ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м. Херсон, вул. Горького, 18
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13" червня 2006 р. Справа № 16/157-АП-06
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Херсон
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство з іноземною інвестицією "Продагросервіс", м. Херсон
про стягнення 4676 грн. 00 коп. '
за участю представників сторін:
від позивача - Назарова Л. М. довіреність № 01-12/2 від 10.01.06 - начальник відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій, Осипова Л. І. довіреність № 01-12/б від 10.01.06 - провідний спеціаліст відділу забезпечення надходжень та використання коштів штрафних санкцій,
від відповідача - Уланівський С. Є. довіреність № 1 від 13.06.06
Херсонське відділення фонду соціального захисту інвалідів (позивач) звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо–торгівельне підприємство з обмеженою відповідальністю “Продагросервіс” (відповідач) про стягнення штрафної санкції в сумі 4676 грн. 00 коп. за нестворені робочі місця.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на ті обставини, що за 2005 рік він не отримував прибуток, а ст.20 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” санкції сплачуються за рахунок прибутку. Інваліди для працевлаштування на його адресу державними службами не направлялись, не дивлячись на те, що він повідомляв Дніпровський районний центр зайнятості, тому він без наявності конкретного інваліда не міг створити робоче місце відповідно до Положення про робоче місце інваліда.
В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
в с т а н о в и в:
Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визнає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальних сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Ст. 8 даного Закону визначено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.
Представники республіканських організацій інвалідів є членами колегій центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики та Міністерства охорони здоров'я України.
Згідно ст.12 Закону громадські організації інвалідів з метою здійснення заходів по соціальному захисту, соціально-трудовій і методичній реабілітації інвалідів та залученню їх до суспільно-корисної діяльності.
Відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної кількості працюючих.
Ст.18 Закону зазначеного закону встановлено коло суб'єктів, що здійснюють працевлаштування інвалідів. Так, працевлаштування інвалідів здійснюється центральними органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином, з аналізу положень Закону випливає, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць не супроводжується його обов'язком підібрати і працевлаштувати інвалідів на створені робочі місця.
Крім того, згідно п. 10 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 (із змінами та доповненнями) визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, міськими Радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Обов'язок з виявлення інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п.11 Положення), а державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню інвалідів (п.12 Положення).
Таким чином, на підприємство не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування або відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Згідно з п. 14 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314 (із змінами та доповненнями) підприємства повинні інформувати державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
На вимогу суду відповідач не надав належних доказів інформування районного центру зайнятості про створення робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів. Так, інформацію за формою 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) направлялась відповідачем до районного центру зайнятості протягом 2005 року, однак в гр.4 відповідач не зазначав, про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів. В зв'язку з цим, суд вважає не доведеним відповідачем факт своєчасного інформування центра зайнятості про наявність вакансій. Оскільки протягом 2005 року у центра зайнятості а інформації про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів не було, відповідно до відповідача не направлялись інваліди для працевлаштування..
На підставі ст.20 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” за не створення робочого місця відповідач зобов'язаний сплатити штрафні санкції в розмірі середньорічної плати одного працюючого на підприємстві.
Згідно наданої звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік відповідач зазначив середньооблікову чисельність штатних працівників –25 чоловік., відповідно він повинен створити одне робоче місце для працевлаштування інваліда. Середньорічна заробітна плата штатного працівника 4676 грн.
Позивач нарахував штрафні санкції в сумі 4676 грн.00 коп. із розрахунку зазначеної суми середньорічної заробітної плати за одне нестворене робоче місце.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача доведені і підлягають задоволенню.
Суд відхиляє заперечення відповідача щодо відмови в позові через відсутність прибутку в відповідності до ст.20 Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів України" виходячи з наступного. Відповідно до ч.3, 4 ст. 20 Закону сплату штрафних санкцій за нестворені робочі місяця для інвалідів підприємства, установи та організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом. Тобто, відмова у задоволенні позову лише з тих мотивів, що за звітний період у підприємства не було прибутку є безпідставною, оскільки аналіз змісту зазначених норм Закону України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів України” дозволяє зробити висновок про те, що сплачені чи стягнуті за рішенням суду штрафні санкції не можуть бути віднесені підприємством на собівартість продукції чи наданих послуг. Відтак, Закон України “ Про основи соціальної захищеності інвалідів України” не ставить в залежність обов'язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а лише вказує джерело сплати.
Керуючись ст.94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
1.Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельне підприємство з іноземною інвестицією "Продагросервіс" (м. Херсон, вул. Янтарна,25, р/р 26001870825781 ХФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 352015, код. 31260655):
а) на користь Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м. Херсон, пров.40 років Жовтня, 5-а, банківські реквізити: Одержувач: ВДК по м. Херсону, код 24104230, банк УДК по Херсонській області, МФО 852010, р/р 31212230600002, 50070000, 01 платежі до Фонду соціального захисту інвалідів, код 14125171) заборгованість по сплаті штрафних санкцій в сумі 4676 грн. 00 коп. виконавчий лист видати стягувачу.
б) на користь Держави до держбюджету 46 грн. 76 коп. держмита (одержувач код 24104230 банк управління Держказначейства в Херсонській області МФО 852010 р/р 31112095600002, код бюджету 22090200, символ звітності 095), виконавчий лист надіслати до Державної податкової інспекції за місцезнаходженням відповідача.
в) на користь ДП “Судовий інформаційний центр” м. Київ вул. Дарвіна, 6( р\р 26002014180001 в Львівській філії ВАТ “Банк Універсальний” м. Львів, МФО 325707, код ОКПО 30045370) 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, виконавчий лист видати стягувачу.
3. Виконавчі листи видати після набрання постановою законної сили.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Л.М. Немченко
Повний текст
постанови виготовлено 19.06.06