Справа № 22- 8565/ 2010р Головуючий у 1– інстанції: Калініченко О.Б.
Доповідач: Кравець В.А.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі
Головуючого: Кравець В.А.
Суддів : Шиманського В.Й., Заришняк Г.М.
При секретарі: Сірик Л.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу правонаступника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 08 квітня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа Головне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним договору дарування, -
В С Т А Н О В И Л А :
В листопаді 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з зазначеним позовом до відповідачки про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 вказуючи, що на момент вчинення правочину вона з чоловіком помилялися щодо обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін за договором, та, крім того, просила поновити строк на звернення до суду щодо визнання недійсним договору дарування від 01 .03.2005 року.
Рішенням Солом»янського районного суду м. Києва від 08 квітня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановленим рішенням суду , ОСОБА_3, яка вступила в справу як правонаступник померлої позивачки ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, ОСОБА_3 зазначає, що суд не дав оцінку тим обставинам, що позивачка та її чоловік вважали, що уклали договір взаємодопомоги. Проте, з врахуванням їхнього стану здоров’я їм важко було зрозуміти те, який фактично договір вони укладають.
Після укладення договору відповідачка практично не спілкувалась з позивачкою, припинила надавати будь-яку допомогу та опікуватись нею.
В судовому засіданні апелянт скаргу підтримала.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги , заслухавши доповідь судді Кравець В.А., пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення , колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав:
Відмовляючи в задоволенні позову , суд виходив з того, що договір дарування квартири, укладений між сторонами, відповідає вимогам ст.. 203 ЦК України та відсутні підстави для визнання його недійсним .
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на законі.
Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_2 та її чоловікові ОСОБА_7 на праві власності в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом Приватизації житла Солом’янського району м. Києва від 21 серпня 2002 року згідно з розпорядженням від 21 серпня 2002 року № 27829, зареєстрованого в Київському міському БТІ 28 серпня 2002 року за №7838.
Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати у майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір дарування є безоплатним , тобто ніякого зустрічного задоволення дарувальник від обдарованого не отримує, встановлення будь-якого зобов»язання обдарованого на користь дарувальника перетворює дарування в інший договір, тобто дарувальник не вправі вимагати від обдарованого будь-яких зустрічних дій майнового характеру.
Представник позивачки в судовому засіданні наполягав, що підставою позову є помилка дарувальників щодо правової природи правочину, оскільки вони нечітко розуміли поняття юридичних термінів, а в дійсності сторонами малось на увазі укладання договору взаємодопомоги, а саме – моральної допомоги.
Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин , помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Правочини, які вчиняються під впливом помилки належать до оспорюваних правочинів, а тому наявність помилки повинна бути доведена особою, яка діяла під її впливом. Правочини, вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема ч. 3 ст.. 203 ЦК України, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідає її зовнішньому прояву – волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.
Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом, сторони перебували тривалий час в дружніх між собою стосунках.
Доводи апелянта стосовно нерозуміння позивачкою юридичних термінів і дій, що відбувались в кабінеті нотаріуса, та у зв’язку з цим помилкою щодо правової природи правочину під час укладання договору дарування квартири у нотаріальній конторі спростовується свідченнями Державного нотаріуса ОСОБА_8, яка посвідчувала договір дарування квартири; показами свідків сусідів позивачки ОСОБА_9, ОСОБА_10, які знали ОСОБА_2 більше 50 років; письмовими доказами у справі.
Окрім договору дарування ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_7 на відповідачку ОСОБА_5 19.02.2008 року склали заповіти та оформили довіреності, під час складання яких, позивачка ОСОБА_2 уважно читала та перечитувала вказані документи, задавала питання.
Позивачкою та представником не надано жодних доказів зазначеним у позові обставинам щодо необхідності отримання ОСОБА_2 сторонньої допомоги у зв’язку з доглядом за хворим чоловіком – ОСОБА_7 та потреби ОСОБА_2 в догляді за нею та їх утриманні.
Таким чином , як вбачається з матеріалів справи, після смерті чоловіка ОСОБА_7, фактично, у позивачки змінилися наміри щодо квартири, яку вона разом з чоловіком подарувала відповідачці, проте суд вірно виходив з того, що дані обставини не є підставою для визнання даного правочину недійсним.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову, суд вірного висновку дійшов про надуманість доводів позиваки щодо укладення договору дарування квартири внаслідок помилки , оскільки спірний договір укладений у відповідності до вимог ст.. 203 ЦПК України і підстави до визнання його недійсним відсутні.
Суд повно , всебічно та об»єктивно дослідив обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав до задоволення позову.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав до його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись ст. ст. 303,304,307,308, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів , -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу правонаступника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3- відхилити.
Рішення Солом»янського районного суду м. Києва від 08 квітня 2010 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий:
Судді: