Копія
Справа №2-196/10/1605
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
“21” червня 2010 року м. Гребінка
Гребінківський районний суд Полтавської області у складі:
Головуючої судді Кривчун Т.О.,
при секретарі Сапі А.М.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Крочак Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гребінка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства “Виробничий комплекс “ВіндЕлектрик” (далі-ДП “ВК “ВіндЕлектрик»), про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, уточненим у ході розгляду справи, до ДП “ВК “ВіндЕлектрик», посилаючись на те, що 01.10.2008р. був прийнятий на посаду слюсаря ДП “ВК “ВіндЕлектрик» з випробувальним терміном 30 днів, з 01.10.2008р. по 31.10.2008р. та обумовленою заробітною платою 50грн./день за 8-годинний робочий день, за цей період він працював на підприємстві, однак заробітної плати до цього часу не отримав.
Зазначає, що 12.01.2009р. він був ознайомлений з наказом по підприємству №25 від 03.11.2008р. про зміну істотних умов праці та переведення на неповний робочий день тривалістю 2 години з 12.01.2009р., а 18.01.2010р. в УПСЗН Гребінківської РДА ознайомився з наказом по підприємству від 01.12.2008р. про зміну істотних умов праці з 01 по 31 грудня 2008 року та переведення працівників на неповний робочий день тривалістю 4 години. При ознайомленні з цими наказами керівництво підприємства запевнило, що фактичний розпорядок роботи та розмір оплати праці залишиться незмінним-50грн. за 8-годинний робочий день.
Вказує, що за період роботи з 01.10.2008р. по день звільнення 14.08.2009р. він систематично недоотримував заробітну плату у розмірі, обумовленому договором, тому вимушений був подати заяву на звільнення з 14.08.2009 року. Перед звільненням з роботи, у липні 2009 року, біля контори підприємства він випадково виявив відомості про нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час за період із 01 жовтня 2008р. по липень 2009р.
У зв”язку з цим вважає, що, сума заборгованості по заробітній платі за період із 01.10.2008р. по липень 2009р. склала 5885,00грн. Окрім того, оскільки за час роботи на підприємстві він не перебував у відпустці, мав право на отримання компенсації за невикористану відпустку –2 дні за кожний повний місяць роботи, всього 21 день, оскільки відповідач 09.02.2010р. перерахував йому лише 339,36грн., сума недоплати, на його думку, становить 764,94грн.
Вважає, що діями відповідача йому заподіяно моральної шкоди, яку він оцінює в 5000,00грн.
У зв”язку з наведеним остаточно прохав стягнути з ДП “ВК “ВіндЕлектрик» заборгованість по заробітній платі у сумі 5885,00грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 764,94грн., моральну шкоду 5000,00грн.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, прохаючи їх задовольнити, та, в доповнення пояснив, що, після винесення наказу №25 від 03.11.2008р., 13.01.2010 року його та ОСОБА_4 викликав директор підприємства, який запропонував їм підписати заяву про ознайомлення з наказом, у противному випадку запропонував розрахуватися, при цьому запевнивши, що все фактично залишиться, як і раніше (8-годинний робочий день та заробітна плата у розмірі 50грн/день). У зв”язку з існуючою заборгованістю підприємства перед ним по заробітній платі, тяжким матеріальним становищем, та, повіривши запевненням керівника, він погодився підписати заяву. Зазначає, що облік робочого часу вів директор, його бригадиром (майстром) був ОСОБА_5, який постійно працював в цеху, в якому також працював і він (позивач), у наданих ним відомостях про нарахування зарплати за весь період роботи його денна ставка зазначена в розмірі 50грн. Вказує, що копії документів, які, на його погляд, підтверджують “подвійну” бухгалтерію на підприємстві, він випадково знайшов одного дня у ящику, який стояв перед конторою, та, забравши їх, приніс додому, де роздивившись, зрозумів, що його “обдурили”.
Представник відповідача у наданих суду письмових запереченнях позовні вимоги не визнав у повному обсязі, вважає їх безпідставними, необгрунтованими, прохав відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що, відповідно до заяви позивача про прийняття на роботу від 01.10.2008р. був виданий Наказ №17а від 01.10.2008р. про прийняття ОСОБА_1 на роботу слюсарем з 01.10.2008р., про що зроблено запис у трудовій книжці. Відповідно до заяви позивача про звільнення з роботи від 14.08.2009р. був виданий Наказ №32 від 14.08.2009р. про звільнення ОСОБА_1, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці. Оскільки інші докази трудової діяльності законодавством не передбачені, вважають, що жодні довідки, відомості не є документом, що підтверджує трудову діяльність працівника.
Зазначають, що єдиним документом, що встановлює систему оплати праці, розмір посадових окладів працівників на підприємстві є затверджений штатний розпис, інших документів не передбачено, як і іншої системи оплати праці, тому твердження позивача про його домовленість про оплату праці в розмірі 50 гривень на день є надуманим, нічим не підтвердженим та суперечить усім встановленим правилам і локальним документам, що діють на підприємстві, підтвердженням чого є те, що у наказі №17а від 01.10.2008р. про прийняття ОСОБА_1 на роботу зазначено, що він приймається на роботу з посадовим окладом згідно штатного розпису, з яким позивач ознайомлений. За період роботи позивача було видано і затверджено штатні розписи: станом на 01.10.2008р. (Наказ №16 від 01.10.2008р.), згідно якого посадовий оклад позивача становить 590,00грн.; станом на 01.12.2008р. (Наказ №35 від 01.120.2008р.), згідно якого посадовий оклад позивача становить 655,00грн.; станом на 01.04.2009р. (Наказ №17 від 01.04.2009р.), згідно якого посадовий оклад позивача становить 680,00грн.; станом на 01.07.2009р. (Наказ №22-3 від 01.07.2009р.), згідно якого посадовий оклад позивача становить 685,00грн.
Вказують, що 03.11.2008р. був виданий наказ №25 про зміну істотних умов праці, яким працівників підприємства було переведено на неповний робочий день-2 години та з яким позивач був ознайомлений 03.11.2008р., 04.11.2008р. позивач був попереджений про наступну зміну умов праці, а 06.11.2008р. він надав згоду на переведення його на неповний робочий день, усе це підтверджується його підписами. Наказом №39а від 01.12.2008р. працівників підприємства з 01.12.2008р. було переведено на неповний робочий день тривалістю 4 години, і, відповідно до Табеля обліку робочого часу у грудні 2008 року вони працювали за скороченим робочим днем тривалістю 4 години. Однак, у зв”язку з тим, що даний наказ було винесено з порушенням процедури, позивачу за грудень 2008 року було донараховано 328,00грн.
Облік робочого часу на підприємстві здійснюється відповідно до Табелів обліку робочого часу, що ведуться на кожний місяць та є офіційним документом. Відповідно до Табеля обліку робочого часу та Штатного розпису бухгалтерія підприємства здійснює нарахування заробітної плати. Єдиним документом по обліку заробітної плати є Книга обліку заробітної плати за відповідний рік. При встановленні неповного робочого часу (двогодинний робочий день) оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або виробітку.
За період роботи позивача з 01.10.2008р. по 14.08.2009р. позивачу нараховано заробітну плату у сумі 2891,00гривень, виходячи з якої йому нараховано суму компенсації за невикористану відпустку тривалістю 22 календарних дні в розмірі 178,64грн., яка підлягає оподаткуванню та відрахуванню з неї обов”язкових платежів.
Щодо стягнення моральної шкоди, то позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує заподіяння йому такої шкоди. Окрім того, позивачем пропущено встановлений трудовим законодавством тримісячний строк позовної давності щодо відшкодування моральної шкоди.
У судовому засіданні представник відповідача наведені вище доводи заперечень підтримав та, в доповнення, пояснив, що, у квітні 2009 року податковою інспекцією була проведена планова перевірка підприємства та складено Акт перевірки, згідно якого жодних порушень податкового і трудового законодавства не встановлено. Будь-яких доказів про встановлення (під час зміни істотних умов праці) заробітної плати позивачу у розмірі 50грн/день ОСОБА_1 не надано.
Зазначає, що, у зв”язку з виявленням у лютому 2010 року УПСЗН Гребінківської РДА порушення при переведенні працівників підприємства з 01.12.2008р. на неповний робочий день-4 години, було складено відповідний Акт, тому у цьому ж місяці підприємство здійснило донарахування працівникам заробітної плати за грудень 2008 року, т. ч. заробітна плата за цей період виплачена повністю, заборгованість по ній відсутня і до 12.01.2009р. зарплата позивачу виплачувалася відповідно до Табелів обліку робочого часу та посадового окладу. За період роботи на підприємстві (з 01.10.2008р. по 14.08.2009р.) ОСОБА_1 було виплачено 2334,00грн. заробітної плати, а у лютому 2010р.-донараховано та виплачено додатково 399,36грн. (у т.ч. за грудень 2008р.-328,00грн. та компенсації за невикористану відпустку-178,64грн.).
Наполягає на тому, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог папери (копії відомостей тощо), які не мають жодних необхідних реквізитів, не є документами та не можуть бути належним доказом обліку робочого часу, оскільки такий облік ведеться на підставі Табелів, які мають встановлену форму, реквізити, де зазначені усі дати, затверджені печаткою і підписом посадової особи. Саме відповідно до таких Табелів позивачу нараховувалася і виплачувалася заробітна плата. Так, у січні 2009р. позивач працював у т.ч. і по 3-4год. на день, тому заробітна плата нараховувалася і виплачувалася відповідно до фактично відпрацьованого часу.
Твердження позивача про те, що він має право на отримання компенсації за 25 днів невикористаної відпустки є безпідставним, оскільки він працював в період з 01.10.2008р. по 14.08.2009р., що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці, тому кількість днів невикористаної відпустки становить 22. Компенсація за невикористану відпустку у сумі 178,64грн. була нарахована та виплачена позивачу у лютому 2010 року разом із тими коштами, які були недоплачені за грудень 2008 року, таким чином, на даний час заборгованість по виплаті позивачу компенсації за невикористану відпустку-відсутня.
Допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 показали наступне.
Свідок ОСОБА_6, яка до жовтня 2008р. працювала на посаді в.о. директора ДП “ВК “ВіндЕлектрик», після чого з листопада 2008р. до звільнення 28.01.2009 року працювала заст. директора даного підприємства, показала, що ОСОБА_1 працював на підприємстві з 01.10.2008р., при прийнятті на роботу заробітну плату йому було визначено згідно штатного розпису на рівні встановленої законодавством мінімальної заробітної плати, таку ж зарплату мали і інші працівники підприємства, додатково працівникам обіцяли виплачувати премію (яка фактично не виплачувалася), ніякого Положення про преміювання, інших документів щодо цього на підприємстві не було, як і не було наказів вищестоящого керівництва по питанню здійснення оплати праці працівників. У той же час неофіційно працівникам виплачувалася премія з ініціативи вищестоящого керівництва в усній формі.
Зазначає, що фактично позивач, як і інші працівники, до Нового року (01.01.2009р.) працював 8-годинний робочий день, облік робочого часу на підприємстві вів ОСОБА_9 Оскільки вона була не згідна зі зміною істотних умов праці, свій підпис у попередженні про звільнення вона не ставила. Після того, як 03.11.2008р. директором підприємства став ОСОБА_9, вона вела діловодство та відповідала за кадрові питання на підприємстві, відповідальними особами при видачі наказу №25, попередження працівників про зміну істотних умов праці були керівник та бухгалтер підприємства, ці документи підписувалися “задніми числами”, через два місяці.
Свідок ОСОБА_7, яка в період роботи на підприємстві позивача (з 01.10.2008р. до свого звільнення 10.08.2009р.) працювала на посаді бухгалтера ДП “ВК “ВіндЕлектрик», показала, що тривалість робочого часу на підприємстві з 12.01.2009р. (і по день звільнення ОСОБА_1) була встановлена дві години на день, за які на підставі штатного розпису згідно Графіка робочого часу нараховувалася та виплачувалася заробітна плата, фактично працювали 8 годин на день, облік робочого часу вів директор ОСОБА_9, додаткова заробітна плата виплачувалася у вигляді премій неофіційно з ініціативи вищестоящої організації (по ній існує заборгованість). Нарахування заробітної плати позивачу та іншим працівникам здійснювалося згідно штатного розпису за фактично відпрацьований час, іншої системи оплати праці на підприємстві не було. Першим наказом новопризначеного директора ОСОБА_9 був наказ №25 від 03.11.2008р. про зміну істотних умов праці, цим питанням займався також директор, кадровим діловодством на підприємстві займалася ОСОБА_6 Зазначає, що вона погодилася на зміну істотних умов праці, поставивши свій підпис на попередженні, ті працівники, які були з цим незгодні, звільнилися. Усі документи щодо зміни істотних умов праці підписувалися у січні 2009 року.
Свідок ОСОБА_4, який з 06.11.2008р. по 01.04.2009 року працював на посаді слюсаря на ДП “ВК “ВіндЕлектрик», показав, що вони (в т.ч. позивач) постійно працювали по 8 годин на день, при прийнятті на роботу директор обіцяв платити йому по 50грн. на день (з урахуванням цього на даний час підприємство недоплатило йому понад 3000грн.), з цього питання він нікуди не звертався. З наказом №25 від 03.11.2008р. у листопаді 2008 року його не ознайомили, він був ознайомлений з ним у січні 2009 року. Даний наказ давав йому на підпис директор ОСОБА_9, який запропонував лише розписатися на ньому без зазначення дати, дату ознайомлення, яка зазначена на Листі погодження про зміну істотних умов праці (06.11.2009р.), він не ставив, про те, що він згоден на зміну істотних умов праці, він не писав, лише поставив на листі свій підпис.
Свідок ОСОБА_8, який в період з червня 2008р. до квітня 2009р. працював на посаді слюсаря на ДП “ВК “ВіндЕлектрик», дав показання, аналогічні показанням попереднього свідка, та повідомив, що на роботу його приймала ОСОБА_6, яка сказала, що його заробітна плата становитиме 60,00грн/день при 8-ми годинному робочому дні. Зазначає, що, окрім офіційної заробітної плати, яка перераховувалася на зарплатну картку, їм також виплачувалася доплата до неї неофіційно, “в конверті”, однак це було нерегулярно. На зміну істотних умов праці, про що їм було доведено у січні 2010 року, він погодився, оскільки йому пообіцяли платити за 8 годин і підприємство заборгувало йому по зарплаті та обіцяло виплатити цей борг. Вказує, що вони (в т.ч. позивач) постійно працювали по 8 годин на день, облік робочого часу вів ОСОБА_9, який постійно контролював виконання доручених робіт.
Свідок ОСОБА_9, який працює директором ДП “ВК “ВіндЕлектрик”, показав, що ОСОБА_1, який працював слюсарем на ДП “ВК “ВіндЕлектрик», виконував низькокваліфіковану роботу, йому не можна було довірити збірку, будь-які серйозні виробничі операції, оскільки це неминуче закінчилося би браком (такі випадки у позивача мали місце), часто у робочий час він влаштовував перекури, тому до нього склалося негативне ставлення як до працівника.
З 03.11.2008р. та у листопаді місяці ОСОБА_1 працював по 8 год. на день, у грудні 2008 року-по 4 години на день, з 12.01.2009р., згідно наказу про зміну істотних умов праці, та до 01.09.2009р.-по 2 години на день, з 01.09.2009р.-повний робочий день, обсяг фактично відпрацьованого позивачем часу за період з 12.01.2009р. до моменту звільнення (за винятком однієї-двох переробіток) також становив 2 години на день, інколи він міг залишитися після роботи виключно по власних справах, ключів від цеху, де працював позивач, у нього (ОСОБА_9) не було.
