Справа № 2-259/06

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 20 травня 2010 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді               Зубкова С.О.

при секретарі                        Мозговій Є.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві справу за позовом  ОСОБА_1 до Шевченківської районної у м. Києві ради, треті особи – Головне управління юстиції м. Києва, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації нерухомого майна», Шевченківська районна у м. Києва державна адміністрація про визнання договору купівлі – продажу квартири недійсним,

в с т а н о в и в:

 В жовтні 2007 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом і просить визнати договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 10.11.1994 року між ОСОБА_1 ( продавець ) і ОСОБА_2 ( покупець ), який був посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М. і зареєстрований в реєстрі за № 1с-1161 та – в Київському БТІ під № 1355 від 19.12.1994 року – недійсним.        

При цьому позивач посилається на те, що правочин (договір) є фіктивним, оскільки він вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином; він не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а отже не відповідає вимогам ст. 58 і ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР та ч. 1 ст. 202 ЦК України. Цей договір протирічить ч. 3 і 5 ст. 203, ст. 224 ЦК УРСР, ст. 655 ЦК України, оскільки сторони за договором не приймали на себе реальних зобов'язань і не мали фактичного наміру змінити власника квартири. ніяка грошова сума за неї не сплачувалась: не було дійсного волевиявлення учасників правочину, яке б відповідало їх внутрішній волі. Він був вчинений з єдиною метою – подолання перешкод, щодо прописки та працевлаштування ОСОБА_2 у м. Києві.

 Саме тільки про таку мету свідчить те, що до підписання Договору ця квартира належала ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації державної адміністрації Шевченківського району м. Києва від 05.04.1994 року та зареєстрованого в БТІ м. Києва 13.04.1994 року під № 1355.

 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що в книзі реєстрації актів про смерть за 2005 рік зроблено відповідний запис 21 березня за № 5546. Смерть ОСОБА_2 була насильницька та пов'язана зі скоєнням злочину. По цьому факту була порушена кримінальна справа, ОСОБА_1 був визнаний потерпілим по справі, а Шевченківський райсуд м. Києва розглянув цю справу та осудив вбивцю до позбавлення волі.

 Похованням ОСОБА_2 ( організацією і фінансуванням ) займався ОСОБА_1 Всі ці факти підтверджуються документами, які додані до позову.  Дізнавшись про те, що ОСОБА_2 є його дальнім родичем; виріс у дитячому будинку; за своє життя переніс багато страждань та горя; в нього не склалось особисте життя – ОСОБА_1 у 1989 році дозволив ОСОБА_2 проживати в своїй Квартирі. ОСОБА_1 постійно надавав фінансову допомогу ОСОБА_2; приймав участь у його  працевлаштуванні, але той не міг працювати на одному місці тривалий час, оскільки роботодавці вимагали прописки в м. Києві. Про складнощі з працевлаштуванням свідчить, зокрема, лист начальника УВС м. Києва від 18.04.1991 року.

 До підписання Договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово притягувались до адміністративної відповідальності за те, що перший – надав Квартиру, а другий – проживав там без прописки.   Це підтверджується документами, частина з яких збереглась у ОСОБА_1, а саме: судовими повістками та постановами № 985 від 25.05.1994р., № 2061 від 26.10.1994р. (проміжок часу між складанням цих протоколів також є доказом фіктивності Договору, оскільки саме у цей проміжок ОСОБА_1 тільки закінчив приватизацію Квартири і збирав документи для купівлі – продажу ).

 Звернення до районної адміністрації з проханням дозволити ОСОБА_2 прописатися в цій Квартирі – позитивного вирішення не знайшли ( заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 18.05.1994 р.) Тільки після підписання Договору, ОСОБА_2 17.01.1995р. був прописаний в Квартирі, про що свідчить відповідний запис в його паспорті.

 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завжди розуміли, що підписання Договору не створить нових правових наслідків і ніхто не буде намагатись створити такі наслідки:

 Так, ОСОБА_1завжди буде дійсним власником Квартири, він не має іншого житла і не збирався коли-небудь виписуватись звідти або міняти місце проживання, ОСОБА_2 ніколи не мав права розпоряджатись цією Квартирою так, як це передбачено Законом для справжнього власника з відповідними правами та обов'язками ( про це, зокрема, свідчить достатньо тривалий строк дії Договору на протязі якого ОСОБА_2 не вчиняв ніяких дій по відношенню до Квартири ), ОСОБА_1, як і раніше, так і до теперішнього часу, сплачував і сплачує всі затрати, пов'язані з утриманням Квартири; власноручно заповнює всі квитанції.

 Квартира була спеціально приватизована для того, щоб зразу після приватизації була можливість оформити фіктивний Договір купівлі – продажу та прописати ОСОБА_2 На підтвердження цього говорять такі факти:

           до моменту приватизації, тобто до квітня 1994 року, ОСОБА_1 проживав у Квартирі вже на протязі 12-ти років і, якби не ситуація з ОСОБА_2 – не відомо, чи займався би він колись приватизацією;

 через декілька місяців після приватизації, коли остаточно стало відомо, що по-іншому прописати ОСОБА_2 не можливо – був підписаний Договір.

 Про фіктивність цього правочину свідчить і те, що « продаж Квартири » вчинено за смішну, з загально - прийнятих людських міркувань і комерційної точки зору, ціну – 5 млн. крб. Станом на 10.11.1994 року 5 млн. крб. складало 63 дол. США , а середня вартість такої Квартири складала 8 - 8,5 тис. дол. США.

На сьогоднішній день, у відповідності до ст. 204 ЦК України, цей правочин є правомірним, його недійсність прямо не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним, а отже, юридичним власником (по документам) є ОСОБА_2 Саме тому ОСОБА_1 і звернувся до суду з цим позовом.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали.

Відповідач представника в судове засідання не направив, про час та місто розгляду справи повідомлений належним чином, не заперечує проти позову і просить розглянути справу без участі його представника.

 Треті особи представників в судове засідання не направили, про час та місто розгляду справи повідомлені належним чином.

Вислухавши поясненням позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, виходячи з наступного.

 Встановлено що в цьому договорі є зовнішня форма правочину, яка зафіксувала певні наміри сторін, у сторін були відсутні дійсні наміри створити наслідки, обумовлені цим правочином, тобто має місце тільки імітація правочину, не має спрямованості на встановлення, припинення або інші зміни цивільних правовідносин, правочин вчинений з єдиною метою – прописати ОСОБА_2 у цій Квартирі, у цьому Договорі тільки декларовані бажання сторін настанню правомірних наслідків, щоб це виглядало зовнішнє порядним, Сторони по Договору не мали на увазі і не бажали настання правових наслідків, які могли б виникнути в разі здійснення правочину такого типу.

Спадкова справа, щодо майна померлого ОСОБА_2 не відкривалась.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ст. 202 ЦК України, ч.1 ст. 41 ЦК УРСР правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків та він має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним, що в даній ситуації було відсутнє.

Згідно ст. 655 ЦК України (ст. 224 ЦК УРСР) за договором купівлі – продажу одна сторона (продавець) передає у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає майно і сплатити за нього певну грошову суму.        

Фактично власник квартири не змінювався, а грошова сума не сплачувалась.

На підставі викладеного, керуючись ст. 234 ЦК України ст. 10, 212-215 ЦПК України, суд

                                                  в и р і ш и в :

  Позов  задовольнити повністю.

 Визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 10 листопада 1994 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2,  посвідчений державним нотаріусом Третьої Київської державної нотаріальної контори Бочкарьовою Н.М. і зареєстрований в реєстрі за № 1с-1161 та в Київському БТІ під № 1355 від 19 грудня 1994 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

  Рішення  може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

             Суддя: