№ 2-а-1955/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2010 року Фрунзенський районний суд м.Харкова в складі:
головуючого – судді Бондарєвої І.В., при секретарі - Шевченко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова про визнання дій незаконними, зобов*язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова, в якому просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії та виплатити на його користь недоплачену йому щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком , відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за 2008-2009 р. р.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до соціальної категорії "Дитина війни" та відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з 01 січня 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком. У 2008-2009 р.р. йому така допомога не виплачувалась або виплачувалась у меншому розмірі, ніж передбачено законом.
В судове засідання сторони не з*явились, надавши суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Представник відповідача надав суду заперечення на позов, в яких просять суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначили, що ст.110 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 р.”, з урахуванням змін і доповнень, встановлювала, що пільги дітям війни, передбачені ст.5 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, запроваджуються з 01.01.2006 р., поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної ради України з питань бюджету.
Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо неконституційності Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось. Таким чином, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, а тому на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, а Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та відповідно до якого, кошти пенсійного фонду не включаються до Державного бюджету України. Вважає свої дії щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. При цьому відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.
Крім того, зазначив, що відповідно до п.8 Постанови КМ України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” №530 від 28.05.2008 р., з 22.05.2008 р. вже визначений розмір підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, для дітей війни на 2008 р. (крім тих на кого поширюється дія законів України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та „Про жертви нацистських переслідувань”).
Суд, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги заперечення відповідача, дійшов висновку про наступне.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус "Дитини війни", що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 23.10.1995 року.
Враховуючи зазначений статус позивача, він відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно довідки УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова від 13.05.2010 р. № 10372-07/34, позивачеві протягом 2008-2009 р.р. були нараховані та виплачені підвищення до пенсії як дитині вйни у розмірі по 47 грн. - з 01.01.2008 р. по 31.03.2008 р., по 48,10 грн. - з 01.04.2008 р. по 30.06.2008 р., по 48.20 грн. з 01.07.2008 р. по 30.09.2008 р., по 49,80 грн. - з 01.10.2008 р. по 31.12.2009 р.
Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції. Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
З 01 січня 2008 року позивачу було нараховане та виплачується зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується згаданою вище довідкою Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 року, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 року відповідач УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова повинен був нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пп..41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 22.05.2008 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", нараховувати та здійснювати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Між тим, до 22.05.2008 року, тобто до ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України, відповідач, здійснюючи позивачу доплати, передбачені ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції від 01.01.2008 року, з урахуванням п.п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.58 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 р.", позивачеві мало бути виплачено у 2008 р. підвищення у розмірі:
Травень 481х30%=144,3 грн.
Червень 481х30%=144,3 грн.
Липень 482х30%=144,6 грн.
Серпень 482х30%=144,6 грн.
Вересень 482х30%=144,6 грн.
Жовтень 498 грн.х30%=149,4 грн.
Листопад 498 грн.х30%=149,4 грн.
Грудень 498 грн.х30%=149,4 грн.
Всього за 2008 рік: 1170,60 грн.
Фактично позивач отримав з 01.05.2008 р. по 31.12.2008 р. підвищення до пенсії у розмірі 390,20 грн. (48,1х2 + 48,20х3 + 49,8х3).
Таким чином, різниця між виплаченими та невиплаченими сумами підвищення до пенсії позивача складає 780,40 грн., яка має бути нарахована та виплачена позивачеві за період з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р.
Що стосується періоду з 01.01.2009 р., суд вважає, що йому також мало сплачуватись підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, тобто по 149,40 грн. щомісяця (498 грн.х30%).
Фактично позивач отримував по 49,80 грн. щомісяця, тобто різниця між виплаченими та невиплаченими сумами підвищення до пенсії складає 99, 60 грн. щомісяця (149,4 грн. – 49,8 грн.), або 1195,2 грн. (99, 60 грн.х 12 місяців), яка має бути нарахована та виплачена позивачеві за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача щодо вирішення питання про виплату позивачеві підвищення до пенсії, у розмірі, встановленому п.8 Постанови КМ України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Також, суд відхиляє доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов'язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.
Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення Про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001 і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення, через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України " Про соціальний захист дітей війни " покладено на УПФУ у Фрунзенському районі м.Харкова, за місцем проживання позивача.
Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус "дитини війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням - забезпечення призначення та виплати пенсії.
Отже, обов'язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів, як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов'язань перед позивачем.
Крім того, відповідачем, в порушення ч.2 ст.71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.
Отже, відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.
Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ч.3 ст.94 КАС України - з місцевого бюджету м.Харкова Харківської області має бути стягнуто на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. 64, 124, 152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 186 КАС України, прикінцевими та перехідними положеннями Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов*язаних із соціальними виплатами”, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги задовільнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії за віком у 2008-2009 р.р. відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м.Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, та провести відповідні виплати за період з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р. та з 01.01.2009 р. по 31.12.2009 р.– з урахуванням раніше сплачених сум.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з місцевого бюджету м.Харкова Харківської області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м.Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя -