Справа № 22ц-1174/2006 р.                         Головуючий у першій інстанції

Гук Л.І.

Категорія - цивільна       Доповідач - Шемець Н.В.

РІШЕННЯ Іменем України

28 липня 2006 року                                                                         м. Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого:        Іваненко Л.В.

суддів:                     Шемець Н.В.,          Нечасного Л.А.

при секретарі:       Біляєвій Т.Д.

з участю: сторін, адвокатів -ОСОБА_1,ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу

за  апеляційною   скаргою   ОСОБА_3 на  рішення Деснянського районного суду М.Чернігова від 29 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, її поділ та виділення частки квартири в натурі у вигляді однієї кімнати

встановив:

У жовтні 2005 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 та виділення йому частини даної квартири посилаючись на те, що з квітня 1995 року по вересень 2005 року проживав однією сім"єю з відповідачкою ОСОБА_3 і за час спільного проживання придбали за спільні кошти спірну квартиру. Проте з вересня 2005 року відповідачка почала перешкоджати йому в проживанні в даній квартирі, поміняла замки на вхідних дверях і він позбавлений доступу до квартири. Після уточнення позовних вимог позивач просив визнати його право спільної сумісної власності на спірну квартиру, поділити її і виділити йому частку у натурі - одну кімнату.

Відповідачка позов не визнала, пояснила, що квартира - це її власність і придбана за її кошти, з позивачем вони у шлюбі не перебували і вселився він у спірну квартиру вже після її купівлі.

Рішенням суду від 29 травня 2006 року позов ОСОБА_4 задоволено, визнано право спільної сумісної власності на дану квартиру між сторонами по справі, поділено квартиру порівну, виділено позивачу 1/2 частину квартири на суму 6783 грн.50 коп, відповідачці - на суму 6783 грн.50 коп. В натурі виділено позивачу кімнату площею 12,8 кв.м на суму 5866 грн.75 коп., відповідачці - кімнату 6 площею 16,8 кв.м, на суму 7700 грн. 11 коп., місця загального користування залишено в спільній власності та користуванні сторін; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1833 грн.36 коп. різниці від вартості ідеальних часток.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду 1 інстанції, ухвалити нове про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду постановлено в порушення вимог ст.ст.212-215,127 ЦПК , неправильно застосовані норми матеріального права; зокрема, їй не вручено копії третьої додаткової позовної заяви і вона не змогла викласти свої заперечення і це порушило її процесуальні права як відповідачки. Суд не дав оцінки представленим нею доказам: договору купівлі - продажу квартири, договору позики, довідці вуличного комітету від 16.12.2005 року, витягу з домової книги, довідці зі школи про навчання її дочки, а також поясненням свідків з її сторони.

В рішенні суду взагалі відсутні мотиви, з яких суд не прийняв зазначені докази, а якби оцінив всі докази в сукупності, то ніколи б не прийшов до висновку, що вони з позивачем жили однією сім"єю на протязі 10 років, хоча в дійсності вони стали жити однією сім"єю з осені 2001 року, що підтверджують зазначені нею докази.

Судове рішення постановлено на підставі СК України, що є невірним, оскільки право власності на квартиру вона набула ще в 2001 року і положення ст.74 СК України на спірні правовідносини не поширюються.

Позивач також не довів, що витрачав кошти на придбання квартири.

Апелянт вважає, що при вирішенні даного спору суд мав керуватися Законом України „Про власність".

Суд не звернув уваги на існування договору купівлі - продажу квартири від 20.08.2001 року як на правовстановлюючий документ, а позивач не ставив питання про визнання даного договору частково недійсним. Також за рішенням суду право власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_4 не визнано.

Суд не мотивував свого висновку і про рівність часток в праві сторін на квартиру; допустився помилки при визначенні різниці між вартістю ідеальної частки та виділеної в натурі частини квартири; вартість кімнат визначено без врахування вартості місць загального користування.

Заслухавши суддю-доповідача ,пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку ,що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні вимог позивача ,виходячи з такого.:

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд 1 інстанції прийшов до висновку, що сторони на протязі 1995 -2005 років проживали однією сім"єю, але не перебували у шлюбі між собою, тому на набуту за час спільного проживання квартиру поширюються положення глави 8 СК України, як такі, що тривали і після введення в дію СК України, тому квартира визнана спільною сумісною власністю сторін.

Проте апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду 1 інстанції.

По справі встановлено, що сторони по справі в зареєстрованому шлюбі не перебували і не перебувають. Спірна квартира придбана за договором купівлі - продажу від 20 серпня 2001 року /а.с. 19/, покупець -ОСОБА_3, продаж вчинено за 8616 грн., які, як зазначено в договорі, сплачено покупцем продавцеві повністю до підписання договору; право власності на квартиру в Чернігівському МБТІ зареєстровано за відповідачкою / а.с.22 /.Даний договір є чинним і позивачем не оспорювався..

Про даний договір йому відомо ще з дня оформлення угоди, це він підтвердив в суді 1 інстанції та в апеляційному суді.

Згідно пояснень позивача та його представника в судовому засіданні апеляційного суду позовні вимоги обгрунтовані з посиланням на ст. 74 СК України.

Даною статтею визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім"єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. Проте СК не має зворотної сили і регулює відносини, які виникають після 01.01.2004 року. Дані спірні правовідносини виникли в 2001 році, тому дія ст.74 СК України на них не поширюються.

Висновок суду 1 інстанції про те, що по даній справі це триваючі правовідносини є помилковим, так як угода купівлі - продажу квартири, реєстрація права власності на квартиру відповідачкою вчинені в 2001 році і, відповідно, ці відносини не є триваючими.

Правила ст.22 КпШС України, діючого на час укладення угоди купівлі - продажу квартири про те, що майно, нажите подружжям за час шлюбу , є його спільною сумісною власністю, не поширювались на осіб, що проживали у фактичних шлюбних відносинах і, відповідно, ці особи не набували права спільної сумісної власності на набуте при спільному житті майно за нормами КпШС України.

Також згідно ст. 17 Закону України „ Про власність" майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім"ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Для визнання спірного майна спільною сумісною власністю членів сім"ї недостатньо лише одного факту перебування у шлюбних відносинах без встановлення участі сторін спільною працею в набутті майна.

Письмові угоди між сторонами щодо спірного майна не укладались.

Суд 1 інстанції прийшов до висновку, що достовірно встановлено, що сторони проживали однією сім"єю з 1995 року по 2005 рік у спірній квартирі і це підтверджується актом КЖЕП „ЖЕК - 6" від 23.01.2006 року, матеріалами правоохоронних органів, поштовою кореспонденцією на ім"я позивача,   наданими   ним   фотографіями,   тим   ,що   донька   відповідачки називала позивача батьком, сторони спільно звертались до лікарні з приводу хвороби дитини.

До акту КЖЕП „ЖЕК - 6" від 23.01.2006 року /а.с.42/ про те, що ОСОБА_4 проживав у спірній квартирі з жовтня 1996 року і проводив в ній ремонтні роботи, апеляційний суд ставиться критично, так як він складений зі слів сусідів, щодо яких немає зазначення з якого часу вони проживають в даному будинку і це не є актом самого ЖЕК -6, який би документально підтвердив певні обставини, а листом від 23.01.2006 року на а.с.41 це ж підприємство свідчить, що відсутні відомості про звернення позивача з питань проведення ремонту у даній квартирі і за останні три роки звернень від ОСОБА_4 не надходило.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_3 начальнику міліції М.Чернігова /а.с. 100/, сторони з 1996 року жили на квартирі, потім вона жила одна біля півроку, потім знову зійшлись на рік і не зазначено, що вони проживали разом з 1996 року в спірній квартирі .Суд 1 інстанції ці пояснення розуміє як доказ спільного проживання з 1996року,що є невірним, бо ОСОБА_3 такого в цих поясненнях не зазначає.

Поштова кореспонденція на а.с.6,7,10, запрошення на весілля а.с.9, поздоровлення дочки ОСОБА_3 ОСОБА_5 позивача з днем народження а.с.8,.фотографії а.с.75-79 достовірно не підтверджують факту спільного проживання сторін однією сім"єю за період 1995-2001 роки, а підтверджують пояснення відповідачки про те, що за період 1995-2001 роки у них не було з відповідачем стійких сімейних відносин, що вони в цей час сходились і розходились і були коханцями, а однією сім"єю стали жити з осені 2001 року після купівлі квартири. Ці її пояснення узгоджуються з довідкою вуличного комітету а.с.20 про те, що вона з дитиною проживали у її батьків в АДРЕСА_2 з з 1994 по 2000 рік, реєстрацією за цією адресою а.с.18,24-25,довідкою ЗОШ НОМЕР_1 а.с.85 про навчання дочки ОСОБА_5 в 1998-2001 роках саме в цій школі, яка розташована в районі тодішнього проживання позивачки. Пояснення свідків сторін суперечливі.

Оскільки достовірних доказів проживання сторін однією сім"єю в 1995-2001р.р. матеріали справи не містять, то і суд не має підстав для висновку про проживання сторін однією сім"єю у вказаний період.

Але крім проживання однією сім"єю для визнання спірної квартири спільним сумісним майном позивач має довести і вкладення спільних коштів у її придбання. Проте належних доказів надання ним коштів для придбання квартири суду не надано, про вкладення коштів відповідачкою у придбання квартири свідчить договір позики від 02.12.1999 року на а.с.87, за яким відповідачка позичила гроші ОСОБА_6/матері неповнолітньої власниці квартири/ 15810 грн, проти існування такого договору не заперечував позивач і він підтверджував, що це була попередня часткова сплата коштів за спірну квартиру .Доказів того,що якусь частку у цю суму вклав і позивач він не надав. Також відповідачка стверджувала, що частину грошей їй надав батько   ОСОБА_7 і допитаний в якості свідка а.с. 143 він підтвердив цей факт , а також свідок ОСОБА_8, її сестра, а.с. 160.

Апеляційний суд також враховує, що договір купівлі-продажу квартири на ім"я ОСОБА_3 є чинним і ніким не оспорений.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання спірної квартири об"єктом права спільної сумісної власності сторін і в задоволенні цієї частини вимог належить відмовити.

Вимоги позивача про розподіл квартири та виділення йому кімнати також задоволенню не підлягають, оскільки спірна квартира не визнана спільною сумісною власністю сторін..

Належить стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 33 грн.90 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, а всього 63 грн.90 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.22 КпШС України, Законом України „Про власність", ст.ст.307,309 ч.1 п. 3,4, 313,314,316,319, 88 ЦПК України апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду М.Чернігова від 29 травня 2006 року - скасувати.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні його позову до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру, її поділ та виділення частки квартири в натурі у вигляді однієї кімнати.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3  63 грн. 90 коп. на відшкодування понесених нею судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення , може бути оскаржене до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.