому порядку.
Згідно ч. 2 ст. 44 ЦК України письмова угода вважається такою, що вчинена у письмовій формі, якщо вона підписана його сторонами .
В якості письмового договору суд прийняв документ, який приєднаний на а.с.9 і який не відповідає вимогам ч.2 ст.44 ЦК України , а за своїм змістом є розпискою.Суд не зважив на те, що в ньому відсутні підписи позивача ОСОБА_3, та ОСОБА_7.,яких суд визнав відповідно покупцем та продавцем. В цьому документі заначено , що ОСОБА_6 отримав 5000 грн. за продану земельну ділянку і не йдетьсяґ чи є ця сума остаточною оплатою , хоча ціна є істотною умовою договору.
Відповідно до положень ст. ст. 224, 225, 227 ЦК 1963р не може бути предметом договору купівлі-продажу нерухоме майно, яке не є об'єктом права власності продавця на момент укладення договору
Спірна земельна ділянка на праві власності належала ОСОБА_6, його право власності посвідчено державним актом ( а.с.6). У справі не має правовстановлюючих документів ,які б підтверджували право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_7. Таким чином, у справі відсутні докази, які б свідчили про наявність у ОСОБА_7Я правових підстав розпоряджатися земельною ділянкою , укладати будь-які договори, об'єктом яких була б ця земельна ділянка .
Власник земельної ділянки ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р. (а.с.8), хто прийняв спадщину після його смерті і хто може відповідати за претензіями, пред’явленими стосовно майна, яке належало ОСОБА_6, суд не з’ясовував, до участі у справі їх не притягнув , а вирішив справу за участю ОСОБА_7 в якості відповідача ,хоча у справі взагалі не має даних про наявність між нею та ОСОБА_3 матеріально-правових відносин.
Правила ч.2 ст.47 ЦК України не може застосовуватися ,якщо для укладення угоди були в наявності передбачені законом обмеження.
Відповідно до ч.3 ст.18 Земельного кодексу України (в ред. 1990 р., який діяв на час укладання договору ) придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку, а згідно ст.114 цього Кодексу - купівля-продаж земельних ділянок, укладена власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсною.
Згідно ч.2 ст.17 ЗК України власники земельних ділянок , переданих їм Радою народних депутатів , не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах , на яких вона їм була передана.
Спірна земельна ділянка передана ОСОБА_6 у власність Новодянською сількою Радою народних депутатів 22 липня 1996 року .
. Проте суд зазначені положення закону не застосував і не з’ясував чи не було перешкод для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки у 1997року.
Розглядаючи спір, суд не врахував що він стосується землі ,яка відноситься до об’єктів нерухомого майна і має особливий правовий режим.
У відповідності до ст.14 Конституція України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону .
Відповідно до ст.17 Конституції забезпечення економічної безпеки України є державною функцією .
З огляду на зазначені конституційні положення організація цивільного обороту землі є однією з головних завдань держави ,а порушення встановленого державою порядку відчуження земельних ділянок завдає шкоди її інтересам.
Апеляційна скарга подана прокурором на захист інтересів держави і уповноваженим органом держави в даних правовідносинах є Управління державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель у Запорізькій області, яке не приймало участі при розгляді справи.
Зазначені обставини свідчать про те, що прокурор порушив питання про перегляд судового рішення в апеляційному порядку відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України і спростовують доводи ОСОБА_3 про відсутність у прокурора підстав для вступ до участі у справі
З огляду на викладене оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції за п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України .
Керуючись ст. ст. 307,311 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Кам’янсько-Дніпровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель в Запорізькій області задовольнити частково.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 25 квітня 2008 року у цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: