Справа № 22а-384 Головуючий у першій інстанції - Кантур А.М.
Категорія-адміністративна Доповідач - Мельниченко Ю.В.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2006 року Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - Євстафіїва О.К.
суддів - Мельниченка Ю.В., Редьки АГ.
при секретарі - Гавриленко Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини А4245 на постанову Прилуцького міськрайонного суду від 05 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А4245 про стягнення недоплаченого грошового забезпечення,
встановив:
В квітні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А4245, в якому просив зобов'язати відповідача провести доплату 11337 грн. 67 коп. - різниці між фактично виплаченим грошовим забезпеченням та грошовим забезпеченням, розрахованим з врахуванням максимального розміру надбавки за безперервну службу, та виплатити компенсацію за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення, пов'язане з даною недоплатою, у сумі 2592 грн. 72 коп. Свої вимоги позивач мотивував тим, що у відповідності до Указу Президента України від 05.05.03р. №389/2003 "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу" пунктом 1 було надано Міністрові оборони України та ін. право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України та ін., які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби, щомісячні надбавки за безперервну військову службу. Максимальний розмір вищевказаної надбавки з травня 2003 року по жовтень 2005 року становив 70 % від грошового забезпечення, а з жовтня 2005 року по теперішній час становить 90% від грошового забезпечення. Але у такому розмірі надбавку виплатили тільки в листопаді та грудні 2003 року, решту часу відповідач виплачував її не в повному розмірі, чим порушив його законні права та інтереси та завдав матеріальної шкоди.
Постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 травня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з в/ч А4245 на користь ОСОБА_1 доплату в розмірі 11337,67 грн. як різницю між фактично виплаченою надбавкою за безперервну службу та надбавкою в розмірі 70% за період з травня 2003 року по листопад 2005 року, та 2592,72 грн. суми компенсації за несвоєчасно виплачене грошове забезпечення, а всього 13930,39 грн.
В апеляційній скарзі в/ч А4245 просить постанову місцевого суду скасувати і відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд при дослідженні доказів врахував їх не в повному обсязі. Вказує, що Указом Президента України №389 від 05.05.2003 року визначено, що право встановлювати військовослужбовцям щомісячні надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України надано Міністру оборони України, який визначає порядок і умови її виплати. Також зазначеним Указом встановлено граничний розмір надбавки залежно від стажу роботи, і граничний розмір не є обов'язковим, а залежить від розміру асигнувань, які затверджуються Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік на утримання Збройних Сил України. Той факт, що позивач добросовісно проходив військову службу не є підставою для виплати надбавки за безперервну службу у максимальних розмірах, він залежав від розміру асигнувань та наявного фонду грошового забезпечення. Апелянт зазначає, що конкретний розмір виплат встановлював Міністр оборони України. Діючи в межах повноважень, наданих Указом Президента наказом № 149 від 26.05.2003 року, було затверджено Інструкцію Про порядок та умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, пунктом 2 якого встановлено, що розміри цієї надбавки щорічно встановлюються, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, за рішенням Міністра оборони України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що Указом Президента України від 05.05.2003 року передбачена виплата щомісячної надбавки за безперервну службу у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу служби понад 20 років-70 %, а телеграми Міністра оборони України, якими встановлені конкретні розмірі надбавок за безперервну службу, не можуть братися до уваги, оскільки порушують конституційні права позивача.
Проте, такий висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить Указу . Президента України від 05.05.2003 року та наказу Міністра оборони України від 26.05.2003 року №149, яким затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України (надалі - Інструкція).
Пунктом 1 Указу Президента України від 05 травня 2003 року Міністру Оборони України надано право встановлювати військовослужбовцям щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 20 років - до 70 %.
Відповідно до Указу Президента №389 від 05.05.2003 року наказом Міністра оборони України №149 від 26.05.2003 року була затверджена Інструкція „Про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну службу в Збройних Силах України". Пунктом 2.4 зазначеної Інструкції передбачено, що виплату надбавки слід здійснювати в межах грошового забезпечення, затвердженого в кошторисах військових частин.
Ні Указом Президента, ні Інструкцією не встановлено точний фіксований розмір надбавки, про що свідчить приписка „до" перед зазначенням безпосередньо розміру в відсотках. Конкретний розмір виплат встановлює Міністр Оборони України, виходячи із наявності коштів та фінансування. Порядок доведення визначеного Міністром оборони розміру надбавки до військових частин законодавством не передбачено. Як встановлено в суді першої інстанції, до в/ч А4245 такі розміри доводились телеграмами.
Міністр оборони України встановив, що за період з травня по жовтень 2003 року та з січня по серпень 2004 року виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу на 2004 рік проводити в відсотках: понад 20 років - 15%, з вересня по грудень 2004 року - 50%; у листопаді та грудні 2003 року за відповідним рішенням Міністра оборони України, ця надбавка виплачувалась у максимальних розмірах.
Грошове забезпечення позивачу ОСОБА_1 виплачувалось в повному обсязі за встановленими нормами, заборгованості по виплатам грошового забезпечення, в тому числі і по» виплатам надбавки за безперервну службу у відповідача перед позивачем не було. Отже, суд першої інстанції неправильно застосував закон - Указ Президента і прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
За таких обставин, постанову суду не можна визнати законною та обґрунтованою, вона підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову в задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст. 2, 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", п.1 Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу" від 05.05.2003 року № 389, ст.ст. 160 ч.З, 195, 196, 198, 199, 202 ч.1 п.4, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу військової частини А4245- задовольнити.
Постанову Прилуцького міськрайонного суду від 05 травня 2006 року -скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А4245 про стягнення недоплаченого грошового забезпечення -відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.