УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2006 року. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого Козака І.О. СуддівХодоровськогоМ.В. Демковича Ю.Й. при секретарі Стець І.В. з участю сторін ОСОБА_2,  ОСОБА_3 представ, сторін ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 травня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2006 року ОСОБА_2   пред"явив позов до ОСОБА_1  та ОСОБА_3  про стягнення боргу.

Позивач зазначив, що 22 червня 1998 року відповідачі ОСОБА_3  та ОСОБА_1  позичили у нього 80000 грн. на придбання квартири. За вказані гроші ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, меблі та проведено ремонт у квартирі. Відповідно до договору позики (розписки) відповідач ОСОБА_3 зобов'язався повернути гроші до 1 січня 2003 року.

Посилаючись на те, що гроші йому не повернуто, позивач просив його вимоги задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 25 травня 2006 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3  в користь ОСОБА_2 в рівних частках 80000 грн. основного боргу, 7200 грн., що складає 3% річних основного боргу та 800 грн. державного мита, а всього 88000 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_3  в користь держави 72 грн. державного мита.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову до неї посилаючись на те, що позов до неї є надуманим та безпідставним, оскільки гроші у позивача вона не позичала, квартира придбана за її та ОСОБА_3 спільно нажиті за час шлюбу гроші.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав доводи апеляції,

позивач просив скаргу відхилити.

Справа № 22а-812                                          Головуючий 1 інстанції-ПроцькоЯ.В.

Категорія договір позики                               Доповідач - Ходоровський М.В.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши сторони, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що позивач ОСОБА_2    позичив відповідачу ОСОБА_3     80000 грн., які були використані в інтересах сім"ї позичальника ОСОБА_3   і останнім позикодавцю не повернуті.

З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він грунтується на матеріалах справи та відповідає положенням ст.31 Кодексу про шлюб та сім"ю України, ст;65 СК України, відповідно до яких договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім"ї, створює обов"язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім"ї.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3, що перебував у шлюбі з відповідачкою ОСОБА_1,   22 червня 1998 року у присутності свідків було укладено договір позики грошей, за яким позикодавець ОСОБА_2 передав позичальнику відповідачу ОСОБА_3    у власність 80000 грн. для придбання квартири АДРЕСА_1, меблів та проведення ремонту у квартирі, а позичальник зобов"язався повернути борг до 1 січня 2003 року.

Через два дні після укладення договору позики грошей - 24 червня 1998 року відповідач ОСОБА_3, за позичені у позивача гроші через Західно Українську товарну біржу купив квартиру АДРЕСА_1, згодом провів ремонт у квартирі та купив меблі.

Свого зобов"язання про повернення боргу позичальник не виконав.

Дані обставини стверджуються договором позики(розпискою), договором купівлі-продажу квартири, показами відповідача ОСОБА_3, який визнав вимоги позивача, поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд правильно дійшов висновку, що договір позики грошей був укладений в інтересах сім"ї ОСОБА_3   і гроші отримані за договором використані в інтересах цієї сім"ї.

Доводи апелянта про те, що договір позики грошей між сторонами договору не укладався, є безпідставні, вони не грунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.

Так, відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, чого й не заперечує апелянт, з позовом про визнання договору позики недійсним ОСОБА_1 в суд не зверталася і рішення з цього питання судом не приймалося, а тому колегія вважає, що згідно ст. 204 ЦК України цей правочин є правомірним.

Доводи про недійсність правочину спростовуються показами свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про придбання квартири за спільно нажиті у шлюбі гроші, оскільки вони спростовуються показами відповідача ОСОБА_3, визнавшого вимоги позивача, договором позики, в якому зазначено цільове використання позичених грошей(придбання квартири АДРЕСА_1), договором купівлі-продажу саме тієї квартири, що зазначена в договорі позики, показами свідка ОСОБА_9, продавця квартири придбаної ОСОБА_3, яка підтвердила факт позики грошей для купівлі у неї квартири.

Рішення суду є законне, обгрунтоване, підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 травня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду Тернопільської області набирає чинності з моменту її проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.