Зазначає, що наряди на виконання робіт працівникам давав він та майстер, вони ж і приймали та контролювали виконані роботи, первинний облік робочого часу працівників ДП “ВК “ВіндЕлектрик” вів майстер ОСОБА_5, який записував фактично відпрацьований час, складав Табеля обліку робочого часу (цей обов”язок покладено саме на нього), інколи також і він (за відсутності майстра), після чого він перевіряв і затверджував Табеля обліку робочого часу, які остаточно (в тому виді, який ішов для оплати) оформляв головний бухгалтер підприємства, ніяка інша особа Табеля складати не вправі.
Підтвердив ту обставину, що, оскільки з Наказом №39а від 01.12.2008р. працівники ознайомлені не були, після проведеної перевірки їм було доплачено за грудень 2008 року.
Вказує, що оформленням документів, пов”язаних зі зміною істотних умов праці, відповідно до Наказу №25 від 03.11.2008р. щодо переведення працівників на неповний робочий день, у т.ч. збиранням підписів працівників на Наказі, Попередженні, Листі погодження, займалися ОСОБА_6 і головний бухгалтер ОСОБА_7, він лише ознайомив працівників з даним наказом. Після його призначення директором, питаннями кадрового діловодства займалася ОСОБА_6, яку було призначено його заступником.
Зазначений наказ про переведення працівників на 2-годинний робочий день було видано на підставі рішення засновників у зв”язку з тим, що не було замовлень, відповідно, у працівників не було роботи, вони сиділи без роботи, і оскільки роботи не було, їм інколи доручали виконати інші роботи (пиляти дрова та ін.), відпускали та відправляли додому. У зв”язку з фінансовою кризою були затримки по виплаті заробітної плати, тому для того, щоб зберегти колектив, вони вимушені були перейти на 2-годинний робочий день.
12 січня 2009 року, у зв”язку з переведенням на 2-годинний робочий день були проведені збори працівників підприємства.
Оплата праці позивача здійснювалася на підставі затвердженого штатного розпису, ніяких обіцянок щодо цього він не давав і не міг давати, оскільки він тільки-но прийшов на підприємство, заробітна плата перераховувалася ОСОБА_1, як і іншим працівникам підприємства, на зарплатну картку через банківську установу.
Стосовно документів, які додані позивачем до позовної заяви, вказівок щодо роботи, кадрового діловодства, які ніби-то надходили з головного підприємства, як і про факти виплати заробітної плати в “конверті” йому нічого не відомо, відомості по заробітній платі знаходяться у бухгалтерії підприємства.
Свідок ОСОБА_5, який працює майстром ДП “ВК “ВіндЕлектрик”, підтвердив ту обставину, що ОСОБА_1 працював слюсарем на даному підприємстві, виконуючи низькокваліфіковану роботу, до якої було досить багато зауважень з приводу її неякісного виконання, та показав, що облік робочого часу, у т.ч. відпрацьованого позивачем, проводився ним і фіксувався у Табелях обліку робочого часу, позивачу відомо було про зазначену там тривалість робочого часу.
Із січня по вересень 2009 року на підприємстві був установлений 2- годинний робочий день, фактично позивач працював протягом цього періоду з 9.00год. до 11.00год., і, оскільки він постійно знаходився в цеху, та особисто приймав у ОСОБА_1 виконання роботи, він може засвідчити цю обставину. Зазначає, що він особисто кожного дня визначав позивачу обсяг роботи, контролював та приймав її виконання, роботу міг також давати директор підприємства, про обсяг такої роботи йому було відомо і він також, як і директор, міг її приймати.
Наполягає на тому, що в цей період усі працівники працювали фактично по 2 години, потреби та необхідності працювати більшу кількість годин взагалі не було, оскільки у підприємства не було замовлень на виготовлення продукції, з чим (тобто, виробничою необхідністю) і було пов”язано переведення підприємства на неповний робочий день. Він (ОСОБА_5) завжди ішов з роботи останнім, зачиняв цех, тому після нього ні залишатися там, ні зайти туди ніхто уже не міг. якщо хтось в поодиноких випадках залишався після 11 годин на роботі, він відмічав про це у Табелі обліку робочого часу, які він особисто підписував, тому в Табелях зазначена кількість фактично відпрацьованого працівниками робочого часу (так, за січень 2008 року позивачу двічі поставлено по чотири фактично відпрацьованих години). У разі, якщо за 2 години працівник не виконав повністю роботу, він доробляв її наступного дня. Щодо розгрузки-погрузки вантажів, то ці роботи виконував він (оскільки проживає поряд із підприємством і в будь-яку пору доби міг, у разі необхідності, з”явитися туди), а також охорона, увесь робочий час позивача, усі виконувані ним роботи враховано у облік робочого часу. На доданих до позовної заяви “Табелях” його підпис відсутній, він їх не складав, і хто це робив, йому не відомо.
З наказом про зміну істотних умов праці його ознайомила головний бухгалтер ОСОБА_7 в кінці 2008 року. Наказ та інші документи, що стосуються нього, приносили для підпису у цех або викликали підписати до себе ОСОБА_7 та ОСОБА_6, ОСОБА_9 у цей час тільки приступив до роботи і доручив займатися цим ОСОБА_7 і ОСОБА_6 Про випадки одержання заробітної плати в “конверті” йому не відомо.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Як установлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви ОСОБА_1 від 01.10.2008р., згідно наказу №17а від 01.10.2008р. по ДП “ВК “ВіндЕлектрик” ОСОБА_1 з 01.10.2008р. призначено на посаду слюсаря з випробувальним терміном один місяць із встановленням йому посадового окладу згідно штатного розпису, про що зроблено запис у Трудовій книжці позивача (а.с.93-94).
З даним наказом позивача було ознайомлено під розпис (а.с.94).
Твердження позивача стосовно того, що, при прийнятті на роботу його повідомили про те, що розмір його заробітної плати становитиме 50грн./день за 8-годинний робочий день, та, внаслідок невиплати заробітної плати в обумовленому розмірі за період його роботи на підприємстві з 01.10.2008р. по 14.08.2009р. ніби-то утворилася заборгованість по ній в сумі 5885,00грн., спростовуються як наведеними вище поясненнями у судовому засіданні представника відповідача, показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, так і виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст.64 Господарського Кодексу України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, всчтановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Згідно Листа (роз”яснення) Міністерства праці та соціальної політики України “Щодо штатного розпису” №162/06/187-07 від 27.06.2007р., штатний розпис-це документ, що встановлює для даного підприємства, установи, організації структуру, штати і посадові оклади працівників.
Штатний розпис містить назви посад, чисельність персоналу та оклади за кожною.
Прийняття, затвердження керівником підприємства штатного розпису проводиться шляхом видання спеціального локального нормативного акта (наказу), що визначатиме кількість працівників кожної професії з розподілом штатних одиниць за структурними підрозділами підприємства.
Таким чином, єдиним документом, який встановлював розмір оплати праці на ДП “ВК “ВіндЕлектрик” був затверджений керівником підприємства штатний розпис.
Судом установлено і знайшло підтвердження матеріалами справи, що, на час прийняття позивача на роботу, на підприємстві діяв штатний розпис станом на 01.10.2008р., затверджений наказом №16 від 01.10.2008р. в.о. директора ДП “ВК “ВіндЕлектрик”, згідно якого посадовий оклад слюсаря (саме на цю посаду було прийнято ОСОБА_1) становив 590,00 гривень (а.с.101, на звороті).
Як зазначено вище, позивач був ознайомлений з наказом №17а від 01.10.2008р. про приняття його на роботу на посаду слюсаря з посадовим окладом згідно штатного розпису, про що засвідчив особистим підписом (а.с.94).
За період роботи позивача на підприємстві було прийнято та затверджено керівником підприємства наступні штатні розписи:
- штатний розпис станом на 01.12.2008р., затверджений наказом №35 від 01.12.2008р., згідно якого посадовий оклад позивача становив 655,00 гривень (а.с.102, на звороті);
- штатний розпис станом на 01.04.2009р., затверджений наказом №17 від 01.04.2009р., згідно якого посадовий оклад позивача становив 680,00 гривень (а.с.103, на звороті);
- штатний розпис станом на 01.07.2009р., затверджений наказом №22-3 від 01.07.2009р., згідно якого посадовий оклад позивача становив 685,00 гривень (а.с.104, на звороті).
З огляду на наведене, враховуючи те, що доказів існування інших (окрім штатного розпису) документів щодо оплати праці, в т.ч. інших наказів дирекції підприємства по даному питанню, Положень про преміювання тощо на ДП “ВК “ВіндЕлектрик” позивачем не надано і у судовому засіданні не добуто, твердження позивача про ніби-то існуючу домовленість щодо оплати праці в розмірі 50 гривень на день є безпідставним.
У судовому засіданні встановлено, що 03.11.2008 року, на загальних зборах учасників ТОВ “Компанія “ВіндЕлектрик”, яка є засновником ДП “ВК “ВіндЕлектрик”, де розглядалися у т.ч. питання про призначення директором ДП “ВК “ВіндЕлектрик” та про зміну істотних умов праці на підприємстві, у зв”язку зі світовою фінансово-економічною кризою, було вирішено призначити директором ДП “ВК “ВіндЕлектрик” ОСОБА_9 з 03.11.2008 року, а в.о. директора ДП ОСОБА_6 перевести з цієї дати на посаду заступника директора, а також встановити з 12 січня 2009 року, до стабілізації фінансово-економічного становища підприємства, неповний робочий час, а саме-неповний робочий день та встановити тривалість скороченого робочого дня на підприємстві-2 години (а.с.74-76,91).
Згідно наказу №24 від 03.11.2008р. обов”язки директора ДП “ВК “ВіндЕлектрик” покладено на ОСОБА_9, а ОСОБА_6, виконувача обов”язків директора ДП, переведено на посаду заступника директора з 03.11.2008р. (а.с.92).
Наказом №25 від 03.11.2008р. “Про зміну істотних умов праці” по ДП “ВК “ВіндЕлектрик”, виданим на підставі рішення загальних зборах учасників ТОВ “Компанія “ВіндЕлектрик” від 03.11.2008р., визначено щодо зміни з 12.01.2009 року істотних умов праці: встановлення на підприємстві скороченого робочого часу- скороченого робочого дня тривалістю дві години, у зв”язку зі світовою фінансово-економічною кризою, скороченням замовлень продукції, що спричинило спад обсягу виробництва, і втягло підприємство у скрутне фінансове становище, з метою збереження висококваліфікованих спеціалістів та недопущення їх звільнення – до покращення фінансово-економічного становища підприємства.
У зв”язку з цим передбачено перевести працівників підприємства, у т.ч. позивача-слюсаря ОСОБА_1 – на скорочений робочий день тривалістю дві години та встановити для них графік роботи з 09год. до 11год., а також визначено бухгалтеру підприємства у термін до 05 листопада 2008 року ознайомити під підпис усіх працівників підприємства із даним наказом і попередженням про наступну зміну істотних умов праці; у термін до 07 листопада 2008р. отримати письмове підтвердження працівників, які дали згоду продовжувати роботу на умовах неповного робочого дня; у разі незгоди працівників зі зміною істотних умов праці звільнити їх відповідно до чинного законодавства України (а.с.97).
Факт ознайомлення ОСОБА_1 з даним наказом, Попередженням про зміну істотних умов праці з 12.01.2009р., а саме переведенням на неповний робочий день тривалістю дві години, та факт надання позивачем згоди на переведення на неповний робочий день тривалістю дві години підтверджується його особистим підписом на цих документах (а.с.97-99).
Разом із тим доводи позивача стосовно ознайомлення його з наказом №25 від 03.11.2008р., попередженням про зміну істотних умов праці та погодженням щодо переведення на неповний робочий день тривалістю дві години одночасно у січні місяці 2009 року, а не 03, 04 та 06 листопада 2008 року, як про це зазначено у перелічених документах, суд знаходить слушними та такими, що заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Про те, що вказані документи підписувалися працівниками фактично через два місяці після зазначеної на них дати ознайомлення, попередження та погодження, а саме у січні місяці 2009 року, засвідчили допитані у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8, і у суду відсутні підстави брати під сумнів показання в цій частині зазначених свідків, дані під присягою.
Окрім того, даючи оцінку даному факту, а саме даті фактичного ознайомлення працівників ДП “ВК “ВіндЕлектрик” з наказом №25 від 03.11.2008р., суд приймає до уваги і ту обставину, що з наказом №39а від 01.12.2008р. “Про зміну істотних умов праці”, який було видано майже через місяць після наказу №25 від 03.11.2008р., у відповідності до якого з 01.12.2008р. по 31.12.2008р. було змінено умови праці і переведено працівників підприємства на неповний робочий день із встановленою тривалістю робочого дня-чотири години, з 8.00год. до 12.00год., працівники підприємства не були ознайомлені взагалі і сторонами цей факт не заперечується, як і те, що, після звернення позивача з листом від 18.12.2009р. до Управління праці і соціального захисту населення Гребінківської РДА щодо погашення заборгованості по заробітній платі, при вивченні спеціалістами відділу оплати праці та врегулювання соціально-трудових відносин розрахунків ДП “ВК “ВіндЕлектрик” з ОСОБА_1 було виявлено, що, згідно наказу №39а від 01.12.2008р. ОСОБА_1 був переведений на 4-годинний робочий день з 01.12.2008р. по 31.12.2008р., в порушення умов п.3 ст.32 КЗпП України, а саме працівника не повідомили про зміну істотних умов праці за два місяці (а.с.56). Після рекомендацій УПСЗН Гребінківської РДА керівництву ДП “ВК “ВіндЕлектрик” привести трудові відносини у відповідність з чинним законодавством про працю, підприємством у лютому місяці 2009 року було здійснено донарахування працівникам, у т.ч. позивачу, заробітної плати за грудень 2008 року (останньому-у сумі 328,00грн.), що підтверджується Відомістю нарахування коштів №21 від 09.02.2010р., банківською проводкою за період з 01.01.2010р. по 17.02.2010р. про переведення на рахунок позивача заборгованості по зарплаті за грудень місяць 2008 року (а.с.140,10).
Вищевикладене дає підстави сумніватися у тому, що працівники підприємства були ознайомлені з наказом №25 від 03.11.2008р., попередженням про зміну істотних умов праці та погодженням щодо переведення на неповний робочий день у листопаді 2008 року.
У відповідності до ст.32 Кодексу Законів про працю України, у зв'язку із змінами в оpганізації виpобництва і пpаці допускається зміна істотних умов пpаці пpи пpодовженні pоботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Пpо зміну істотних умов пpаці -систем та pозміpів оплати пpаці, пільг, pежиму pоботи, встановлення або скасування неповного pобочого часу, суміщення пpофесій, зміну pозpядів і найменування посад та інших-пpацівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до п.12 Постанови Пленуму ВСУ “”Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24.12.1999р. №13, оскільки при зміні систем та розмірів оплати праці у зв”язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч.3 ст.32 КЗпП), введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст.103 КЗпП) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за дві місяці до їх запровадження, порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.
У зв”язку з тим, що роботодавець-керівництво ДП “ВК “ВіндЕлектрик”-порушив установлений трудовим законодавством строк повідомлення працівника пpо зміну істотних умов пpаці, повідомивши про це фактично з часу запровадження цих умов, тобто, через два місяці після видачі наказу №25 від 03.11.2008р., а саме у січні місяці 2009 року, скоротивши таким чином строк попередження на два місяці, суд вважає, що відповідач повинен доплатити позивачу заробітну плату згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено строк попередження.
Згідно штатного розпису, затвердженого наказом №35 від 01.12.2008р., посадовий оклад позивача на посаді слюсаря у січні-лютому 2009 року становив 655,00грн. (а.с.102, на звороті), за кожний місяць йому було нараховано та виплачено по 165,00грн. заробітної плати. Таким чином, доплата позивачу за січень та за лютий 2009 року має становити по 490,00грн. щомісяця, всього за вказаний період - 980,00грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
14.08.2009 року ОСОБА_1 звернувся з заявою про звільнення його з роботи з посади слюсаря (а.с.35). На підставі поданої заяви, наказом №32 від 14.08.2009р. по ДП “ВК “ВіндЕлектрик” ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря за власним бажанням, про що зроблено відповідний запис у Трудовій книжці (а.с.36,8).
Доводи позивача відносно того, що, протягом роботи на підприємстві він постійно, у т.ч. після 12.01.2009 року, працював 8-годинний робочий день, що ніби-то підтверджується доданими ним до позовної заяви відомостями про нарахування заробітної плати за фактично відпрацьовани час за період із жовтня 2008 року по липень 2009 року, суд оцінює критично та до уваги їх не приймає з огляду на таке.
Як зазначено вище, згідно наказу №25 від 03.11.2008р. працівників ДП “ВК “ВіндЕлектрик” було переведено на неповний робочий день-2 години, на що позивачем було надано згоду, що підтверджується його власноручним підписом.
У судовому засіданні встановлено, що облік робочого часу на підприємстві здійснюється відповідно до Табеля обліку робочого часу, що ведеться на кожний місяць, затверджується керівником підприємства та на підставі якого, а також штатного розпису бухгалтерія підприємства здійснює нарахування заробітної плати. Єдиним документом по обліку заробітної плати на підприємстві є Книга обліку заробітної плати на відповідний рік.
При встановленні неповного робочого часу-двогодинного робочого дня-оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу, що відповідає вимогам ч.2 ст.56 КЗпП України.
З Табелів обліку робочого часу вбачається наступне: у жовтні 2008 року ОСОБА_1 відпрацював 23 дні по 8 годин на день, всього 184 години, згідно штатного розпису йому нараховано 590,00грн. заробітної плати, з урахуванням податку та загальнообов”язкових платежів (до Пенсійного фонду, по соціальному страхуванню, по безробіттю тощо) визначено до сплати та виплачено 486,00грн. (а.с.105-107);
у листопаді 2008 року ОСОБА_1 відпрацював 20 робочих днів по 8 годин на день, всього 160 години, а у грудні 2008 року-22 дні по 4-5 годин на день, всього 92 години, за що йому було нараховано 590,00грн. та 327,00грн. відповідно, з урахуванням податків і загальнообов”язкових платежів виплачено 525,08грн. та 308,24грн. заробітної плати (всього 834,00грн.) (а.с.108-113).
У подальшому ОСОБА_1 було донараховано та виплачено заробітної плати за грудень 2008 року у сумі 328,00грн., про що зазначено вище.
У січні 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 15 робочих днів по 2 та 4 години на день, всього 40 години, за що йому було нараховано 165,00грн. заробітної плати, пропорційно відпрацьованого часу, та фактично виплачено 160,00грн. заробітної плати, (а.с.114-117);
у лютому 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 20 днів по 2-3 години на день, всього 40 години, за що йому, пропорційно відпрацьованого часу, було нараховано 165,00грн. заробітної плати, та виплачено 160,00грн. заробітної плати (а.с.117-119);
у березні 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 16 днів по 2 години на день, всього 32 години, за що йому, виходячи з посадового окладу, було нараховано 126,00грн. заробітної плати, фактично виплачено 122,00грн. (а.с.120-122);
у квітні 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 18 днів по 2 години на день, всього 36 години, за що йому нараховано 147,00грн. заробітної плати, фактично виплачено 142,00грн., (а.с.123-125);
у травні 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 13 днів по 2 години на день, всього 26 години, за що йому нараховано 124,00грн. заробітної плати, фактично виплачено 120,00грн., (а.с.126-128);
у червні 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 18 днів по 2 години на день, всього 36 години, за що йому нараховано 153,00грн. заробітної плати, у липні 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 16 днів по 2 години на день, всього 32 години, за що йому нараховано 119,00грн. заробітної плати, фактично виплачено 148,25грн. за червень та 115,32грн. за липень відповідно (а.с.129-135);
у серпні 2009 року ОСОБА_1 відпрацював 7 робочих днів по 2 години на день, всього 14 години, за що йому нараховано 57,00грн. заробітної плати, фактично виплачено 46,00грн. (а.с.136-138).
Наведені дані щодо фактично відпрацьованого позивачем часу за період його роботи на ДП “ВК “ВіндЕлектрик”, нарахованої та виплаченої заробітної плати, з урахуванням стягнутих податків та загальнообов”язкових платежів, підтверджуються наявними у матеріалах справи Табелями обліку робочого часу за підписом майстра ОСОБА_5, затвердженими директором підприємства ОСОБА_9, Витягами з Книги обліку заробітної плати, Платіжними відомостями на видачу заробітної плати за період із жовтня 2008 року по квітень 2009 року та Відомостями нарахування коштів (заробітної плати та авансів) на карткові рахунки співробітників за період із травня 2009 року по серпень 2009 року (а.с.105-138).
Таким чином, за період роботи на підприємстві, а саме з 01.10.2008р. по 14.08.2009р. позивачу було нараховано (з урахуванням донарахування заробітної плати за грудень 2008 року) 2891,00грн. заробітної плати (без урахування компенсації за невикористану відпустку) та фактично виплачено (за мінусом податків і загальнообов”язкових платежів) 2662,00грн.
