Справа №6700 Головуючий у 1 інстанції Грицаюк Н.М.
Категорія 21 Доповідач Лук'янова С.В.
РІШЕННЯ Іменем України
18 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.
при секретарі Панаріній О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки на рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 11 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
У березні 2006 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Центрально-Міському районі міста Горлівки (далі відділення Фонду) про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову позивач вказав, що з 18 червня 1977 року по 11 грудня 2005 року він працював на підприємствах вугільної промисловості машиністом електровозу, ГРОЗ, підземним прохідником, гірничим робочим по РГВ, підземним електрослюсарем, забійником. 11 грудня 2005 року його звільнено за п.2 ст.40 КЗпП України за станом здоров'я. Через шкідливі і небезпечні умови праці він придбав професійне захворювання: хронічний радикуліт, у зв'язку з яким 5 грудня 2005 року МСЕК вперше встановила йому стійку втрату 50% професійної працездатності. Внаслідок одержаного тяжкого професійного захворювання і настання стійкої втрати професійної працездатності він переніс і продовжує переносити моральні страждання, тому що загублено більшу частину нормальних життєвих функцій його організму; тривалий час він вимушений проходити лікування в умовах стаціонару, витримуючи при цьому біль і страждання. Через встановлені МСЕК обмеження відносно фізичної праці він став інвалідом і позбавився можливості у повному обсязі реалізувати своє право на працю, одержання стабільного високого заробітку. Все це порушило його плани на подальше життя. Заподіяну йому моральну шкоду він оцінив у 35 тисяч гривень і цю суму просить стягнути з відповідача у відшкодування моральної шкоди (а.с.3-4).
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Горлівки від 11 квітня 2006 року вказаний позов задоволено частково і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 22 тисячі гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач втратив здоров'я внаслідок багаторічної праці на підприємствах вугільної промисловості. У зв'язку з цим здоров'ю позивача спричинена значна фізична шкода, яка потягла за собою стійку втрату позивачем працездатності і встановлення МСЕК 5 грудня 2005 року втрату 50% професійної працездатності. Внаслідок отриманого під час роботи на шахтах професійного захворювання і втрати частини функцій його організмом позивач змушений постійно проходити амбулаторне або стаціонарне лікування, приймати медичні препарати. Ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням позивачем трудових обов'язків, спричиняє позивачу моральні і фізичні страждання, обмежує його можливість вести активний спосіб життя. Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступень втирати позивачем професійної працездатності(50%), змушені зміни у можливості подальшої професійної діяльності, звільнення з роботи через стан здоров'я, зменшення можливостей позивача використовувати свою фізичну силу у побуті, а також вимоги розумності і справедливості (а.с.55-56).
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування вказаного рішення і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення норм матеріального і процесуального права. Відділення Фонду виконало вимоги законодавства і компенсувало позивачу спричинену професійним захворюванням матеріальну шкоду. Довідка МСЕК підтверджує спричинення позивачу матеріальної шкоди; для встановлення факту спричинення позивачу моральної шкоди також необхідний висновок МСЕК, але позивач такого висновку не надав. Судом не встановлено які саме негативні наслідки, у зв'язку з встановлення професійного захворювання, спричинили позивачу моральну шкоду. Суму у відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості. Суду не було надано підстав для стягнення у відшкодування моральної шкоди 22 тисяч гривень. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди; тому відсутня норма права, на яку послався позивач в обґрунтування позову. Тому рішення суду з незаконним (а.с.59-61).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не підтримав доводи апеляційної скарги і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню через наступне.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін в частині права позивача на відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої професійним захворюванням; встановленим фактам і доказам в цій частині дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду у зв'язку із професійним захворюванням: хронічний радикуліт (а.с.22-23, 30-31). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання , які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те , що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності, яка встановлена 5 грудня 2005 року вперше у розмірі 50% і третя група інвалідності (а.с.22-23). Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.9-21), акт розслідування професійного захворювання від 23 листопада 2005 року (а.с.30-31), виписки із амбулаторної картки позивача (а.с.32-47), довідка МСЕК від 5 грудня 2005 року (а.с.22-23), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 5 грудня 2005 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 50% професійної працездатності і третю групу інвалідності.
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги і щомісячних виплат не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата і одноразової допомоги, і щомісячних платежів, і суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 5 грудня 2005 року.
Визначаючи розмір суми, яка піддягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступень втрати позивачем професійної працездатності (50%); наявність для нього вимушених змін у можливій подальшій професійній діяльності, пов'язаних із значною зміною його фізичних можливостей по виконанню роботи за його професією; звільнення позивача з роботи за станом здоров'я; зменшення для позивача можливостей використовувати свою фізичну силу у побуті; вимоги розумності і справедливості. Але суд першої інстанції не врахував принцип виваженості при визначенні суми у відшкодування моральної шкоди і виконання відповідачем покладеного на нього обов'язку в частині відшкодування позивачу матеріальної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я позивача. Сукупність не врахованих судом першої інстанції обставин вимагає змінити рішення суду першої інстанції від 11 квітня 2006 року в частині суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування позивачу моральної шкоди. Виходячи із викладеного, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, належить стягнути п'ятнадцять тисяч гривень, оскільки саме ця сума відповідає всім обставинам справи.
У відповідності до вимог ч.З ст.81 ЦПК України, постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів" від 21 грудня 2005 року №1258 з відповідача на розрахунковий рахунок Державного підприємства „Судовий інформаційний центр" підлягає стягненню 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.З, 309 ч.1 п.З, 313, 316, 317, 319 ЦПК України , апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально- Міському районі міста Горлівки задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 11 квітня 2006 року змінити в частині суми,стягнутої на користь ОСОБА_1, і стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки на користь ОСОБА_1 п'ятнадцять тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі міста Горлівки 1 грн. 50 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на розрахунковий рахунок 26001014180002 Відкритого акціонерного товариства „Банк Універсальний" міста Львів; МФО банку 325707; код ЄДРПОУ 30045370; отримувач Державне підприємство „Судовий інформаційний центр".
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.