ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 2а-2493/10/1770
17 червня 2010 року 11год. 18хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Твердої А.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1,
відповідача: представник Середа О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доКонтрольно-ревізійного управління в Рівненській області
про поновлення на роботі,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про поновлення його на посаді старшого контролера-ревізора відділу контролю у соцкультсфері КРУ в Рівненській області, встановлення 9 рангу державного службовця (за прострочений період) або 8 рангу державного службовця (станом від 07 травня 2011 року), якщо дана судова справа буде продовжуватись та стягнення на середнього заробітку починаючи з 21 листопада 2001 року по день поновлення позивача на роботі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 7 листопада 2000 року його було прийнято у контрольно-ревізійний відділ в Рівненській області на посаду спеціаліста І категорії загального відділу.
Зазначає, що наказом № 158-о від 20 листопада 2001 року він був звільнений з посади старшого контролера-ревізора відділу контролю у соцкультурній сфері контрольно-ревізійного управління в Рівненській області згідно п. 3 ст. 36 КЗпП України.
Позивач звільнення вважає незаконним, так як з березня 2001 року по 20 листопада 2001 року він був задіяний у ревізії відділу освіти Гощанської райдержадміністрації Рівненської області. Вказує на те, що мав працювати на займаній ним посаді надалі, однак, через невірні дії керівництва не залишився працювати на державній службі.
Позивач у своїй позовній заяві вказує на те, що весною 2001 року, в зв’язку з призовом до лав Збройних сил України, начальник КРУ в Рівненській області звернувся до міського військового комісаріату про надання позивачу відстрочки від призову, оскільки останній був задіяний у ревізії відділу освіти Гощанської райдержадміністрації і Рівненський міський військовий комісаріат надав позивачу вищевказану відстрочку.
Восени 2001 року, відповідно до повістки Рівненського міського військового комісаріату позивача 21 листопада 2001 року призвано до лав Збройних сил України, і він 20 листопада 2001 року змушений був написати заяву на звільнення, оскільки начальником КРУ в Рівненській області не було вчинено дій, щодо надання йому чергової відстрочки.
Позивач зазначає, що наказом № 158-о від 20 листопада 2001 року його було звільнено з посади старшого контролера-ревізора відділу контролю у соцкультурній сфері КРУ в Рівненській області. Однак, до лав Збройних сил України в зв’язку з виконанням плану призову його не було призвано, і, як вказує, позивач, він 26 листопада 2001р. повернувся з призовного пункту, а 27 листопада 2001 року заніс в приймальню КРУ в Рівненській області заяву про поновлення його на роботі. Попри це, на раніше займану ним посаду його не поновили.
Крім того зазначає, що в 2005 році він звернувся до відповідача про працевлаштування, і, як він вважає, керівництво видумало, що він повинен проходити конкурс. Як наслідок, позивач погодився взяти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад, однак, вважає, що над ним посміялись і спеціально не доставили пів бала, щоб не взяти на роботу.
Позивач також вказує на те, що у березні 2009 року він звертався до Рівненського міського суду з позовом до відповідача про поновлення його на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Рівненського міського суду від 11 вересня 2009 року йому було відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 24 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції залишено без змін, однак, відповідно до ухвали Верховного суду України від 12 травня 2010 року рішення Рівненського міського суду від 11.09.2009р. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 24.11.2009року скасовано з тих підстав, що дану справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, а в порядку адміністративного судочинства. За таких обставин, позивач вказує на те, що він знову змушений був звернутися з позовом в порядку адміністративного судочинства.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача подав заперечення на адміністративний позов, позовні вимоги не визнав. Просив суд відмовити в задоволені позовних вимог. В заперечення позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 згідно наказу КРУ в Рівненській області від 07.11.2000 року № 133-о за конкурсом був призначений на посаду спеціаліста І категорії загального відділу КРУ в Рівненській області. Після проходження конкурсного відбору, позивач 12.06.2001 року був призначений на посаду старшого контролера-ревізора відділу контролю у соціально-культурній сфері КРУ в Рівненській області.
