Справа № 2-299-1/10
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2010 року Соломянський районний суд м. Києва у складі:
головуючого – судді Кізюн Л.І.,
при секретарі Рівному Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім’єю, визнання права власності на Ѕ частину майна, що перебуває у спільній власності та усунення перешкод у користуванні власністю , -
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину майна - квартири №АДРЕСА_1 та гаража №НОМЕР_1 ГБК „Палуба” по вул. Качалова у м. Києві.
Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що з квітня 2000 року він розпочав проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 02 грудня 2000 року вони уклали з ЗАТ „Домобудівельний комбінат №1” інвестиційний контракт та договір доручення, відповідно до яких розпочали інвестування в будівництво двокімнатної квартири №АДРЕСА_1. 07 квітня 2001 року було внесено остаточний платіж по договору, а 26 грудня 2001 року вони отримали свідоцтво про право власності на квартиру.
Позивач вказував, що інвестування будівництва квартири здійснювалось за рахунок його особистих коштів та коштів його батьків.
Право власності на квартиру було оформлено на ОСОБА_2
Потім за рахунок його (позивача) кошти було зроблено у квартирі ремонт, вартість якого склала 11300 грн., купувались двері, сантехнічне обладнання, меблі, побутова техніка.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася їх донька ОСОБА_4.
Позивач також зазначав, що 20 липня 2003 року ними було придбано гараж №НОМЕР_1 ГБК „Палуба” по вул. Качалова у м. Києві за 13250 грн. Придбання гаража здійснювалося шляхом укладення угоди з попереднім власником без нотаріального посвідчення через відсутність правовстановлюючих документів. Оформлення документів на гараж та членство в кооперативі здійснено на ОСОБА_2 Придбання гаража та його ремонт відбувалось за рахунок коштів позивача.
25 липня 2003 року сторони зареєстрували шлюб.
Позивач вважає, що квартира та гараж є спільною сумісною власністю, оскільки він та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах, вели спільне господарство, виконували всі обов’язки подружжя і тому внесли спільний вклад в набуття права власності на зазначене майно.
На пропозицію поділити майно ОСОБА_2 не відповіла, у зв’язку з чим позивач змушений звернутися з позовом до суду. Також просив зобов’язати БТІ м. Києва зареєструвати за ним право власності на Ѕ частину квартири.
Ухвалою суду від 06 липня 2009 року в якості третьої особи по справі було залучено Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна.
У судовому засіданні позивач змінив позовні вимоги, просив визнати квартиру №АДРЕСА_1 та гараж №НОМЕР_1 ГБК „Палуба” по вул. Качалова у м. Києві спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2, визнати за ним та за ОСОБА_2 право власності по Ѕ частині зазначеного майна за кожним та зобов’язати ОСОБА_2 не чинити йому (позивачу) перешкод у користуванні квартирою та гаражем. Позовних вимог до БТІ м. Києва позивач не заявляв.
При цьому позивач зазначив, що у серпні 2009 року позивач змінила замки на вхідних дверях до квартири і гаража, де залишилися його особисті речі.
Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, просив також встановити факт проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з квітня 2000 року до моменту реєстрації шлюбу – 25.07.2003 року.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнала, вважала його необгрунтованим і просила у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача просив у позові відмовити, підтримав доводи відповідача.
Від Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна до суду надійшли заперечення на позов з проханням розглядати справу за відсутності його представника.
Суд, заслухавши сторони та їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
В судовому засіданні встановлено, сторони уклали шлюб 25 липня 2003 року, що підтверджується даними свідоцтва про одруження (а.с.14). ОСОБА_5 після одруження взяла прізвище ОСОБА_2.
Згідно з даними свідоцтва про народження (а.с.13) ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Батьком дитини записано ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 12 КпШС України шлюб укладається в державних органах запису актів громадянського стану.
Статтею 13 КпШС України передбачено, що права і обов’язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах запису актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов’язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах запису актів громадянського стану.
Тому суд критично оцінює посилання позивача на позовну заяву ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с.98) та постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 17 вересня 2009 року (а.с.100) , в яких відповідно зазначено, що сторони мають дочку ОСОБА_6 від подружнього життя та від спільного шлюбу.
Згідно з Прикінцевими положеннями СК України цей Кодекс регулює відносини, які виникли починаючи з дня набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України 2004 року суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Статтею 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Згідно зі ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Кодексом про шлюб та сім’ю України, а також ЦПК України, який діяв на час з квітня 2000 року до 25.07.2003 року, за який позивач просить встановити факт проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, встановлення такого факту не передбачено. СК України не має зворотньої сили.
Таким чином, позовні вимоги про встановлення факту проживання однією сім’єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з квітня 2000 року до моменту реєстрації шлюбу – 25.07.2003 року не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним контрактом.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, на який посилається позивач, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Як вбачається з даних Інвестиційного контракту №22130 (про інвестування у житлове будівництво) від 02 грудня 2000 року (а.с.а.с.6-8) ЗАТ „Домобудівельний комбінат №1” та ОСОБА_5 уклали контракт про те, що Комбінат зобов’язувався своїми силами і засобами, за рахунок коштів ОСОБА_5 збудувати і передати їй двокімнатну квартиру, а ОСОБА_5 зобов’язувалася забезпечити відповідне фінансування об’єкта інвестування та прийняти його у свою власність на умовах контракту.
Відповідно до даних договору доручення №22130 від 02 грудня 2000 року, укладеного між Акціонерним комерційним банком „АРКАДА” та ОСОБА_5 (а.с.9) Банк зобов’язувався, зокрема, виконати інвестування коштів ОСОБА_5 у будівництво об’єкта інвестування шляхом перерахування їх на рахунки відповідної будівельної організації, з якою укладено вищезазначений Інвестиційний контракт.
07 квітня 2001 року ЗАТ „Домобудівельний комбінат №1” та ОСОБА_5 уклали додаткову Угоду №2 до Інвестиційного контракту №22130 від 02 грудня 2000 року (а.с.10) про те, що інвестування 100 відсотків загальної площі є підставою для закріплення за ОСОБА_5 конкретної квартири шляхом укладання цієї Угоди. На момент укладання цієї Угоди ОСОБА_5 проінвестоване будівництво житла загальною площею 55, 56 кв.м. – двокімнатної квартири АДРЕСА_1
Дані Свідоцтва до Інвестиційного контракту №22130 від 02 грудня 2000 року, виданого АКБ „АРКАДА” 07 квітня 2001 року (а.с.11) ОСОБА_5 здійснила інвестування у будівництво житла площею 55,56 кв.м. в сумі 63435 грн.
Згідно з даними акту прийому-передачі квартири інвестору від 01 листопада 2001 року (а.с.12) ЗАТ „Домобудівельний комбінат №1” побудував та передав, а ОСОБА_5 сплатила 100% вартості та прийняла квартиру №АДРЕСА_1
Відповідно до даних свідоцтва про право власності на квартиру від 26 грудня 2001 року (а.с.182) квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5
Як видно з пояснень БТІ м. Києва від 25.08.2009 року (а.с.55) квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_5
Згідно частин 3, 4 статті 368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Суд критично оцінює надані позивачем копії документів, якими він доводить викладені у позові обставини щодо участі у ремонті квартири.
Так, з копії договору від 21 грудня 2001 року, укладеного між виконавцем ОСОБА_8 та ОСОБА_1 (а.с.15) вбачається, що ОСОБА_8 зобов’язувався виконати для ОСОБА_1 ремонт квартири за кошторисом (додаток №1). Сума договору по виконанню робіт складала 11300 грн. Замовник зобов’язувався розрахуватися з виконавцем на протязі 2 банківських днів після виконання етапів роботи.
Однак з копії договору не вбачається, ремонт якої саме квартири мав здійснити замовник. В той час, коли договір надруковано, номер квартири в договорі дописано рукою. З договору також не видно, які саме роботи мав виконати замовник та факту передачі йому ОСОБА_1 коштів за виконання робіт.
Копія Додатку №1 до договору без номера від 21.12.2001 року (а.с.79) містить дані про договірну ціну на виконання ремонтних робіт в квартирі №АДРЕСА_1 на суму 37737 грн. В Додатку відсутні дані про замовника ремонтних робіт та його підпис.
З копій договорів від 09 січня 2002 року (а.с.77) та 04 лютого 2002 року (а.с.78) та між тими ж сторонами видно, що ОСОБА_8 зобов’язувався виконати для ОСОБА_1 ремонт квартири АДРЕСА_1, однак на цих договорах, а також на копії Додатку №1 міститься відмітка про оплату ПП „Кондратовец”, що не є стороною договору. З даних договорів не вбачається обсяг виконаних робіт та що ОСОБА_1 оплатив ці роботи.
Згідно з даними копії договору на виготовлення металоконструкцій від 05.11.2001 року (а.с.16), ТОВ „Холстачер” прийняло на себе виготовлення та установку металевих дверей за замовленням ОСОБА_1 Пунктом 2.1. Договору передбачено, що за виконану роботу, згідно даного договору, Замовник перераховує виконавцю 1388 грн.
Дані договору не свідчать про те, що виготовлення та установка металевих дверей стосувалася квартири АДРЕСА_1 і мала відбутися на замовлення саме ОСОБА_1.
Копії квитанцій (а.с.17) не свідчать про те, що ОСОБА_1 оплачувалися суми коштів за роботи в квартирі АДРЕСА_1.
Повідомлення ТОВ „Холстачер” від 03 вересня 2009 року та ДП „Вудлайн” від 02.09.2009 року на адресу адвоката ОСОБА_9, яка представляє інтереси позивача (а.с.81,82) про те, що двері були виготовлені та встановлені за адресою: м. АДРЕСА_1 там же встановлені столярні вироби (шафа), а також що ці замовлення були оплачені ОСОБА_1, не підтверджені документально.
Крім того, ці пояснення не суперечать поясненням відповідача у судовому засіданні про те, що оскільки ОСОБА_1 зустрічався з нею, вони мали спільну дочку, то він міг під час ремонту допомагати в замовленні і прийнятті деяких послуг, однак все це відбувалося за кошти і під наглядом батьків ОСОБА_5
Також з даних копії накладної №2918 (а.с.18) не вбачається, що зазначена у ній кухня придбана в спірну квартиру.
Копія документа про зобов’язання виготовити і встановити двері, перила (а.с.20) взагалі не містить будь-яких даних про особу замовника та відношення цього замовлення до спірної квартири.
З довідки ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 26.08.2009 року (а.с.113) видно, що ОСОБА_2 в період з 2000 року до 29.01.2001 року працювала у ТОВ НВП „Спецтехнологія” та ТОВ „Компанія „Юнівест Маркетинг” і отримала дохід у розмірі 1644,95 грн.
Як вбачається з довідки ВАТ „Фірма Прокат” (а.с.123) ОСОБА_10, яка згідно з даними свідоцтва про народження (а.с.121) є матір’ю ОСОБА_2 за період 2000-2003 року отримала заробіток у розмірі 38613,52 грн.
Доходи батька ОСОБА_2 – ОСОБА_11, відповідно до даних довідки ПФУ (а.с.а.с.124-125) у 2000-2003 році становили 17643,28 грн.
Зазначені докази підтверджують пояснення відповідача про те, що придбання квартири та ремонт відбувалися за її особисті кошти та кошти її батьків, які крім поточних доходів, мали заощадження.
Довідка ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 12.02.2010 року (а.с.126) про те, що ОСОБА_1 за період з 01.10.1999 року по 31.03.2002 року отримав 4103,05 грн., а також довідка Інституту захисту рослин УААН від 09.02.1010 року (а.с.129) про те, що заробіток ОСОБА_12, який згідно з даними свідоцтва про народження (а.с.128) є батьком ОСОБА_1, за період з 01.01.1998 року по 30.11.2002 року становив 28726, 10 грн., не спростовує пояснення відповідача.
Крім того, з даних приходних касових ордерів від 02 грудня 2000 року, 27 січня 2001 року (а.с.180), 24 лютого 2001 року та 05 квітня 2001 року (а.с.181) видно, що ОСОБА_5 вносила кошти, відповідно 44002, 20 грн., 6497, 50 грн., 6092, 80 грн. та 6592, 60 грн. на інвестування будівництва. З ордерів також вбачається, що інвестування у житлове будівництво проводиться за рахунок її особистих коштів.
Пояснення відповідача про те, що він ходив у банк разом з ОСОБА_2 не спростовують вищевказаних доказів.
Суд критично оцінює пояснення свідка ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 орендували у нього квартиру, як сім’я, оскільки суду не надано належно оформленого договору оренди, з якого вбачалося б, що зазначений свідок надавав свою квартиру в оренду, а сторони її наймали.
Свідки ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, не змогли назвати адреси квартири, яку нібито орендував ОСОБА_1 разом з ОСОБА_5 Їх пояснення про те, що ОСОБА_5 накривала у тій квартирі на стіл, стелила постіль і піднімала телефон, не спростовують пояснення ОСОБА_2 про те, що вона дійсно іноді приходила в гості до ОСОБА_1, могла бути присутня і під час святкування якихось подій, оскільки на той момент зустрічалася з ОСОБА_1
Зазначені свідки пояснили, що вони сприймали сторін як сім’ю, однак не змогли навести обставини, з яких вони зробили такий висновок, крім поодиноких випадків зустрічі із сторонами.
Крім того, суд вважає, що ці свідки є зацікавленими особами, оскільки ОСОБА_12 і ОСОБА_14 є батьками позивача, а ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19 – його близькими друзями.
Оглянуті у судовому засіданні фото не спростовують пояснення відповідача про те, що ОСОБА_1 приходив до неї додому лише коли вони зустрічалися та щоб привітати дочку зі святом.
Свідки ОСОБА_20, ОСОБА_21 у своїх поясненнях підтримали доводи відповідача та заперечували пояснення позивача про те, що він проживав однією сім’єю з їх дочкою у них у квартирі та в орендованій квартирі. Також пояснили, що допомогли купити ОСОБА_2 квартиру, коли дізналися про її вагітність, яку ОСОБА_1 просив перервати. На момент купівлі квартири та її ремонту ОСОБА_1 не мав наміру одружуватися з їх дочкою.
Таким чином, судом встановлено, що право власності ОСОБА_5 на квартиру, яка придбана за Інвестиційним контрактом і на її кошти, зареєстровано у 2001 році, коли вона не була дружиною ОСОБА_1 або членом його сім’ї.
Належних доказів наведених у позові обставин про проведення у квартирі ремонту та купівлю меблів за кошти позивача суду не надано.
Тому у позові про визнання квартири сумісною власністю та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину цієї квартири необхідно відмовити.
Що стосується позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю гаража та визнання за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину гаража за кожним, то вони також не підлягають задоволенню.
Так, з даних копії розписки від 14.06.2003 року (а.с.19) видно, що ОСОБА_22 взяв завдаток в сумі 1600 грн. за продажу гаража №НОМЕР_1 в кооперативі „Палуба” з ОСОБА_1
Як вбачається з повідомлення ОК „Палуба” від 08.10.2009 року (а.с.94) ОСОБА_2 сплачувала членські внески за бокс №НОМЕР_1, розташований на території ОК „Палуба” за період з 01.01.2004 року по 30.04.2007 року, а з повідомлення від 17.03.2010 року (а.с.193) видно, що ОСОБА_22 продав ОСОБА_2 гараж у червні 2003 року, а з повідомлення (а.с.213), що ОСОБА_5 зарахована в автогаражний кооператив.
Також позивачем надано копії анкет на бокс №НОМЕР_1 ОСОБА_22 (а.с.195) та ОСОБА_5 (а.с.197).
Однак, відповідно до ст. 334 ЦК України право власності на майно, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно зі ст. 657 ЦПК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Позивачем не надано доказів укладення письмового, нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу гаража та його державної реєстрації.
Відповідно до даних реєстрових книг Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна реєстрація права власності на спірний гараж відсутня (а.с.55).
Як вбачається з даних постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 17 вересня 2009 року (а.с.100) ОСОБА_2 змінила замки до квартири №АДРЕСА_1, чим перешкоджає в проживанні ОСОБА_1 за даною адресою.
З даних довідки (форма3) ВСП „Відрадненський” від 01 квітня 2009 року видно, що у спірній квартирі зареєстровані відповідач та ОСОБА_4.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦК України, на яку посилається позивач в обгрунтування своїх вимг, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Оскільки квартира та гараж не є об’єктами спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, то у позовних вимогах про усунення перешкод у користуванні ними необхідно відмовити.
Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13 КпШС України, ст.ст. 60, 63, 70, 74, СК України, ст.ст. 334, 355, 368, 369, 372, 392, 657 ЦК України, ст.ст. 10, 27, 31, 77, 88, 212, 213-215 ЦПК України, -
в и р і ш и в :
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім’єю, визнання права власності на Ѕ частину майна, що перебуває у спільній власності та усунення перешкод у користуванні власністю – відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не подана у визначений вище строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Л.І. Кізюн