Доводи позивача стосовно того, що в період з 12 січня 2009 року по дату звільнення 14.08.2009 року він працював по 8 годин на день спростовуються також наведеними вище показаннями у судовому засіданні свідків ОСОБА_9, ОСОБА_5
Показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_8 в цій частині суд оцінює критично, з огляду на те, що перша, працюючи бухгалтером підприємства, не вела первинний облік фактично відпрацьованого позивачем робочого часу, та, не перебуваючи безпосередньо на виробництві, слюсарній дільниці, де знаходилося робоче місце позивача, не могла достовірно знати, в які дні та по скільки годин щодня працював ОСОБА_1; інші свідки, які звільнилися з роботи на підприємстві більш, ніж за 4 місяці раніше від позивача, та які також є заінтересованими особами, на думку суду, неспроможні були дати об”єктивну оцінку цим обставинам.
Відповідно до ст.64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки…або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
Суд вважає, що додані позивачем до позовної заяви матеріали, які він зазначив у додатку як відомості про нарахування заробітної плати за період із жовтня 2008р. по липень 2009р. не можна віднести до категорії документів, оскільки будь-який документ повинен мати певну, визначену відповідними актами, форму та обов»язкові реквізити.
Окрім того, позивач не зміг надати у судове засідання оригіналів доданих до позовної заяви матеріалів, пояснивши, що надані ним папери він випадково знайшов у ящику, який стояв перед «конторою».
У відповідності до ст.ст.59-60 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень... Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що надані позивачем матеріали одержані з порушенням порядку, встановленого законом, і, т.ч., з точки зору належності та допустимості доказів, є неприйнятними, тому суд їх до уваги не приймає та виходить з того, що доказування позивачем обставин, викладених ним у позовній заяві, всупереч вимог ч.4 ст.60 ЦПК України, ґрунтується виключно на припущеннях.
Твердження позивача, з урахуванням уточнень, озвучених його представником у судовому засіданні відносно його права на отримання недоплаченої компенсації за 21 день невикористаної відпустки у сумі 764,94грн., суд вважає необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно п.7 Розділу ІУ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995р. №100, нарахування виплат за час щорічної відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12-ть місяців на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду. Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Як зазначено вище, сумарний заробіток позивача за період його роботи на підприємстві з 01.10.2008р. по 14.08.2009р. склав 2891,00грн., число календарних днів відпустки-22, виходячи з чого відповідачем, у відповідності до вимог Постанови КМУ від 08.02.1995р. №100, нараховано 178,64грн. компенсації за невикористану відпустку, які, після відрахування податку та обов»язкових платежів були виплачені позивачу разом із донарахованою за грудень 2008 року заробітною платою у сумі 328,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Відомістю нарахування коштів №21 від 09.02.2010р. та банківською проводкою за період 01.01.2010р.-17.02.2010р. (а.с.10,140).
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Згідно п.7 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995р. (у редакції від 25.05.2001р.), заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) особи, та за умови, що вказана шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що відповідачем не було порушено права позивача в частині нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час, виплати компенсації за невикористану відпустку, тому вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною і задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві-пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивач прохав тягнути з відповідача 5885,00грн. заборгованості по заробітній платі та 764,94грн. компенсації за невикористану відпустку, а всього 6649,94грн., суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, в розмірі 980,00грн. Таким чином, розмір задоволених позовних вимог в цій частині становитиме 14,7 відсотки (980х100:6649,94). Відповідно, позивачеві відмовлено у задоволенні 85,3% позовних вимог майнового характеру. Виходячи з цього, підлягає стягненню з відповідача 56,70грн. судового збору в дохід держави (66,49х85,3:100) та 102,36грн. витрат на ІТЗ розгляду справи (120х85,3:100).
З позивача необхідно стягнути 8,50грн. судового збору за вимогу немайнового характеру.
Суд, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності і взаємозв»язку, приходить до висновку про те, що у судовому засіданні позивачем не доведено як факт існування домовленості з керівництвом підприємства про виплату йому заробітної плати у розмірі 50 гривень за 8-годинний робочий день, а, отже, і ведення так званої «подвійної бухгалтерії» на підприємстві, так і факт його роботи, після зміни з 12.01.2009 року істотних умов праці, протягом восьмигодинного робочого дня, а, відтак, і існування заборгованості по заробітній платі, неотримання в повному обсязі компенсації за невикористану відпустку, та, відповідно, наявності моральної шкоди.
Разом із тим твердження позивача про те, що він був ознайомлений з наказом №25 від 03.11.2008р. «Про зміну істотних умов праці» та переведення на неповний робочий день з 12.01.2009 року не 03.11.2008 року, а у січні 2009 року, суд вважає такими, що знайшли підтвердження добутими у суді доказами, що є підставою для доплати йому заробітної плати за період, на який було скорочено строк попередження.
На підставі викладеного, керуючись ст.32 Кодеку Законів про працю України, ст.ст. 8,10-11,59-60,212,213-215,218 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства “Виробничий комплекс ВіндЕлектрик” про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди- задовольнити частково.
Стягнути з Дочірнього підприємства “Виробничий комплекс ВіндЕлектрик” на користь ОСОБА_1 980,00 (дев”ятсот вісімдесят) грн. заборгованості по заробітній платі.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Дочірнього підприємства “Виробничий комплекс ВіндЕлектрик” 56,70 (п”ятдесят шість гривень 70коп.) грн. судового збору та 102,36 (сто дві гривні 36коп.) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути з ОСОБА_1 8,50грн. судового збору за вимогу немайнового характеру в дохід держави.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Гребінківський районний суд Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя підпис Т.О.Кривчун
З оригіналом згідно:
Суддя
Гребінківського районного суду
Полтавської області Т.О.Кривчун