Справа № 22ц – 4281/10 Головуючий першої інстанції: Ротар М.М.
Категорія: 46 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.
У Х В А Л А
Іменем України
17 червня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Козаченка В.І.,
суддів: Колосовського С.Ю.,
Базовкіної Т.М.,
при секретарі судового засідання: Бобуйок І.Ф.,
за участю: позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, його представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2,
ОСОБА_4
на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2010 року, яке ухвалене за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
в с т а н о в и л а :
В серпні 2009 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що з 28 квітня 2001 р. по 12 травня 2009 р. перебувала у шлюбі з відповідачем. Посилаючись на придбання в період спільного проживання АДРЕСА_1, власником якої зареєстровано відповідача, позивачка просила провести поділ квартири, визнавши за нею право власності на Ѕ її частину.
В подальшому позивачка збільшила свої вимоги й просила визнати за нею право власності на ѕ частки спірної квартири з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини та, посилаючись на участь її батьків своїми коштами в реконструкції та ремонті квартири.
У вересні 2009 р. ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ як спільного майна подружжя і визнання за ним права власності на Ѕ частину салону-перукарні по АДРЕСА_2, який було побудовано під час сумісного проживання з позивачкою за спільні кошти їх сім’ї.
Ухвалою суду від 13 жовтня 2009 р. зустрічний позов прийнято до розгляду в одному провадженні з позовом ОСОБА_2
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2010 р. позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за позивачкою право власності на Ѕ частину спірно квартири. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що суд помилково вважав, що відсутні підстави для визнання за нею права власності на ѕ спірної квартири, і просить рішення суду в частині вирішення її позову скасувати, ухвалити в цій частині нове про задоволення її вимог в повному обсязі.
ОСОБА_4 також подав апеляційну скаргу на рішення суду і просить його змінити в частині вирішення зустрічного позову, задовольнити його вимоги, оскільки вважає висновок суду щодо не включення салону-перукарні до спільного майна сторін таким, що не відповідає вимогам закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачки, її представника, позивача, його представника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що з 28 квітня 2001 р. сторони перебували у шлюбі. Відповідно до свідоцтва НОМЕР_1 від 12 травня 2009 р. шлюб розірвано. 26 квітня 2005 р. в період проживання однією сім’єю за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, в якому покупцем зазначено ОСОБА_4, вони купили квартиру АДРЕСА_1
З урахуванням викладених обставин справи, положень ст. ст. 60, 61 СК України суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що спірна квартира є об’єктом спільної сумісної власності сторін, та відповідно до ст. ст. 70, 71 СК України провів її поділ, визначивши рівними частки сторін.
Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що її частка в квартирі повинна становити ѕ у зв’язку з використанням на її ремонт та будівництво добудови коштів, отриманих від батьків.
Так, ст. ст. 60, 61 СК України презумується спільність майна подружжя, набутого у шлюбі. Частиною 7 ст. 57 СК України передбачено якщо у придбанні майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою власністю. Відповідачкою не надано належних доказів, що на придбання або поліпшення спірної квартири витрачено особисто належні їй кошти. Посилання на використання коштів батьків позивачки в реконструкції квартири також ну має значення, оскільки, як зазначено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 4 жовтня 1991 р. з наступними змінами «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», інші особи, що брали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Крім того, судом правильно встановлено, що ОСОБА_2 з 27 липня 2007 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець і здійснює підприємницьку діяльність у вигляді здачі приміщень в оренду, роздрібної торгівлі. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17 червня 2008 р. ОСОБА_2 належить салон-перукарня по АДРЕСА_2.
Враховуючи, що дозволи на виготовлення проектно-кошторисної документації на будівництво салону-перукарні, на будівництво, на відведення земельної ділянки, на якій розташовано дане приміщення, та передачу її у власність надавались ОСОБА_2 саме як приватному підприємцю для здійснення нею комерційної діяльності, суд вірно вважав спірне нерухому майно таким, що належить позивачці як приватному підприємцю і відповідно до вимог ст. ст. 42-44 ГК України, пункту 29 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», виходив з того, що майно фізичної особи – підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
За такого суд правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що спірне нерухоме майно (салон-перукарня) належать до складу спільного з позивачкою майна у зв’язку з тим, що будувалися на спільні кошти сім’ї, не заслуговують на увагу, тому що суперечать наведеним положенням закону, які виключають можливість віднесення майна приватного підприємця до спільного майна подружжя.
З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відхилити, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: