Справа № 2-953/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2010 року                                                                                  м. Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області у складі: головуючого – судді Бакланова Р.В., при секретарі – Кальченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги учаснику війни, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги учаснику війни, мотивуючи свої вимоги тим, що він має статус учасника війни і відповідно до ст. 14 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р., йому, як учаснику війни, повинна виплачуватись підвищена пенсія на 50% мінімальної пенсії за віком. Однак, з 1 січня 2001 року і по 31 грудня 2009 року передбачена законом надбавка до пенсії позивачеві виплачувалась не в повному об’ємі, за його підрахунками сума недоплаченої допомоги, за вказаний період складає 15503 грн. 80 коп. У зв’язку з наведеним ОСОБА_1 просить суд відновити пропущений строк для звернення до суду, зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області нарахувати та виплатити йому, як учаснику війни, щомісячну державну соціальну допомогу за період з 1 січня 2001 року по 31 грудня 2009 року в розмірі 15503 грн. 80 коп., а також зобов’язати нараховувати в подальшому допомогу відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач в судове засідання не з’явився, в наданій заяві свої вимоги підтримав у повному обсязі та просив справу розглянути без його участі.

Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, але надав заперечення проти позовних вимог ОСОБА_1, в якому зазначив, що позивач  відповідно  до  вимог  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту»   та Постанов  Кабінету  Міністрів  України  № 1686 від 10.11.2000 року  та № 1 від 03.01.2002 року  отримував  підвищення  до пенсії, як  учасник Великої  Вітчизняної  війни  в розмірі 50 відсотків мінімальної  пенсії  за  віком  за період  з 01.01.2001 року  по 31.12.2006 року  та  в розмірі 10 відсотків  прожиткового  мінімуму для  осіб , які втратили  працездатність  за  період  з 01.01.2007 року  по 31.12.2009 року.  Зазначає, що  законодавством  України  не  визначено  поняття  «мінімальна  пенсія  за  віком», як  розрахункова  величина  для підвищення  пенсії  згідно ст. 14 Закону  України,  так  як ст. 28 Закону  України « Про  загальнообов’язкове  державне  пенсійне  страхування»  передбачає,  що мінімальний  розмір  пенсії  за віком   за  наявності  достатнього  страхового стажу  встановлюється  в розмірі  прожиткового мінімуму для  осіб,  які  втратили  працездатність, визначеного законом. Проте в ч.3 вищезазначеної статті встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, тому вважає не можливим керуватись цими визначеннями при нарахуванні пенсії позивачеві.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007,  на  підставі  якого  були   визнані  положення  окремих  законодавчих  актів щодо  обмеження  пільг  та  гарантій  громадян, такими   що  не відповідають  Конституції України, питання відносно учасників війни та учасників бойових дій не розглядалось.

05.10.2005 року був прийнятий Закон «Про внесення змін до Закону України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії їх  соціального  захисту», яким розміри зазначених підвищень до пенсії учасникам війни визначаються у розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, представник відповідача вважає, що позивачем пропущений трирічний строк звернення до суду, тому просить врахувати це при винесенні рішення про стягнення коштів за період 2001-2007 років.

 Враховуючи викладене, відповідач вважає, що пенсійний  фонд  діяв  в межах  чинного  законодавства,  підстав для задоволення позову не вбачає,  а тому в  задоволенні позову  просить відмовити.      

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що  ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до ст. 4 та 8  Закону  України « Про статус  ветеранів  війни,  гарантії їх  соціального  захисту» № 3552-ХІІ  від 22.10.1993 року  є  учасником    війни, що стверджується  посвідченням  серія НОМЕР_1  виданого 18 листопада 1997 року  (а.с.5).

Частиною 4 ст. 14  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту»  ( у  редакції,  що  діяла з 1995 року по 01.01.2006 року.)  встановлено, що  учасникам  війни  пенсії, або  щомісячне  довічне  грошове  утримання   чи  державна  соціальна  допомога, що  виплачується  замість пенсії,  підвищується  в  розмірі  50 відсотків  мінімальної  пенсії  за віком.

