ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" червня 2010 р. Справа № 2а-2705/09/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Панікара І.В.
при секретарі Богусевич А.С.
за участю сторін:
представника позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ,
до відповідача: ОСОБА_1, АДРЕСА_1,
про стягнення заборгованості в сумі 744303,34 гривень,-
ВСТАНОВИВ:
30 вересня 2009 року ДПІ в місті Івано-Франківську звернулася з адміністративним позовом до фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 690615,62 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на 10.06.2009 року за відповідачем рахується заборгованість перед бюджетом в сумі 690615,62 гривень, з яких: податок на додану вартість - 423007 гривень; пеня, що розрахована на суму несплаченого податкового боргу - 55935,12 гривень та штрафні фінансові санкції - 211673,50 гривень.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. На адресу суду подав клопотання про розгляд справи без його участі та заяву про збільшення позовних вимог до 744303,34 гривень у звязку із збільшенням пені на суму несплаченого податкового боргу з 55935,12 гривень до 109622,84 гривень.
Відповідач в судове засідання повторно не з’явився, хоча про його місце, час та дату був повідомлений належним чином, своїм правом подати заперечення на позовні вимоги не скористався.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідності задоволення позову з наступних мотивів.
Згідно частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України “Про систему оподаткування” визначені види податків і зборів (обов’язкових платежів), що справляються на території України. Згідно пункту 3 частини 1 статті 9 Закону України “Про систему оподаткування” платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законом терміни. Відповідно до частини 3 статті 9 вказаного Закону обов'язок платника податків щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або його скасуванням чи списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Указом Президента України №727/98 від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»передбачено, що суб'єкти малого підприємництва –фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку та сплачувати єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Згідно підпункту 1 пункту 3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість", особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Пунктом 4 статті 9 Закону визначено, якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою.
Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.
Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.
Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
Підпунктом 8 пункту 2 статті 7 передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку. За наявності оригіналу податкової накладної невключення її до зазначеного реєстру не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. Форма і порядок заповнення реєстрів отриманих та виданих податкових накладних встановлюються центральним податковим органом.
Підпунктом 1 пункту 3 статті 7 вищевказаного Закону зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Згідно підпункту 1, пункту 1 статті 4 Закону України від 21.12.2000 року № 2181–ІІІ “Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами” платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.
Пунктом 2 статті 4акону України від 21.12.2000 року № 2181–ІІІ “Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами” 4.2. встановлюється визначення податкового зобов'язання контролюючим органом. Зокрема, якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
Відповідно до підпункту 3 пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що активи платника податків можуть бути примусово стягненні в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду.
Згідно пункту 2 статті 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.
В судовому засіданні в становлено, що ОСОБА_1 04.02.2002 року зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, про що видано свідоцтво про державну реєстрацію та взятий на облік ДПІ в місті Івано-Франківську як платник податку з 13.02.2002 року.
17-18 березня 2008 року ДПІ в місті Івано-Франківську було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог законодавства про оподаткування приватного підприємця - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 26.04.2005 року по 31.12.2007 року.
В результаті проведеної перевірки ДПІ в місті Івано-Франківську складено акт №690/17-3/НОМЕР_1 від 19.03.2008 року, у висновку якого зазначено, що за період з 26.04.2005 року по 31.12.2007 року ОСОБА_1 допущено порушення вимог чинного податкового законодавства, а саме: неналежне ведення обліку доходів і витрат в порушенні статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»та порушення п.п.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.п.7.2.8, п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3. ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України "Про податок на додану вартість".
Зокрема, за період з 01.01.2007 року по 31.03.2007 року, згідно даних облікових документів, підприємець здійснював свою діяльність на підставі сплати єдиного податку, згідно Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб"єктів малого підприємництва". В 2006 році та з ІІ кварталу 2007 року, відповідно до поданої заяви за вхідним номером 19566 від 21.03.2007 року здійснював діяльність на загальній системі оподаткування. Відповідно до книги обліку доходів і витрат та наданих для перевірки документів (накладних, банківських виписок та ін.) встановлено, що в IV кварталі 2006 року підприємцем відвантажено матеріалів на суму 2115037,27 грн. За період, що перевірявся відповідач здійснював торгівлю запчастинами, будівельними матеріалами та не був зареєстрований платником податку на додану вартість.
За наслідками проведеної перевірки ДПІ в місті Івано-Франківську було винесено податкове повідомлення - рішення №0013301700/0 від 01.04.2008 року на загальну суму 634680,5 гривень, яке було надіслано та особисто вручено ОСОБА_1, що підтверджується копією повідомлення про вручення.
Відповідачем, податкове повідомлення - рішення виконано не було, за наслідками чого, на підставі пункту 6.2 статті 6 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” ДПІ в місті Івано-Франківську надіслано відповідачу першу та другу податкові вимоги за №1/11520 від 22.12.2008 року та №2/1181 від 05.02.2009 року.
За несвоєчасну сплату зобов'язань відповідачу була нарахована пеня, що розрахована на суму несплаченого податкового боргу в сумі 109622,84 гривень.
До моменту звернення позивача до суду з позовною заявою та протягом судового розгляду, відповідачем зобов'язання не погашувалися, внаслідок чого допущено податкову заборгованість на загальну суму 744303,34 гривень, з яких: податок на додану вартість - 423007 гривень; пеня, що розрахована на суму несплаченого податкового боргу - 109622,84 гривень та штрафні фінансові санкції - 211673,50 гривень.
Вищевказана заборгованість підтверджується довідкою про борг №149 від 03.03.2010 року, копіями податкових повідомлень-рішень, розрахунком сум податку на додану вартість за період з листопада 2006 року по грудень 2007 року та іншими матеріалами справи.
Враховуючи, що станом на момент розгляду справи, податковий борг відповідачем добровільно не сплачено, відповідно податкова заборгованість в сумі 744303,34 гривень підлягає до стягнення в судовому порядку.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, в доход Державного бюджету України заборгованість в сумі 744303,34 гривень (сімсот сорок чотири тисячі триста три гривні тридцять чотири копійки).
Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: /підпис/ Панікар І.В.
Постанова складена в повному обсязі 07.06.2010 року.