Справа № 2-2382/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    1 липня 2010 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

    головуючого судді - Прасолова В.М.

    при секретарі – Горбуновій Л.С.

за участю представника позивачок – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачки звернулися до відповідача з даним позовом, в якому просять: визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування  квартирою АДРЕСА_1

 В обґрунтування позову навели наступне. Вони, позивачки, є співвласниками квартири АДРЕСА_1. На   сьогоднішній   день   у   вищезазначеній   квартирі   окрім них, позивачок та малолітньої   онуки зареєстрований відповідач. Шлюб між ОСОБА_1 та відповідачем розірвано червні місяці 1995 року. Той факт, що ОСОБА_3 прописаний у квартирі сильно порушує права як власників. При нарахуванні комунальних платежів на квартиру розрахунок здійснюється з кількості осіб які зареєстровані в цій квартирі, що обтяжує  матеріально, тому що потребує додаткових витрат за особу - відповідача. Також, відповідач своєю реєстрацією перешкоджає в реалізації права вільно розпорядження та користування своїм майном тим чи іншим способом. У разі продажу квартири ніхто з покупців не захоче придбати її з сторонньою зареєстрованою там людиною, за яку додатково нараховуються комунальні платежі. Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном за власним бажанням. Власник має право здійснювати відносно свого майна будь які дії, які не суперечать діючому законодавству. На підставі ст.391 ЦК України вони, позивачки, як власники квартири, мають право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ч.2 ст. 405 ЦК України член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відповідач, не дивлячись на реєстрацію у квартирі фактично з 1996 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 з того часу знаходиться в фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою. Таким чином, відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації вже майже 15 років.

    У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала повністю та надала пояснення, які відповідають змісту позову. Також суду пояснила, що обмінний ордер на квартиру був оформлений на відповідача. Відповідач був зареєстрований в квартирі з 1985 року по 1996 рік. Шлюб з відповідачем розірвано в 1995 році. Відповідач не проживає в квартирі з 1995 року. Коли залишав квартиру забрав з собою особисті документи та речі, які побажав: картини, відеомагнітофон. Повернутися до квартири не намагався, особистих речей відповідача в квартирі нема. Знятий з реєстрації позивач тому, що був визнаний безвісно відсутнім.   Про зняття з реєстрації відповідач знав, так як телефонував та висловлював незадоволення цим. За час відсутності відповідача замки не змінювалися, залишаючи квартиру позивач мав ключі від дверей. Квартира була приватизована в 2002 році, на той час відповідач не перебував на реєстраційному обліку в квартирі. Чи перебуває відповідач в шлюбі, чи має дітей  не знає. Змінювати, уточнювати, доповнювати позов, подавати додаткові докази не бажає.

    У судовому засіданні позивачка ОСОБА_2. позов підтримала повністю та надала пояснення, які відповідають змісту позову, погодилася з поясненнями ОСОБА_1 Змінювати, уточнювати, доповнювати позов, подавати додаткові докази не бажає.

    Представник позивачок позов підтримав повністю та надав пояснення, які відповідають змісту позову. Крім того зазначив, що в 1996 році відповідач рішенням суду був визнаний безвісно відсутнім, в 2008 році це рішення було скасовано у зв’язку з з’явленням особи. Після 2008 року повернутися в квартиру не намагався. Змінювати, уточнювати, доповнювати позов, подавати додаткові докази не бажає.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав та пояснив наступне. В 1995 році залишив квартиру у зв’язку з тим, що склалися неприязні стосунки з дружиною. Залишаючи квартиру взяв з собою предмети одягу, не казав, де буде проживати. Особисті документи, у тому числі паспорт залишив в квартирі. Через тиждень після цього на дверях були замінені замки. Декілька днів проживав в майстерні, потім 3-4 місяці у громадянина ОСОБА_5., а потім став проживати разом з громадянкою ОСОБА_6 на мікрорайоні “Сонячний” у м. Кривому Розі. Шлюб з останньою не укладав. Паспорт поновив. Зі скаргами до правоохоронних органів, з позовом до суду про вселення в квартиру не звертався. Дій з повернення в квартиру не здійснював.  

Після надання пояснень у судовому засіданні 21 травня 2010 року, в якому сторони заявили клопотання про представлення додаткових доказів, відповідач 1 липня 2010 року  у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки у судове засіданні не повідомив, у зв'язку з чим, на підставі ст. 224 ЦПК України справа, за згодою позивачок, розглянута судом у заочному порядку.

    Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні дала показання, відповідно до яких знає сторони з 1980 року. Відповідач в квартирі проживав до 1995 року. Як відомо з розмов, відповідач зловживав спиртними напоями, залишив квартиру тому, що став проживати з іншою жінкою. Спірну квартиру періодично відвідує, після 1995 року речей відповідача в квартирі не бачила. Акт від 4 лютого 2010 року про відсутність відповідача підписувала, підписували в її присутності зазначені в акті особи.      

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: паспорта(а.с.5,6), свідоцтво про право власності(а.с.7), технічний паспорт(а.с.8), свідоцтво про розірвання шлюбу(а.с.9), довідка(а.с.10), акт(а.с.11). виписка із протоколу(а.с.28), рішення суду(а.с.29,30,31).

Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні на підставі належних, допустимих, достовірних, взаємопов’язаних між собою у сукупності доказів, встановлені наступні факти та обставини.

Позивачка ОСОБА_2. доводиться позивачці Кузнєцовій Т.Є. та відповідачу донькою. ОСОБА_1. та відповідач перебували в шлюбі з 29 квітня 1973 року по 8 червня 1995 року. Вказані обставини встановлені судом на підставі пояснень сторін, довідки(а.с.10), рішенням суду(а.с.30).

Спірну квартиру в 1985 році за обміном отримав відповідач, що визнається сторонами.

В спірній квартирі з 1985 року проживали та були зареєстровані позивачки та відповідач, що встановлено поясненнями сторін, показаннями свідка, паспортами(а.с.5,6), довідкою(а.с.10).

Відповідач в 1995 році залишив квартиру у зв’язку із сварками, яки виникали між ним та ОСОБА_1 При цьому відповідача узяв особисті речі, документи. Вказані обставини встановлені судом на підставі пояснень сторін, показань свідка, актом(а.с.11), рішенням суду(а.с.30).

Через  3-4 місяці після залишення квартири відповідач став проживати і проживає по даний час сумісно з громадянкою ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_2 Вказані обставини встановлені поясненнями сторін, показаннями свідка, рішенням суду(а.с.20).

Спірна квартира належить позивачкам на праві спільної сумісної приватної власності з 8 листопада 2002 року, частки співвласників що встановлено поясненнями сторін, свідоцтвом(а.с.7).

Після залишення квартири відповідач зі скаргами до правоохоронних органів, з позовом до суду про вселення в квартиру не звертався, не вчиняв дій з повернення в квартиру.  Вказані обставини визнаються сторонами.

На даний час квартирі проживають позивачки та донька ОСОБА_2 – ОСОБА_8 Зареєстровані в спірній квартирі на даний час: позивачки, відповідач та донька ОСОБА_2 – ОСОБА_8 Вказані обставини встановлені поясненнями сторін, довідками(а.с.10).

Твердження позивача про те, що він не брав з собою паспорту, коли в 1995 році залишав квартиру, спростовується встановленим рішенням суду фактом про те, що відповідач втратив паспорт(а.с.29). Тому суд не довіряє поясненням відповідача про те, що він, залишаючи квартиру, не брав з собою особистих документів і довіряє поясненням позивачок про те, що відповідач, залишивши в 1995 році квартиру, взяв особисті речі та документи.

Взаємини між сторонами регулюються нормами ЦК України, ЖК України. Відповідно до п. 4 “Прикінцевих та перехідних положень” ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правовідносини між сторонами стосовно права позивача користуватися спірною квартирою, яка з 2002 року є приватною власністю позивачок, виникли в 2002 році та продовжують існувати по даний час. Тому ці правовідносини регулюється нормами ЦК України.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів її сім’ї. Згідно ст.321 ЦК України право власника є непорушним.

Як передбачено ч.2 ст.405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом встановлено, що позивачки є співвласницями спірної квартири та мають права нею користуватися. Відповідач вселився в 1985 році в спірну квартиру як член сім’ї позивачок, відсутній в квартирі більш одного року. У судовому засіданні не встановлена наявність домовленості, яка передбачає щось інше, чим встановлено ч.2 ст.405 ЦК України. Тому маються підстави для визнання  відповідача собою, що втратила право користування спірною квартирою, позивачки обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст.15,16 ЦК України звернулися до суд за захистом свого права.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідка, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 з відповідача судові витрати: по сплаті держмита у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у суми 37 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст.15, 16, 317, 321, 405 ЦК України, ст.150 ЖК України, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215, 224 ЦПК України, суд –

    ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування  квартирою АДРЕСА_1

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 витрати по сплаті держмита у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи у суми 37 грн. 00 коп.

На заочне рішення відповідачем може бути подано заяву про його перегляд протягом 10 днів з дня отримання його копії.

На рішення може бути подана позивачками апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, або заяви про перегляд заочного рішення, якщо зазначені заяви не були подані. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий  суддя:                         В.М. Прасолов