Як вбачається з довідки України управління пенсійного фонду України в м. Лебедині  ( а.с.11) в період з 01.01.2001 року  по 31.12.2001 року підвищення до пенсії позивачеві виплачувалось відповідно розміру, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 1686 від 10.11.2000 року, а саме: по 9 грн. 05 коп. щомісячно, з 01.01.2002 року по 31.12.2006 року – відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України  № 1 від 03.01.2002 року, якою встановлений розмір підвищень  - 9 грн. 96 грн.

Суд вважає, що вказані виплати не відповідають вимогам ст.14 Закону  України   «Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального  захисту»  ( у  редакції,  що  діяла з 1995 року по 01.01.2006 року), оскільки преюдиціальне значення має Закон, а не підзаконний акт, яким є постанови Кабінету Міністрів України № 1686 від 10.11.2000 року, Постанови Кабінету Міністрів України  № 1 від 03.01.2002 року, якими керувався відповідач при призначенні пенсії позивачеві, тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, але вони не можуть бути задоволені, оскільки позивачем пропущений строк звернення до суду.

Як  вбачається  з матеріалів  справи, позивач  не  звертався  до суду  з заявами  про  перерахунок  і виплату  заявленої  соціальної  допомоги, щодо  розміру якої був  обізнаний.  Крім того, норми  законодавства, на  які  посилається  позивач як на  підставу своїх   вимог, є  загальновідомими  та  діяли  у період  отримання  ним   допомоги.  

Поважність причин пропуску строку звернення до суду позивачем  не  доведена  і  судом  не встановлена.

 Разом з тим, представник відповідача в своїх письмових запереченнях проти позову заявив про закінчення строку позовної давності, в межах яких вчиняються процесуальні дії.

Відповідно до 72 ч.1 ЦПК України та ст.267 ч.4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи  те, що  позивач  звернувся з  позовом  до суду 14 травня 2010 року, позовні  вимоги  про  перерахунок  та виплату  йому, як  учаснику  війни,  коштів,  виходячи  із  розміру  50  відсотків  мінімальної  пенсії  за  віком  за період з 2001 року по  01.05.2007 року  не  підлягають  задоволенню з  підстав  пропуску  строку  звернення  до суду.

Що стосується призначення та виплати підвищення до пенсії в період з 01.05.2007 року до 31.12.2009 року, то пунктом 2 Закону  України  «Про внесення  змін  до  Закону  України «Про статус  ветеранів  війни, гарантії їх  соціального  захисту»  від 05 жовтня 2005 року № 2939-ІV, який  набрав  чинності  з 01  січня 2006 року, передбачено, що учасникам  війни  пенсії  або  щомісячне довічне грошове  утримання чи  державна  соціальна  допомога , що  виплачується  замість пенсії,  підвищується  на 10  відсотків  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність. Зміни  до зазначеної  норми  не вносилися та не були визнані неконституційними, тому вони є обов’язковими для виконання. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність,  встановлюється законом про Державний бюджет України на  відповідний  рік.  

Як  вбачається з довідки управління  Пенсійного фонду України в м. Лебедині (а.с. 11), з 01.01.2007 року позивачеві нараховувалося та виплачувалося підвищення до пенсії відповідно до вимог Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Станом на 14.06.2010 року фінансування наведених виплат здійснюється Державним бюджетом згідно чинного законодавства і в межах 10% від прожиткового мінімуму наведеної категорії громадян. Отже, посилання позивача на виплату  щомісячного  підвищення  до пенсії,  як  учаснику  війни, виходячи з розміру пенсії за віком, є  необґрунтованими  та  безпідставними.

Враховуючи  вище викладене,  суд  дійшов  висновку про те, що  позовні  вимоги ОСОБА_1 не  підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 4,8,14  Закону України «Про статус ветеранів  війни, гарантії  їх соціального захисту», ст. 15, 16, 67, 72 ЦПК України суд» ст. ст. 4, 10, 15, 16, 60, 67, 72, 209, 213-215 ЦПК України, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Лебедин Сумської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги учаснику війни, відмовити у зв’язку з необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через Лебединський районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, або в порядку ч 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя:                                     Р.В. Бакланов