АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВІННИЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 липня 2010 року                                                                  м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: судді Медяного В.М.,

суддів: Сопруна В.В., ДенишенкоТ.О.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю сторін у справі: відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представника адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання батьківства,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 8 квітня 2010 року, -

встановила:

У листопаді 2009 року позивач ОСОБА_4  звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про визнання факту батьківства. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона народилася в м Гайсин Вінницької області та її  д івоче прізвище було «ОСОБА_4». В актовому записі про її народження в графі «Батьки» записано «Батько» – ОСОБА_7, а в графі «Мати» - ОСОБА_8. Її батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проживали у цивільному шлюбі, а з 3.10.1989 року по 4.05.2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер та після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому на праві власності майно, на яке вважає, мають право спадкоємці першої черги, у тому числі і вона як рідня дочка. Однак через відсутність правовстановлюючих та підтверджуючих документів щодо батьківства вона не може реалізувати свої права як законного спадкоємця на майно померлого батька в нотаріальних органах.

Просила ухвалити рішення, яким визначити факт, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 являвся їй (ОСОБА_4) рідним батьком.

Р ішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 8 квітня 2010 року позов ОСОБА_4  задоволено повністю. Встановлено, що ОСОБА_7, померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Гайсині, є рідним батьком ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Гайсин Вінницької області, жительки с.Лешків Сокальського району Львівської області. Також стягнуто солідарно відповідачів на користь позивача судові витрати в сумі 128,50 грн.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити, посилаючись на неповне з’ясування та недоведеність всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення відповідачів та їх представника, які апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 п.п. 2, 3, 4 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_4, суд першої інстанції встановив наступні обставини та виходив з того що  з початку 1986 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебували у фактичних шлюбних стосунках, разом працювали на Загайпільському руднику в м.Коломия Івано-Франківської області та з травня 1986 року однією сім’єю разом з сином ОСОБА_8 від першого шлюбу проживали в належному ОСОБА_7 будинку АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4,  яку спільні виховували та утримували.

3.10.1989 року подружжя ОСОБА_7 зареєстрували шлюб. ОСОБА_4 називала ОСОБА_7 батьком,  він піклувався про неї,  водив до дитячого садочку, потім до  школи,  визнавав  своє  батьківство  щодо  неї.

Після розлучення з дружиною в 2001 р. та її від’їзду разом з дітьми в Івано-Франківську область, ОСОБА_7 продовжував виконувати свої батьківські обов'язки по вихованню та забезпеченню ОСОБА_4, допомагав грішми, спілкувалися по телефону, ОСОБА_4 надсилала йому листи, приїздила до нього в м. Гайсин погостювати  в 2008 році з чоловіком Степаном та сином.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки, позивач ОСОБА_4 народжена ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8, яка на час народження дитини не перебувала в шлюбі з батьком дитини ОСОБА_7, то актовий запис № 61 від 9.02.1987 р. про батька позивачки у Книзі реєстрації актів про народження Гайсинського відділу ЗАГС здійснено за прізвищем матері ОСОБА_8, а ім'я та по-батькові батька записано ОСОБА_7, що порушує право позивачки на подання заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_7, як його спадкоємиці за законом першої черги, а тому підлягає судовому захисту, як факт, повністю доведений в судовому засіданні.

Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р., необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Відповідно до ст. 53 КпШС України, в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Відповідно до ст. 57 КпШС України, діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов'язки щодо батьків та їх родичів, що й діти, які народилися від осіб, які перебувають у шлюбі.

Згідно зі ст. 261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст.. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позов, суд дійшов висновку, що здобуто достатньо доказів, які підтверджують спільне проживання позивачки разом із своєю матір’ю та ОСОБА_7 у вищезазначений період , ведення ними в цей період спільного господарства, турботу відповідача про дитину, що в сукупності засвідчує походження останньої від ОСОБА_7 Як на доказ суд посилався на показання свідків та на представлені позивачкою листи.

При цьому суд не врахував, що відповідно до статей 57 - 59 ЦПК доказами визнання батьківства можуть бути листи, анкети, заяви відповідача та інші фактичні дані, які з достовірністю підтверджують факт визнання відповідачем батьківства.

Заперечуючи проти позову в судових засіданнях, а також у апеляційній скарзі, відповідачі посилаються на те, що достовірних доказів визнання ним батьківства щодо позивачки ОСОБА_4 не зібрано.

Суд першої інстанції належним чином не перевірив доводів відповідачів та належним чином не з'ясував обставини, що мають суттєве значення для справи.

Згідно зі ст. 53 КпШС підставою для встановлення батьківства може бути не факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у разі, коли це сталося до її зачаття.

При цьому слід врахувати також і те, що наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що померлий був батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як суду можуть бути подані суду докази, які виключають його батьківство.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнане як у період вагітності матері, так і після народження дитини.

У необхідних випадках суд для з'ясування питань, пов'язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу.

Досліджуючи вимоги, передбачені ст. 53 КпШС, суд першої інстанції не врахував вимог ст. 40 ЦПК України (1963 року) про те, що пояснення сторін про відомі їм обставини, що мають значення для справи, підлягають перевірці та оцінці разом з іншими зібраними у справі доказами.

Статтею 62 ЦПК України (1963 року) передбачається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Заперечуючи позов, відповідачі посилаюся на те, що в позовній заяві, як доказ того що ОСОБА_7, був батьком позивачки зазначається , що він особисто реєстрував народження дитини, що спростовується актовим записом №61 від 09.02.1987 року про її народження, а також книгою реєстрації актів громадянського стану Гайсинського району. Не підтверджено в судовому засіданні і ствердження позивачки, що відповідачі до смерті їхнього батька називали та визнавали ОСОБА_4 своєю сестрою. Всі відповідачі однозначно стверджують, що вони не чули від їх покійного батька про існування у нього ще однієї дитини та кому як не їм в першу чергу знати про взаємовідносини в сім»ї, що також підтверджується показами їх мати ОСОБА_13, яка не перебуваючи в шлюбі з їх батьком підтримувала до самої його смерті з ним добрі стосунки.

Суд першої інстанції не дав належну оцінку в рішенні зазначеним запереченням відповідачів та показам всіх свідків викликаних до суду.

Колегія суддів переконана, що наведені судом першої інстанції у своєму рішенні докази не дають суду підстав для ухвалення рішення про встановлення того, що батько відповідачів є також і батьком позивачки, так як достовірно встановлено, що зазначені особи не були при житті батька в достатньо близьких відносинах, щоб стверджувати факт батьківства. Позивач ОСОБА_4 не довела належним чином наявними доказами, які надала суду, факт про те, що покійний батько відповідачів є також і її батьком, не дав належну оцінку наданим відповідачами доказам та безпідставно не прийняв їх до уваги, які спростовують факт батьківства.

Колегія суддів вважає за необхідне критично віднестись до показів свідка ОСОБА_8, даних нею в порядку окремого доручення Коломийському міськрайонному суді 29.01.2010 року. Так судом встановлено, що реєстрацію дитини при народженні проводилась за її заявою. Вона стверджує, що реєстрація проводилась і за заявою ОСОБА_7, однак належних доказів про це суду не надано. Крім того, викликає сумнів твердження про те, що з 1986 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були фактичні шлюбні відносини (чи можливо це під час відбування покарання покійним батьком). Колегія суддів вважає за таких обставин дані докази до уваги брати не слід.

Також колегія суддів вважає, що наявні у справі листи ОСОБА_4 не є належними доказами у справі, так як невідомо і не можливо довести чи надходили вони до адресата ОСОБА_7 та чи взагалі він їх читав, коли і ким взагалі вони були написані, та на яку адресу направлялись.

Суд першої інстанції у своєму рішенні незрозуміло яким саме чином оцінив за докази свідоцтво про смерть ОСОБА_7, свідоцтво про народження ОСОБА_4 та свідоцтво про укладення шлюбу 3.10.1989 року між ОСОБА_7 та матір’ю позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_8

При цьому, судом першої інстанції не враховано суттєву обставину, що має значення для справи, а саме те що позивач ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто майже за два роки до укладення шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Даний  доказ виключає можливість спільного проживання на час зачаття та народження ОСОБА_7 та ОСОБА_8  При цьому суду не надано належних доказів того, що ОСОБА_4 була зачата та народилася під час перебування ОСОБА_7 з матір’ю позивачки ОСОБА_8 у фактичних шлюбних відносинах.

Суд на це належної уваги не звернув і повною мірою не дослідив ні письмових доказів, ні показань свідків, допитаних за клопотанням відповідачів, а фактично поклав в основу рішення показання свідків зі сторони позивачки, які на думку колегії суддів, не можуть бути об'єктивними.

Доводи відповідачів свідчать про те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а обставини, які суд вважав встановленими, не доведені. Висновки суду не відповідають обставинам справи.

Тому відповідно до зібраних доказів суд першої інстанції не міг зробити висновок про задоволення вимог позову.

При цьому суд також не звернув уваги на те, що відповідно до статей 57 - 59 ЦПК доказами визнання батьківства можуть бути листи, анкети, заяви відповідача та інші дані, які достовірно підтверджують визнання ним батьківства. Заперечуючи проти позову в судових засіданнях, а також у апеляційній скарзі відповідачі посилаються на те, що достовірних доказів визнання ОСОБА_7 свого батьківства щодо ОСОБА_4 не зібрано, однією сім'єю з позивачкою та її матір’ю на час її зачаття та народження він не проживав, а вказаний спір виник лише через пів року після смерті ОСОБА_7 та через 22 роки після народження позивачки.

Судом першої інстанції при ухвалені рішення належним чином дані норми матеріального права та обставини, що мають значення для справи, враховані не були.

З урахуванням наведеного судове рішення суду першої інстанції не можна визнати законним й обґрунтованим, а тому воно як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 1 п.п. 2, 3, 4   ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 8 квітня 2010 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:                             В.М.Медяний

Судді:                                     В.В.Сопрун

                                    Т.О.Денишенко