Представник відповідача у запереченні проти позову зазначив, що 20 листопада 2001 року ОСОБА_1 власноруч написано заяву про звільнення його з займаної посади в зв’язку призовом на військову службу з надання копії повістки про явку ОСОБА_1 до «2»відділення Рівненського міськвійськкомату 21.11.2001 року для відправки на збірний пункт в складі команди К-3054.
Представник відповідача вказав на те, що статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»встановлено, що за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Проте, протягом трьох після повернення з обласного збірного пункту у зв’язку з виконанням плану призову, позивач, не використав своє право на працевлаштування та не звернувся до КРУ в Рівненській області з письмовою заявою про прийняття його на посаду.
Щодо позовних вимог позивача про встановлення йому 9 або 8 рангу державного службовця за «прострочений період», то, представник відповідача зазначив, що вказані вимоги суперечать ст. 26 Закону України «Про державну службу».
Крім того, представник відповідача наполіг на відмові в задоволенні позовних вимог саме на підставі пропуском позивачем строку звернення до суду відповідно до ст. 99 КАС України та ст. 233 КЗпП України.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд виходив з наступного.
Відповідно до наказу №133-о від 07.11.2000 року (а. с. 6) ОСОБА_1 був прийнятий у контрольно-ревізійний відділ в Рівненській області на посаду спеціаліста І категорії загального відділу. Згідно до наказу №77-о від 12.06.2001 року (а. с. 31) 12.06.2001 року позивача призначено за конкурсом на посаду старшого контролера-ревізора відділу контролю у соціально-культурній сфері КРУ в Рівненській області.
Весною 2001 року, в зв’язку з призовом до лав Збройних сил України, відповідач звернувся до міського військового комісаріату про надання позивачу відстрочки від призову, оскільки останній був задіяний у ревізії відділу освіти Гощанської райдержадміністрації і Рівненський міський військовий комісаріат надав позивачу вищевказану відстрочку. Восени 2001р., відповідно до повістки Рівненського міського військового комісаріату позивача 21 листопада 2001 року (а. с. 25) призвано до лав Збройних сил України, і він 20 листопада 2001 року написав заяву на звільнення згідно з п. 3 ст. 36 КЗпП України (а. с. 24).
Наказом № 158-о від 20 листопада 2001 року (а. с. 7) позивач звільнений з посади старшого контролера-ревізора відділу контролю у соцкультурній сфері КРУ в Рівненській області відповідно до п.3 ст.36 КЗпП України.
Як вбачається з матеріалів справи, заяву про звільнення позивач написав власноруч, а з наказом № 158-0 від 20.11.2001 року про його звільнення ознайомлений під підпис.
Згідно довідки Рівненського міського військового комісаріату (а. с. 8), позивача не було призвано до лав ЗС України в зв’язку з виконанням плану призову.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»встановлено, що за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Згідно наданої позивачем довідки за № 2116 від 05.12.2001 року він до лав збройних сил не був призваний в зв’язку з виконанням плану призову і був провернутий з призовного пункту. Однак, протягом трьох місяців із заявою про поновлення його на роботі в КРУ в Рівненській області не звернувся.
Посилання позивача на те, що він звертався із вищевказаною заявою 27 листопада 2001 року не відповідає дійсності, оскільки письмових доказів, зокрема, заяви про поновлення його на роботі, зареєстрованої належним чином, суду не представлено, як і не надано жодних письмових доказів, які б підтверджували його звернення до КРУ в Рівненській області протягом період часу з 21 листопада 2001 року по 21 лютого 2002 року. За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач не скористався своїм правом у працевлаштуванні відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Матеріалами справи встановлено, що позивач в 2005 році звертався до відповідача з питання працевлаштування і відповідач, діючи відповідно до чинного законодавства, а саме: ст. 15 Закону України «Про державну службу», Загального порядку проведення іспиту на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого наказом головного управління державної служби України та Української академії державного управління при Президентові України від 10.05.2002р. №30/84 та Порядку проведення іспиту на заміщення вакантних посад ДКРС, затвердженого наказом Головного Контрольно-ревізійного управління України від 21.06.2002р. №146, допустив позивача до участі в конкурсі. Однак, відповідно до протоколу конкурсної комісії від 19.04.2005р. №1 (а. с.28) за результатами проведеного конкурсу позивачем не отримано достатньої кількості балів для успішного складання іспиту, а тому він не міг бути рекомендований для заміщення вакантних посад.
Позивач, вважаючи своє звільнення незаконним, неодноразово звертався з цього приводу до прокуратури, УМВС України в Рівненській області та УМВС України в Рівненській області до відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю. Наданими відповідями з вищевказаних органів, порушень з боку відповідача не виявлено (а. с. 10, 11, 26, 27).
Позовні вимоги позивача про встановлення йому 9 рангу державного службовця за прострочений період або 8 ранг державного службовця в залежності від строків розгляду справи задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про державну службу», прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються. Згідно ст. 25 цього ж Закону, основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу. Ранги державним службовцям встановлюються відповідно до ст. 26 Закону України «Про Державну службу». Отже, ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець. При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посади державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. Посада старшого контролера-ревізора відділу контролю у соціально-культурній сфері КРУ в Рівненській області відноситься до шостої категорії посад державних службовців, а відповідно до ст. 26 Закону України «Про Державну службу»до даної категорії віднесені відповідно 13, 12, 11 ранг державного службовця і за межі шостої категорії можна вийти лише за сумлінну працю державного службовця при виході на пенсію. Лише за таких обставин працівнику може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Спираючись на наявні докази в матеріалах справи та оцінюючи відповідні факти у їх сукупності, суд не знаходить достатніх підстав для поновлення позивача на посаді старшого контролера-ревізора відділу контролю у соцкультсфері КРУ в Рівненській області, встановлення йому відповідного рангу державного службовця та стягнення на його користь середнього заробітку починаючи з 21 листопада 2001 року по день поновлення позивача на роботі.
Крім цього, позивача було звільнено з посади 20 листопада 2001 року, а до суду з позовними вимогами він звернувся у березні 2009 року. Тобто з часу звільнення до подачі позову до суду минуло більше 7 років.
Згідно із ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. У відповідності до ст. 233 КЗпП України для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено (як виняток) місячний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. У ч. 3 ст. 100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Крім того, у п. 14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.
Представник відповідача, як в запереченні проти позову, так і в судовому засіданні наполягав на відмові в задоволенні позову в зв’язку з пропуском позивачем строків звернення до суду.
Позивачем пропущення строків звернення до суду не обґрунтовано, доказів поважності їх пропущення суду не надано.
За таких обставин, суд приходить до висновку що в задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити з підстав пропуску строку звернення до суду.
Згідно до п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.03.1993р. «Про державне мито», від сплати державного мита звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств - за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю. За таких обставин позивач - ОСОБА_1 звільнений від сплати державного мита.
Відповідно до квитанції № NOV7X49000 від 31.05.2010 року, позивачем, при поданні позовної заяви, судовий збір сплачено в розмірі 3,40 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 89 КАС України, судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
На адресу суду від позивача такого клопотання не надходило, а тому у суду відсутні підстави повертати позивачу судовий збір у відповідності до ч. 2 ст. 89 КАС України.
Попри це, позивач не позбавлений права звернутися до суду з вказаним вище клопотанням про повернення судового збору після закінчення судового розгляду справи.
Керуючись ч.1 ст. 99, ч.1 ст.100 КАС України, ст. 233 КЗпП України, ст. 160-163 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позивачу - ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Комшелюк Т.О.
Постанова складена в повному обсязі 18.06.10р.