№ 2-79/10                                              

                                                      РІШЕННЯ

                                             ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         15 червня  2010 року                                                                                   м. Маріуполь

                          Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

                               головуючого               -  судді Федотовой В.М.

                               при секретарі              -  Широковой Г.К.

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача  – адвоката ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, представника відповідачки – адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Маріуполя цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання договорів купівлі продажу недійсними, та визнання права власності на ?  частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8

                                                  В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_8 звернувся до суду з зазначеним позовом, з уточненими вимогами, посилаючись на те,що  08.10.2006року помер ОСОБА_8, який є його батьком. Відповідно до закону позивач є спадкоємцем першої черги, та в встановлений закон строк він звернувся до державної нотаріальної контори №2 в м. Маріуполі с заявою про прийняття спадщини.

Рішенням Приморського районного суду м. Маріуполя від 18.04.2007року позивач був усунений від прийняття спадщини ОСОБА_9, яка потім оформила на своє ім’я спадщину у вигляді ? будинку АДРЕСА_1, як спадкоємець.

12.03.2008року ОСОБА_3 оформлює з ОСОБА_10 договір купівлі-продажу на ? частку домоволодіння АДРЕСА_1.

14.11.2008року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі- продажу домоволодіння  АДРЕСА_1.

Ухвалою Верховного Суду України від 19.03.08р. рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від  14.10.08року було скасовано.

Вважає, що ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_5  не мали право укладати договори купівлі-продажу майна. Позивач вважає,що єдиним власником майна є він, як спадкоємець першої черги.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримала свої позовні вимоги. Вважають,що ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_5 не мали право розпоряджатися майном, так як рішення судів , на підставі яких ОСОБА_3 набула право власності на спірне майно – будинок АДРЕСА_1, надалі були скасовані та визнані незаконними. Посилались на акт обстеження домоволодіння АДРЕСА_1 від 29.09.2009року , в якому відображено , що в будинку на даний час ніхто не мешкає. Просили визнати недійсними укладені договори купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та визнати право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, як за спадкоємцем першої черги після смерті   ОСОБА_8.

Відповідачка ОСОБА_3, та її представник адвокат ОСОБА_4, позов не визнали. Вважають, що ОСОБА_3 мала право укладати договір купівлі-продажу спірного домоволодіння з ОСОБА_5, так як на час укладення договору, який був укладений в нотаріальній конторі, а потім зареєстрований у відповідному реєстрі, ОСОБА_3 була власником  на підставі рішень Приморського районного суду та рішення суду другої інстанції - апеляційного суду Донецької області, які на той час діяли як законні. Просили відмовити в задоволені позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_5 до суду не з’явилась. В своїй письмовій заяві на адресу суду пояснила,що не може з’явитись у судове засідання, так як має маленьку дитину. Також пояснила, що позов ОСОБА_1 не визнає, що вона є добросовісним набувачем ? частини домоволодіння АДРЕСА_1. Договір з ОСОБА_3 вона укладала тоді, коли та була власником спірного майна, а саме 12.03.2008року. Вважає,що дії кожної сторони були направлені на реальне настання подій – ОСОБА_3 бажала продати, а вона купити це домоволодіння. До того ж, ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності в БТІ м. Маріуполя, та в електронному  реєстрі реєстрації права власності, витяг з якого був наданий нотаріусу 12.03.2008року. Своє право власності вона теж зареєструвала  в передбаченому законом порядку, а потім реалізувала своє право власності і 11.12.2008року продала ? частку спірного домоволодіння ОСОБА_6.(а.с.71)

Відповідачка ОСОБА_6 у судове засідання не з’явилась. Про час та день судового засідання була належним чином повідомлена через регіональну газету «Донбас».До суду заяв не надала.

Третя особа – приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_7 до суду не з’явилась - надіслала копію посвідченого нею договору купівлі – продажу від 12.03.2008року.

Суд заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи доказами, якими вони обґрунтовують свої вимоги та доводи, вважає, що у позові ОСОБА_1 необхідно відмовити в повному обсязі з таких підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 18.04.2007року відповідач ОСОБА_1 був усунений від права на спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_8

На підставі рішення Приморського районного суду м. Маріуполя від 18.04.2007року, відповідачка ОСОБА_3 зареєструвала своє право власності в БТІ м. Маріуполя та в електронному реєстрі реєстрації права власності, про що було надано витяг приватному нотаріусу ОСОБА_7 при укладенні договору купівлі-продажу 12 березня 2008року з ОСОБА_5

Договір купівлі – продажу від 12 березня 2008року був зареєстрований в електронному реєстрі реєстрації права власності за №7583,був направлений на настання  реальний подій - ОСОБА_3 бажала продати, а ОСОБА_5 бажала придбати домоволодіння АДРЕСА_1. Тому ОСОБА_5 відповідно до ст.. 388 ЦК України є добросовісним набувачем спірного домоволодіння.(а.с.69-70)

Відповідно до ст. 215 ЦК України – підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. Відповідно до вимог вказаних пунктів ст..203 ЦК України– зміст правочину  не може суперечити цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа яка вчиняє правочин повинна мати  необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2); волевиявлення учасника правочину має  бути вільним та  відповідати його внутрішній волі(ч.3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ним(ч.5).

Договір купівлі-продажу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від 12.03.2008року був додержаний вимог до правочину, які передбачені ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України, т.є на той час, при укладені договору були виконані всі умови ,щоби вважати правочин дійсним.

Крім того на підставі п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009року «Про визнання правочинів недійсними» та «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - якщо набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявити позов про витребування майна в останнього набувача.

Норма частини 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Також обов’язковою умовою є визнання правочину недійсним або нікчемним.

ОСОБА_5, як добросовісний набувач, та власник майна реалізувала своє право власності, та в свою чергу оформила договір купівлі – продажу домоволодіння АДРЕСА_1 з ОСОБА_6 ОСОБА_11 у приватного нотаріуса Маріупольського нотаріального округу ОСОБА_7

Таким чином, лише після того, як був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6,було скасовано рішення  Приморського районного суду м. Маріуполя від 18.04.2007року . Останнім добросовісним набувачем  є ОСОБА_6 А відповідно до вимог ст.. 388,387  ЦК України ОСОБА_8 повинен був звертатись з віндикаційним позовом, про витребування майна від добросовісного набувача.

Керуючись ст.. ст.203, 215,  388, 387ЦК України, ст. ст. 15, 31,57, 58, 59, 60, 196, 213, 214, 215  ЦПК України

                                                     В И Р І Ш И В:

  Відмовити повністю в задоволені позову   ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі продажу ?  частки домоволодіння АДРЕСА_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від  12.03.2008року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 14.11.2008року, та визнання права власності на ?  частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 за ОСОБА_1.

            Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області, через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданої після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя