Справа № 22ц-2344/2010 р. Головуючий у I інстанції – Короїд Ю.М.
Категорія – цивільна Доповідач – Євстафіїв О.К.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2010 року Апеляційний суд Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді Шарапової О.Л.,
суддів: Євстафіїва О.К., Заболотного В.М.,
при секретарі Штупун О.М.,
за участю: представника позивача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Козелецького районного суду від 30 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про припинення права на частку у спільній частковій власності на будинок і визнання за нею права власності на будинок в цілому,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2009 р. ОСОБА_7 пред’явила позов до ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, в якому просила припинити їхнє право власності на належні їм частини будинку № 8 з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, визнати за нею право власності на них в цілому, стягнувши з неї на користь кожного відповідача відповідну суму грошової компенсації вартості втраченої кожним з них частки власності на домоволодіння. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона і ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є власниками вищевказаного будинку з надвірними спорудами. Їй належить 9/20 частин цього домоволодіння, ОСОБА_6 належить 1/10 його частина, а ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - по 9/40 його частин (кожній). Лише вона утримує вказане домоволодіння в належному стані та несе відповідні витрати. У даний час між нею й відповідачами склалися неприязні стосунки, що унеможливлює спільне користування домоволодінням з ними; останні хочуть його продати. З співвласників даного будинку лише вона не має постійного житла - вона мешкає в гуртожитку. Розділити спірний будинок відповідно до часток кожного з його співвласників не є можливим. Припинення права власності ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на належні їм частини домоволодіння, про яке йдеться, не завдасть їхнім інтересам істотної шкоди.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, ОСОБА_7 посилається на ті ж доводи й обставини що вона їх вказувала у позовній заяві. Крім того, в апеляційній скарзі вона посилається іще й на те, що місцевий суд не взяв до уваги, що у судовому засіданні, яке відбулося 18.09.2009 р., відповідачі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 визнали позов, а відповідач ОСОБА_6 у судовому засіданні, яке відбулося 30.03.2010 р. заявив, що належна йому частина спірного домоволодіння його не цікавить, що він має потребу лише у земельній ділянці, яка не належить до цієї садиби.
У судовому засіданні представник ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, а ОСОБА_6 просив її відхилити за безпідставністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що вона підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
Постановляючи рішення, суд І інстанції виходив з того, що позивач має документально підтверджене право власності на 9/20 частин спірного володіння, яке ніким не оспорюється, а інша його частина належить відповідачам; в силу ст. 321 ЦК України право власності останніх є непорушним. У зв’язку з цим вимоги про визнання за ОСОБА_7 права власності як на все домоволодіння, так і на належну їй частину цього домоволодіння не можуть бути задоволені. Вимоги про припинення права власності ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на належні їм частини домоволодіння не можуть бути задоволені з тих підстав, що належна їм усім частина домоволодіння є більшою, ніж та його частина, що належить позивачеві. Тому припинення права власності останніх на належні їм частини домоволодіння завдасть їм істотної шкоди.
Апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги.
Так, місцевим судом на підставі належних і допустимих доказів по справі вірно встановлено наступне.
ОСОБА_7 належить 9/20 частин жилого будинку № 8 з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, ОСОБА_6 належить 1/10 частина цього будинку й надвірних споруд, а ОСОБА_8 і ОСОБА_9 - по 9/40 їх частин (кожній).
Вартість жилого будинку № 8 з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 становить 35164 грн. 00 коп.
Спірний будинок неможливо розділити у натурі відповідно до часток власності у ньому кожного з його співвласників.
У ході розгляду справи апеляційним судом встановлено, що сторонам крім спірного будинку й надвірних споруд на праві власності також належить і присадибна земельна ділянка у тих же частках, що й будинок, що підтверджується державним актом на право власності на цю ділянку, виданого 15.07.2009 р.
З встановленого випливають наступні висновки.
Частиною 1 ст. 381 ЦК України передбачено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Оскільки сторонам по справі на праві власності належить не лише жилий будинок № 8 з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1, а й присадибна земельна ділянка, то вони є співвласниками садиби АДРЕСА_1.
Частиною 2 ст. ст. 381 ЦК України передбачено, що в разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, припинення права власності відповідачів на належні їм частини жилого будинку № 8 з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 має відбуватися одночасно з припиненням їх права власності на всі інші належні їм частини садиби.
У позовній заяві не йдеться про припинення права власності відповідачів на належні їм частки присадибної земельної ділянки вищевказаної садиби. Крім того, на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Чернігівській області позивачем внесено 17000 грн. 00 коп., що є вартістю тільки спірного будинку з господарсько-побутовими будівлями (квитанція на а.с. 79).
Оскільки в силу ст. 381 ЦК України припинення права власності на належні ОСОБА_6, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 частини спірного жилого будинку з господарсько-побутовими будівлями неможливе без припинення їхнього права власності на всі інші частин належної їм садиби, то позовні вимоги ОСОБА_7 не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд вважає за необхідне постановити рішення як на наданих сторонами суду І інстанції доказах, так і на доказах, наданих апеляційному суду, оскільки попередній розгляд справи місцевим судом проведено з порушенням вимог ст.ст. 130 ч. 6 п.п. 3, 4, 131 ЦПК України, що вбачається з ухвали від 18.09.2009 р., постановленої за наслідками попереднього розгляду справи (а.с. 22).
З викладеного випливає, що висновок суду І інстанції про відхилення вимог позивача є вірним, але оскаржуване рішення має бути змінене в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 307, 309 ч. 1 п. 4, 316 ЦПК України, ст. 365 ЦК України, суд
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Козелецького районного суду від 30 березня 2010 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
В іншій частині дане рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але воно може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: