Справа № 2а-489/10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 квітня 2010 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Пономаренко Н.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району в м. Києві про визнання дій неправомірними та зобов»язання вчинити дії,-
встановив:
24 вересня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду в місті Києві з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі , Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району в м. Києві про визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва , Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат , управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району в м. Києві щодо нарахування пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров»ю та нарахування й виплату в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення; зобов»язання управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м.Києва здійснити перерахунок та виплату з 1 січня 2006 року щомісячної додаткової пенсії за шкоду , заподіяну здоров»ю як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», провести з 1 січня 2006 року перерахунок та виплату недоотриманої суми державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком згідно ст. 49 , ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов»язання Управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району в м. Києві усунути порушення і провести перерахунок згідно ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2007 – 2008 роки ; зобов»язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат провести виплату згідно ст.. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2006- 2008 роки ; зобов»язання управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва визнати право на отримання основної пенсії згідно ст. 49, ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як інваліду ІІІ групи 1 категорії осіб , щодо яких встановлено зв»язок з Чорнобильською катастрофою , виходячи з фактичного розміру мінімальної пенсії за віком та відповідно до ст.50 цього ж Закону; зобов»язати Управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району в місті Києві визнати право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду ІІІ групи 1 категорії осіб, щодо яких встановлено зв»язок з Чорнобильською катастрофою , згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з»явилась, подала суду письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності на підставі наявних у справі матеріалів .
Представники відповідачів в судове засідання також не з»явились, подали суду заперечення щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі та клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.
На підставі ч.3 ст.122 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши письмові докази, що наявні в матеріалах справи, а також письмові заперечення , подані відповідачами, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 та являється інвалідом III групи, захворювання якої пов’язане з Чорнобильською катастрофою.
Позивачці ОСОБА_1 була призначена пенсія по інвалідності згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ч. 4 ст. 54 наведеного Закону розмір пенсії для інвалідів, відносно яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим, зокрема для осіб ІІІ групи інвалідності 6 мінімальних пенсій за віком.
Розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до І категорії передбачений ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої для інвалідів ІІІ групи встановлюється в розмірі 100 % мінімальної пенсії за віком.
Статтею 53 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, та щомісячна компенсація сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується повністю, незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Ст. 67 цього Закону передбачено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4.
Враховуючи наведене, вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій є мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Як вбачається з позовної заяви та заперечень відповідачів, розрахунок пенсій позивачці ОСОБА_1 Управлінням Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва було проведено, виходячи з розміру 19 грн. 91 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».
Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523, яка є чинною, і положення якої стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають змісту статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте п. 2 Постанови від 3 січня 2002 року № 1 Кабінету Міністрів України встановлено розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, всупереч положенням зазначених статей закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», причому, ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи змінена і щомісячна додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю інвалідам ІІІ гр. становить 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, також змінена ст. 54 вказаного Закону і державна пенсія для інвалідів ІІІ гр. учасників ліквідації аварії на ЧАЕС не може бути нижчою 110% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 5.10.2006 року вказаний Закон доповнено статтею 71 такого змісту: «Особливості внесення змін до цього Закону. Дія Положення цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону».
22.05.2008 року Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 пункт 28 (зміни до Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007р. №107-VII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є не конституційним) і втратив чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України.
Тобто, здійснення позивачу виплат пенсії згідно п. 28 розділу Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України є неправомірним.
Згідно з п. 9 листа Вищого адміністративного Суду України від 14.08.2008 року № 1406/100/13-08 «Про практику застосування законодавства з питань забезпечення (за результатами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку)» передбачено, що виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсії учасникам ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС застосуванню підлягають ч. 1 ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав та відповідно до ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 відповідно до ст.ст. 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод».
Вирішуючи питання про те, з якого часу слід здійснити перерахунок пенсії, суд виходить з того, що позивачка з урахуванням строків звернення до суду з адміністративним позовом, має право на отримання пенсії у розмір на рівні 6 мінімальних пенсій за віком у відповідності до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22 травня 2008 року – дати прийняття рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008, яким було відновлено дію ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, що передбачала виплату пенсії у відповідних розмірах.
Проте, підпунктом 15 п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності з 01 січня 2008 року, зміст ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було змінено та зазначено, що розмір пенсії інвалідам ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 110 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Право позивачки на отримання пенсії у розмірі, не нижчому ніж шість мінімальних пенсії за віком було відновлене з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 про визнання таким, що не відповідає Конституції України підпункту 15 п. 28 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року, яким було обмежено зазначене право.
Тому, суд вважає, заперечення представників відповідачів щодо відмови в задоволенні позову в повному обсязі безпідставними.
Суд вважає необхідним зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва вчинити дії щодо перерахунку пенсії позивачці за період з 22 травня 2008 року по день винесення рішення – 1 квітня 2010 року.
Враховуючи загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав і свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки позивач одержувала пенсію та знала про порушення її прав, звернулася до суду лише 24 вересня 2009 року, то позов підлягає задоволенню саме з 24 вересня 2008 року по 1 квітня 2010 року .
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати щомісячної допомоги на оздоровлення у розмірі 4 мінімальних заробітних плат за 2007-2008 роки, суд вважає, що такі не підлягають задоволенню , виходячи з наступного. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам ІІІ групи першої категорії виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі чотири мінімальні заробітні плати .
Разом з тим, Законом у України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію ст.48 Закону в частині виплати щорічної допомоги на оздоровлення.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп було визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, яким було зупинено дію ст.48 Закону в частині виплати щорічної допомоги на оздоровлення. Дане рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними, а тому доводи позивача про визнання протиправними дій щодо недоплати сум одноразової щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік та виплати вказаних сум згідно ст. 48 Закону є обґрунтованими .
Позивачка звернулась до суду з пропуском річного строку звернення до суду, встановленого ст.99 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, а відповідач наполягає на застосуванні строку позовної давності. У зв»язку із вказаним, суд задовольняє позовні вимоги в межах строку позовної давності.
Як вбачається з копії розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації від 7 лютого 2008 року позивачці ОСОБА_1 у березні 2008 року було нараховано 90 грн. грошової допомоги на оздоровлення.
Згідно з ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 28.12.2007 р.), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», установити громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, такий розмір щорічної допомоги на оздоровлення: інвалідам ІІІ групи - 90 гривень.
Таким чином, на момент здійснення виплати та зарахування коштів, відповідач виконав покладені на нього обов’язки та здійснив виплату позивачці допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі, передбаченому чинним на час виплати законодавством, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 підпункт 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким викладено в новій редакції текст статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Разом з тим, відповідно до п. 5 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року.
Крім того, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені, чинним на момент здійснення таких виплат, законодавством.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачці нарахування та зарахування (виплату) щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у березні 2008 року – тобто до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 22 травня 2008 року у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивачки.
А так, в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю .
З приводу позовних вимог щодо зобов»язання управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі міста Києва визнати право позивачки на отримання основної пенсії згідно ст. 49 ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов»язання Управління праці та соціального захисту населення Шевченківського району в м.Києві визнати право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» суд вважає , що дані вимоги не відповідають змісту захисту прав позивача в адміністративному судочинстві , зазначені позивачкою права визначені чинним законодавством й відповідачами виконуються.
У відповідності до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Зі змісту наведеної правової норми видно, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення.
Таким чином, суд вважає, що адміністративний суд не може розглядати вимоги щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчиняти дії у майбутньому у зв'язку із вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.
Вимоги позивачки щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» витрати, пов’язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Однак, позивачем не надано графіку роботи адвоката з метою визначення розміру компенсації понесених ним витрат на правову допомогу відповідно до даної постанови.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 8, 10, 11, 13, 17-19, 69-71, 86, 94, 99, 100, 104, 122, 158-163, 167, 185, 186, 254 КАС України; ст. ст. 3, 19, 22, 46, 64, 75, 92, 152 Конституції України; ст. ст. 48 - 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд , -
П О С Т А Н О В И В :
позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва щодо відмови в проведенні перерахунку основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 за період з 24 вересня 2008 року до 1 квітня 2010 року – неправомірними.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва, починаючи з 24 вересня 2008 року до 1 квітня 2010 року, здійснити ОСОБА_1, відповідно до ст.ст. 50, 54 та Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», перерахунок та виплату, що діяли на момент належної виплати: основної пенсії, та її щомісячну виплату в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю та її щомісячну виплату в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком , визначеної ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за виключенням сум фактично проведеної виплати.
У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог – відмовити.
Постанова може бути оскаржена через Шевченківський районний суд м. Києва до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя :