ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
ПОСТАНОВА
Іменем України
21.08.2007 | Справа №2-23/5568-2007А |
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі:
судді ІщенкоГ.М.,
секретаря судового засідання Ємєнджієвої А.М., розглянувши за участю представників:
від позивача – Снисаренко О.В. - представник, дов. від 05.06.2007р., Голєва В.М. - представник, дов. від 01.08.2007р.,
від відповідача – Лазарєва А.О. - головний державний податковий ревізор-інспектор сектору перевірок відшкодування податку на додану вартість, дов. від 01.06.2007р. №46/10-0, Шумілова Н.А. - головний державний податковий інспектор юридичного відділу, дов. від 09.08.2006р. №22,
у відкритому судовому засіданні справу:
за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД», (98000, АР Крим, м. Феодосія, вул. Челнокова, 62/33),
до відповідача Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим, (98000, АР Крим, м. Феодосія, вул. Кримська, 82-б),
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» звернулось до господарського суду Автономної Республіці Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: №000974/0134042304/3 від 20.03.2007р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 69167,10грн., у тому числі: основний платіж – 47106,00грн., штрафні санкції – 22061,10грн. та №000975/0000012304/3 від 20.03.2007р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість в сумі 1203,60грн., (том 1, аркуш справи 52, том 2, аркуш справи 161).
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки, положенням діючого законодавства та фактичним обставинам.
Відповідач у запереченнях на позов пояснив, що позов не визнає, та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, (том2, аркуш справи 141).
Згідно пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», що набрав чинність 01.11.2005р., до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, заслухав представників сторін, дослідив надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб’єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об’єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень.
Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов’язань.
Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» з питань правових відносин з Приватним підприємством «Асканія Інвест Буд» з 01.11.2005р. по 30.04.2006р., за результатами якої складено акт без зазначення дати та номеру, (том1, аркуш справи 12).
Згідно висновку за результатами перевірки встановлено порушення підпункту 7.3.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до безпідставного зарахування від’ємним значенням з податку на додану вартість та несплати податкових зобов’язань на суму 11478,000грн., а також заниженню податкових зобов’язань на суму 36961,13грн. При цьому акт перевірки керівником підприємства не підписаний, (том1, аркуш справи 19).
04.08.2006р. відповідачем відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» прийняте податкове повідомлення-рішення №000264/3404/23-4/1/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 69167,10грн., (том 1, аркуш справи 25).
Однак, тільки 07.08.2006р., тобто, після прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 69167,10грн., Державна податкова інспекція в м. Феодосії АР Крим на адресу позивача направила зміни для виправлення помилки в акті документальної перевірки, якими передбачено, що за результатами перевірки встановлено порушення підпункту 7.3.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до безпідставного зарахування від’ємним значенням з податку на додану вартість та несплати податкових зобов’язань на суму 10145,00грн., а також заниженню податкових зобов’язань на суму 36961,00грн. Крім того, ці зміни не підписані начальником Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим, (том1, аркуш справи 11).
Позивач скористувався правом оскарження податкових повідомлень-рішень відповідно до статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», і за результатами апеляційного оскарження, 18.10.2006р. Державною податковою інспекцією в м. Феодосії АР Крим прийняте податкове повідомлення-рішення №000556/13404/23-4/1/1 на суму 69167,10грн.
Відповідно рішенню від 27.12.2006р. №3040/10/25-007 «Про результати розгляду повторної скарги» Державна податкова адміністрація в Автономній Республіці Крим залишила без змін податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим від 18.10.2006р. №000556/13404/23-4/1/1 та донарахувала штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість в сумі 1203,60грн., (том1, аркуш справи 41).
12.01.2007р. Державною податковою інспекцією в м. Феодосії АР Крим відносно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення:№000561/13404/23-4/1/2 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 69167,10грн., у тому числі: основний платіж – 47106,00грн., штрафні санкції – 22061,10грн. та №000562/0000012304/2 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1203,60грн., (том 1, аркуші справи 42,43).
За результатами розгляду повторної скарги (Рішення Державної податкової адміністрації України від 07.03.2007р. №2284/6/25-0215) відповідачем відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» 20.03.2007р. прийняті податкові повідомлення-рішення: №000974/0134042304/3 від 20.03.2007р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 69167,10грн., у тому числі: основний платіж – 47106,00грн., штрафні санкції – 22061,10грн. та №000975/0000012304/3 від 20.03.2007р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість в сумі 1203,60грн., які і оспорюються позивачем, (том 1, аркуш справи 52, том 2, аркуш справи 161).
Визначення спірних податкових зобов’язань відповідачем пов’язується з наступним.
Відповідно до підпункту 7.10.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «довгостроковий договір (контракт)» слід розуміти будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов'язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу «інжиніринг», науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).
Як свідчать матеріали справи, позивачем укладено договори субпідряду від 02.11.2005р. №2/11 та від 16.02.2006р. №16/02 з приватним підприємством «Асканія Інвест Буд» на виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» будівельних робіт, вартість яких становить 1120135,00грн. (з урахуванням податку на додану вартість) та 3792415,00грн. (з урахуванням податку на додану вартість) відповідно. На виконання умов договорів позивачем виконані будівельні роботи, на які виписані податкові накладні на загальну суму 923438,00грн., у тому числі 153906,34грн. податок на додану вартість. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включено до податкових зобов’язань в деклараціях з податку на додану вартість за 4 квартал 2005р., січень 2006р., березень 2006р., квітень 2006р.
Перевіркою встановлено, що позивачем включені до бази оподаткування податку на додану вартість обсяги поставки товарів від приватного підприємства «Асканія Інвест Буд» на суму 923438,00грн., у тому числі 153906,34грн. - податок на додану вартість. За період з 08.11.2005р. по 30.04.2006р. позивачем в рахунок оплати за виконані будівельні роботи та в рахунок переплати перераховані грошові кошти на загальну суму 1214072,80грн., у тому числі 202345,47грн. податок на додану вартість.
Відповідач прийшов до висновку, що товариством з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» занижено податкові зобов’язання з податку на додану вартість на 36961,00грн., у тому числі: за 4 квартал 2005р. - 7014,00грн., за січень 2006р. - 13057,00грн., за лютий 2006р. - 1784,00грн., за квітень 2006р. – 15106,00грн. та завищено від’ємне значення з податку на додану вартість на 10145,00грн., у тому числі: за березень 2006р. -8498,00грн., за квітень 2006р. - 1647,00грн.
Податкове зобов’язання – загальна сума податку, отримана (нарахована) платником податку у звітному періоді, визначена згідно Закону. Звітний (податковий період) – період, за який платник податку зобов’язаний провадити розрахунки податку й сплачувати його в бюджет (пункти 1.6, 1.5 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) у бюджет або бюджетне відшкодування, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду й сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованого відповідно до підпункту 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) у бюджет у строки, установлені законом для відповідного податкового періоду.
Отже донарахована сума податкових зобов’язань з податку на додану вартість кожного звітного податкового періоду повинна визначаться як різниця між загальною сумою податку, отриманої за результатами перевірки й загальною сумою податку, визначеною платником податків. Однак, поза увагою відповідача залишився той факт, що податкові зобов’язання з податку на додану вартість донараховані по окремих оподатковуваних операціях усередині звітних (податкових) періодах.
Також, Державною податковою інспекцією в м. Феодосії АР Крим не прийнято до уваги, що договори субпідряду про надання будівельних послуг з будівництва жилих домів з Приватним підприємством «Асканія Інвест Буд» від 02.11.2005р. №2/11 та від 16.02.2006р. №16/02 є довгостроковими договорами і відповідно до підпункту 7.10.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку може вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором (контрактом).
Під терміном «довгостроковий договір (контракт)» слід розуміти будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов'язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу «інжиніринг», науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати), (підпункт 7.10.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).
Матеріалами справи підтверджено, що аванси та передплати, отримані виконавцем довгострокових договорів (контрактів) відносяться до валового доходу у межах сум, встановлених підпунктом 7.10.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Дохід виконавця в звітному періоді розраховується як загально договірна ціна довгострокового договору помножена на оціночний коефіцієнт виконання такого договору.
Відповідно до статей 43, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів в одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.
Суб’єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються, (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Конституція України передбачає право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (статті 41,42).
Виконання конституційного обов’язку, передбаченого статтею 67 Конституції України, реалізується сплатою кожним податків і зборів в порядку і розміру, встановленому законом.
Крім того, як на основу незаконності прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення №000974/0134042304/3 від 20.03.2007р. в частині визначення штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 22061,10грн. суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платника податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов’язання платника податку, нараховане контролюючим органом відповідно до пункту 4.2 і пункту 4.3 статті 4 Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2, то фактично підпункт 17.1.3 встановлює необхідність погодження податкового зобов’язання, з якого сплачуються штрафні санкції. На момент винесення рішення про застосування штрафних санкцій у зазначеній сумі податкове зобов’язання не було узгодженим. Таким чином, застосування відповідачем штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 22061,10грн. у спірному податковому повідомленні - рішенні є неправомірним.
Суд приходить до висновку, що визначення позивачу податку на додану вартість в сумі 47106,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 22061,10грн. та штрафних санкцій в сумі 1203,60грн. згідно спірним податковим повідомленням-рішенням є неправомірними і висновки акту перевірки згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429 податкові повідомлення-рішення приймаються протягом трьох робочих днів від дня підписання акту документальної перевірки. Проте, як вбачається з копії самого акту (без визначення дати та номеру), він не був підписаний позивачем (том 1, аркуш справи 19).
Крім того, зміни до акту перевірки, які не підписані начальником Державної податкової інспекції в м. Феодосії АР Крим, згідно яким встановлено несплата податкових зобов’язань на суму 10145,00грн., а також заниження податкових зобов’язань на суму 36961,00грн., були направлені на адресу позивача 07.08.2006р., (том 1, аркуш справи 11).
Не зважаючи на це, 04.08.2006р. відповідач на підставі акту перевірки, згідно з яким встановлено несплата податкових зобов’язань на суму 11478,000грн., а також заниження податкових зобов’язань на суму 36961,13грн., прийняв податкове повідомлення-рішення №000264/13404/23-1/0 про донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 69167,10грн.
У зв’язку з чим суд дійшов висновку, що акт перевірки, (без визначення дати та номеру), як доказ у справі, одержано з порушенням закону, (том 1, аркуш справи 12).
Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
На підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не приймається акт перевірки як доказ встановлення факту порушення позивачем підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ( том 1, аркуш справи 12).
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення, тому повинен містити вичерпні елементи його складу і підтверджуватись первинними документами. Проте сам акт перевірки «Про результати невиїзної документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» з питань правових відносин з Приватним підприємством «Асканія Інвест Буд» за період з 01.11.2005р. по 30.04.2006р.» містить лише правові висновки про порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість" та підсумкові показники, через які не можна встановити на підставі яких первісних документів бухгалтерського та податкового обліку зроблені данні висновки. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем порушення підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Статтею 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій згідно спірним податковим повідомленням-рішенням відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені ніякими доказами і носять характер суб’єктивних припущень.
За таких умов факт вказаних порушень слід вважати неналежно встановленим, отже, донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 47106,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 22061,10грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню№000974/0134042304/3 від 20.03.2007р., а також застосування до позивача штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 1203,60грн. згідно спірному податковому повідомленню-рішенню №000975/0000012304/3 від 20.03.2007р. неправомірно.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Викладене є підставою для задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД».
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 21серпня 2007року.
У повному обсязі постанову складено 27 серпня 2007року.
На підставі викладеного та керуючись статтями 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим №000974/0134042304/3 від 20.03.2007р. про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 69167,10грн., у тому числі: основний платіж – 47106,00грн., штрафні санкції – 22061,10грн.
3. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Феодосії АР Крим №000975/0000012304/3 від 20.03.2007р. про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість в сумі 1203,60грн.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда ЛТД» (98000, АР Крим, м. Феодосія, вул. Челнокова, 62/33, банківські реквізити: рахунок 26001529237012 у КРФ АКБ УСБ, МФО 324010, ідентифікаційний код у ЄДРПО України 24503616) 3,40грн. державного мита.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.