АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-2062 2006 року Головуючий у справі в суді першої
інстанції Пащенко Л.В. Доповідач Свинцова Л.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ
апеляційного суду Луганської області в складі:
Головуючого судді Свинцової Л.М.
Суддів Карташова О.Ю., Савченко В.О.,
При секретарі Годуновій К.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Луганської області в місті Луганську апеляційну скаргу начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Первомайську Луганської області від 03 травня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Первомайську Луганської області про стягнення не донарахованих щомісячних страхових виплат,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням місцевого Первомайського міського суду Луганської області від 03 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені повністю.
З відповідача на користь позивача було стягнуто 4377,53грн. не донарахованих щомісячних страхових виплат за період з 01 березня 2002 року до 01 березня 2006 року. Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Первомайську Луганської області було зобов'язане виплачувати позивачеві з 01 березня 2006 року до наступного перерахунку по 967,96 грн.
Відповідач не погодився з таким рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
У доводах апеляційної скарги відповідач посилався на те, що ухвалене рішення необгрунтоване та незаконне.
Ухвалюючи рішення, суд не прийняв до уваги статус та компетенцію ВД Фонду СНВ України в місті Первомайську. Суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку, що відділення Фонду порушило права позивача, перерахувавши ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати виходячи з встановлених правлінням Фонду коефіцієнтів зростання середньої реальної заробітної плати, що застосування цього коефіцієнту пов'язане з тим, що відповідно до пп. Л п.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" суми, одержані працівниками на відшкодування шкоди, заподіяної їм трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними трудових обов'язків, відноситься до сукупного оподаткованого доходу, одержаного громадянином, та в період, за який здійснюється оподаткування, не включається. Згідно із пп.,4.3.1 п.4.3 ст.4 вказаного вище Декрету, до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку не включається сума страхових виплат, яка отримується платником податку з бюджетів фондів загальнообов'язкового державного страхування згідно із законом.
Заперечення на апеляційну скаргу позивачем не надсилалися.
Судом в судовому засіданні було встановлено, що між сторонами склалися відносини, що регулюються законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999року № 1105-ХІУ. Підстави для страхових виплат, розмір заробітку для їх нарахування, терміни та порядок проведення страхових виплат сторонами не оспорюються. В період з14.03.2002 року до 28.02.2005 року Правління Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання України щорічно в березні виносило постанови про перерахунок сум щомісячних страхових виплат потерпілим та членам їх сімей, згідно з якими з 01 березня поточного року проводилися перерахунки сум страхових виплат на коефіцієнт зростання реальної середньої заробітної плати в галузях національної економіки.
Суд прийшов до висновку, що така практика суперечить принципу повного відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому внаслідок ушкодження здоров'я, фактично внесені зміни до ч.2 ст. 29 вказаного вище Закону, який не містить терміну „реальна заробітна плата".
Національне законодавство у сфері регулювання трудових, пенсійних, цивільних, податкових та інших правовідносин не передбачає використання показника реальної середньої заробітної плати. Зростання середньої заробітної плати веде до збільшення страхових внесків, що у свою чергу надає можливість збільшити страхові виплати потерпілим. При цьому купівельна спроможність населення, тобто реальна середня заробітна плата при визначенні тарифів страхових внесків до розрахунку не приймається.
При застосуванні коефіцієнту зростання реальної середньої заробітної плати без урахування податків та обов'язкових платежів потерпілий, в тому числі й позивач, втрачає частину страхових виплат при їх щорічному перерахунку, оскільки у такий коефіцієнт закладено зниження купівельної спроможності номінальної суми в результаті інфляції, втрачає частину своїх доходів як споживач товарів й послуг внаслідок їх дорожчання, тобто „платить двічі".
На даний час вказані постанови Правління Фонду не скасовані.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, необхідність скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, що на думку колегії суддів є необгрунтованими.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, характер спірних
правовідносин, але при цьому допустив неправильне застосування норм матеріального
права, що викликало ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню за
наступних підстав.
Так, довід апеляційної скарги, де відповідач посилається на те, що він є неналежним відповідачем у справі, а належним відповідачем може бути тільки виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, оскільки управління та відділення виконавчої дирекції Фонду є тільки робочими органами та не наділені повноваженнями щодо вирішення проблемних питань, які належить вирішувати на централізованому рівні лише з органами Фонду, які здійснюють безпосередньо управління Фондом, не може бути прийнятий до уваги з огляду на те, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Первомайську є юридичною особою та належним відповідачем у справі.
Посилання відповідача на те, що постанови правління Фонду про застосування коефіцієнту росту страхових виплат від 14.03.2002 року № 15 (коефіцієнт 1,193), від 04.03.2003 року № 3 (коефіцієнт 1, 182), від 24.02.2004 року №5 (коефіцієнт 1,152), від 28.02.2005 року № 3 (коефіцієнт 1, 238) не скасовано, та жодним іншим нормативно-правовим актом не врегульовано порядок перерахування сум щомісячних страхових виплат потерпілим, його механізму й не визнано, на який саме коефіцієнт повинні перераховуватися вказані страхові виплати, а тому рішення суду про стягнення з відповідача не донарахованих сум страхових виплат є незаконним та суперечить ст.ст. 15 -18 вказаного Закону обґрунтовані.
Так, як правильно вказано в апеляційній скарзі відповідача, ч.2 ст.29 вказаного вище Закону перерахування сум щомісячних страхових виплат провадиться також у разі зростання у попередньому календарному році середньої заробітної плати у галузях національної економіки за даними центрального органу виконавчої влади з питань статистики, це положення Закону визначає лише підставу, із настанням якої виникає обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві перерахувати суми щомісячних страхових виплат. Законом не визначено механізм такого перерахування, величини коефіцієнту, який потрібно застосовувати при такому перерахуванні.
Заслуговує на увагу як обгрунтований довід апеляційної скарги щодо існування видів коефіцієнтів зростання середньої заробітної плати: коефіцієнт зростання середньомісячної номінальної та реальної заробітної плати.
Ті коефіцієнти, на які позивач просив збільшити його страхові виплати у позовній заяві, є коефіцієнтами зростання номінальної середньомісячної заробітної плати, їх розмір відрізняється від коефіцієнтів зростання реальної середньомісячної заробітної плати, тобто він більший.
На думку колегії суддів при застосуванні коефіцієнтів зростання реальної середньомісячної заробітної плати для збільшення суми страхових виплат не порушує права та інтереси позивача та пов'язане з тим, що відповідно до пп. „Л" ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян", пп. 4.3.1 п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" суми, що одержані працівниками у відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю каліцтвом або іншим ушкодженням, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, до сукупного оподаткованого доходу, одержаного громадянином у період, за який здійснюється оподаткування, не включається.
Реальна заробітна плата - це кількість споживних вартостей (товарів та послуг), яку працівник може придбати за свій грошовий заробіток за існуючого рівня цін після врахування податків ( поняття номінальної та реальної заробітної плати розкуриті за допомогою підручника С.В.Мочерного „Основи економічних знань", видавничий центр „Академія", 2000рік).
При цьому номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку отримує працівник за продаж своєї робочої сили та її функціонування. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання.
Таким чином, суд першої інстанції, застосовуючи коефіцієнти зростання середньої номінальної заробітної плати, необгрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача завищені суми страхових виплат.
За таких підстав оскаржуване рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача у зв'язку з їх необґрунтованістю.
На підставі ст.ст. 15 - 18, ч.2 ст.29 Закону України „Про загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання, що викликали втрату працездатності", пп. Л п 1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян", пп. 4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", керуючись ст.ст. 307. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу начальника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Первомайську Луганської області задовольнити.
Рішення місцевого Первомайського міського суду Луганської області від 03 травня 2006 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за їх необґрунтованістю.
Рішення набирає законної сили з дня його оголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.