Справа №2-1625  

2010 рік  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    14 травня 2010 року Галицький районний суд м.Львова в складі: головуючого -судді Курильця А.Р., при секретарі Гаврилюк О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в особі Філії «Західне головне регіональне управління» Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання незаконними дій банку щодо збільшення відсоткової ставки за кредитними договором,  

в с т а н о в и в :  

    ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Філії «Західне головне регіональне управління» ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання незаконними дій банку щодо збільшення відсоткової ставки за кредитними договором.

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що згідно укладеного кредитного договору відповідачем йому надано кредит в сумі 378750,00 грн. на поліпшення якості окремої квартири, із сплатою 15% річних, із терміном погашення кредиту до 08.04.2028 року. Згідно умов кредитного договору він зобов’язувався щомісячно до 08 числа кожного місяця здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 5045,74 грн. Ним належним чином у встановлені кредитним договором строки здійснювалося погашення кредиту шляхом внесення готівки в касу банку. Однак, починаючи з лютого 2009 року, при сплаті чергового ануїтетного платежу, виявилося, що йому потрібно сплатити більшу суму ануїтетного платежу, порівняно з тою, що визначена в договорі. Надалі він з’ясував, що відповідачем в односторонньому порядку з 01.02.2009 року було збільшено розмір відсоткової ставки за користування кредитом з 15% річних до 30% річних. Крім того, з лютого 2010 року відповідач почав здійснювати списання коштів із його зарплатної картки в рахунок погашення односторонньо збільшених відсотків за користування кредитом в розмірі 30% річних та пені за несвоєчасне їх погашення, хоча на вчинення таких дій він згоди не давав. При цьому він не отримував від відповідача жодного повідомлення про збільшення відсоткової ставки. 29.04.2009 року він звернувся до відповідача із заявою, у якій просив залишити без змін вказану в кредитному договорі відсоткову ставку в розмірі 15% річних по отриманому кредиту та провести внутрішньобанківську операцію по списанню донарахованої пені згідно підвищеної процентної ставки. У відповідь на цю заяву відповідач своїм листом від 30.04.2009 року повідомив, що у відповідності з укладеним договором банк вправі змінювати розмір відсоткової ставки. Крім цього, відповідач зазначив, що  підставою для збільшення відсоткової ставки за користування кредитом стало збільшення облікової ставки НБУ до  12% річних. Вважає, що при зміні облікової ставки НБУ на 2% річних є неадекватною зміна відсотків за кредитним договором аж на 15% річних, тобто неадекватна тим подіям, що мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. При збільшення відсоткової ставки відповідач не надав йому жодних обґрунтувань щодо наявності підстав для зростання відсоткової ставки за кредитом у два рази та розрахунку її розміру. Також вважає, що умова кредитного договору щодо права банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки є нікчемною, оскільки ст.1056-1 ЦК України та ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що встановлений договором позики (кредитним договором) розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, і ця умова є нікчемною. Враховуючи вищенаведене,  просить суд визнати незаконними дії відповідача щодо збільшення з 01.02.2009 року відсоткової ставки за користування кредитом до 30 % річних за укладеним кредитним договором, визнати незаконними дії відповідача щодо списання із зарплатної картки №НОМЕР_2 позивача в рахунок погашення односторонньо збільшених відсотків за користування кредитом в розмірі 30% річних та пені за несвоєчасне їх погашення за укладеним кредитним договором, зобов’язати відповідача здійснити перерахунок кредитної заборгованості, відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних та пені згідно умов кредитного договору, а також просить судові витрати покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення, аналогічні мотивам позовної заяви.  

Відповідач в судові засідання жодного разу явку свого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив,  хоча належним чином повідомлявся про дату і час судових засідань. Крім того, напередодні судового засідання, призначеного на 14.05.2010 року, представник відповідача ознайомлювався з матеріалами справи, і йому було відомо про дату і час судового засідання. Клопотання про відкладення справи від відповідача не надходили. За таких обставин, враховуючи те, що відповідач, який належним  чином був повідомлений про дату і час судового засідання,  не забезпечив явку свого представника в судове  засідання  і від нього не надійшло повідомлення про  причини  неявки, а позивач не заперечував проти заочного вирішення справи, про що подав письмове клопотання, суд на підставі ст. 224 ЦК України вважає за можливе ухвалити заочне  рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення з наступних підстав.  

В судовому засіданні встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк» (після зміни назви - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») в особі директора філії «Західне регіональне управління» ЗАТ КБ «Приватбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено Договір про іпотечний кредит №LVH9GI0000006827 від 08.04.2008 року (надалі по тексту – кредитний договір).

Згідно умов цього кредитного договору відповідач 08.04.2008 року надав позивачу кредит в сумі 378 750,00 грн. готівкою через касу із строком погашення не пізніше 08.04.2028 року на поліпшення якості квартири.

Пунктом 1.1. кредитного договору передбачено обов’язок позивача як позичальника сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15 % річних.

Відповідно до умов, визначених п.2.4. кредитного договору, позичальник зобов’язався щомісячно до 08 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами, що визначаються по зазначеній в цьому пункті формулі, але в сумі не менше 5045,74 грн. в місяць шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань.

З долучених до матеріалів квитанцій суд встановив, що у період з 08.05.2008 року по 30.01.2009 року позивач сплатив відповідачу шляхом внесення готівки в касу 45775,00 грн. 16.02.2009 року позивач сплатив відповідачу 5551,29 грн., з яких 5500,00 грн. спрямовано на погашення кредиту, а 51,29 грн. – на сплату пені; 17.02.2009 року позивачем  доплачено ще 260,30 грн., з яких 260,00 грн. спрямовано на погашення кредиту, а 0,30 грн.  – на сплату пені.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 довелося здійснити переплату ануїтетного платежу на 715,00 грн. у зв’язку із тим, що в касі йому повідомили про збільшення суми, що підлягає щомісячній сплаті. В матеріалах справи є роздруківка від 17.02.2009 року, надана відповідачем, з якої судом вбачається,  що рекомендована сума текучого погашення складає 9775,46 грн., а згідно роздруківки від 08.04.2009 року сума рекомендованого платежу уже становила 11 713,25 грн.

Суд встановив, що відповідачем в період лютий 2009 року –  лютий 2010 року було здійснено одностороннє списання коштів з зарплатної картки №НОМЕР_2 позивача в рахунок погашення простроченої заборгованості по кредиту в сумі 27 342,24 грн., що підтверджується наданою відповідачем випискою за період з 16.12.2008 року по 04.02.2010 року. Позивач в позовній заяві стверджує, що згоди на таке списання не давав.

З долучених до матеріалів справи квитанцій суд також встановив, що у період з 06.03.2009 року по 09.04.2010 року ОСОБА_1 було оплачено в касу відповідача платежі в рахунок погашення кредиту на загальну суму 59 700,58 грн.

З позовної заяви та пояснень представника позивача суд з’ясував, що в усній розмові директор філії «Західне регіональне управління» ЗАТ КБ «Приватбанк» повідомив позивачу, що відповідач, керуючись умовами п. 8.9. кредитного договору, в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки з 01.02.2009 року з 15% річних до 30% річних.

Умовами п. 8.9. кредитного договору визначено порядок встановлення нового розміру відсоткової ставки за користування кредитом. Зокрема, цим пунктом передбачено, що відповідно до ст. 651 ЦК України протягом дії цього договору кредитор може змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин, а саме: А) порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто неналежного виконання умов цього Договору та/або умов договорів, за якими надано забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим Договором; та/або Б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться кредитором відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов’язань, передбачених цим Договором; та/або В) здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більш ніж на 3 відсоткових пункти за ланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Крім цього, п.8.9. кредитного договору передбачено, що кредитор не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової відсоткової ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника. Такий новий розмір відсоткової ставки за цим Договором починає застосовуватися з дати, що буде вказана у повідомленні кредитора до позичальника без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із встановленим згідно умов цього пункту договору новим розміром відсоткової ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні кредитору, зобов’язується надати на зазначену в договорі адресу кредитору письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання кредитором в порядку та терміни, визначені цим пунктом договору такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, договір вважається розірваним датою, яка у повідомленні була визначена як дата початку нової ставки. У цю дату позичальник зобов’язується повернути кредитору суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов’язання за договором. Сторони погодили, що факт неподання позичальником на зазначену у договорі адресу кредитору у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до початку дії нової відсоткової ставки письмового повідомлення (відповіді) позичальника про його незгоду із такою новою ставкою, вважається згодою позичальника на встановлення кредитором такого нового розміру відсоткової ставки з дати, що зазначена у повідомленні кредитору.

Отже, згідно умов кредитного договору відповідач вправі в односторонньому порядку змінити, в тому числі, збільшити, відсоткову ставку за наявності визначених договором підстав та за умови направлення про це повідомлення позичальнику.

Однак, позивач в позовній заяві та представник позивача в судовому засіданні стверджують, що позивач не отримував жодних повідомлень від відповідача про збільшення розміру відсоткової ставки за кредитним договором. В свою чергу, відповідач на вимогу суду не долучив до матеріалів справи такого повідомлення та не надав доказів направлення та вручення його позивачу.

Суд встановив, що 29.04.2009 року позивач звернувся до відповідача із заявою (вхідний номер №631) з проханням залишити без змін вказану в кредитному договорі відсоткову ставку по отриманому кредиту та провести внутрішньобанківську операцію по списанню донарахованої пені згідно підвищеної процентної ставки, тобто висловив свою незгоду щодо збільшення відсоткової ставки.

Своїм листом від 30.04.2009 року №30.1.0.0/2-090429/930 відповідач у відповідь на вищевказану заяву позивача повідомив, що у відповідності з укладеним договором банк вправі змінювати розмір відсоткової ставки при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів, зокрема, настання однієї з нижченаведених подій, а саме: зміні курсу долара США до гривні, порівняно з курсом, що існував на дату укладення договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий фонд, зміні середньозваженої ставки про кредитах банків України у відповідній валюті. Відповідач посилається на постанову Правління НБУ №107 від 21.04.2008 року «Про регулювання грошово-кредитного ринку», згідно якої облікова ставка НБУ з 30.04.2008 року встановлена в розмірі 12% річних, та на ч.7 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», якою передбачено право комерційних банків самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Відтак, відповідач вважає, що він діяв відповідно до умов договору та в рамках чинного законодавства.

Відповідно до ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

        Згідно  до ч.1 ст. 651  ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

    Відповідно до  ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання.

    Відповідно до п.4  ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»  у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися  залежно від зміни  облікової ставки  Національного банку України  або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки  за споживчим кредитом  споживач повідомляється  кредитодавцем протягом  семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення  будь яка зміна відсоткової ставки  є недійсною.

    Відповідно до вступної частини Постанови  НБУ № 168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України  інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»  правила прийняті  з метою  захисту прав споживачів  під час укладання договорів  про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам  моральної чи матеріальної шкоди  через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації .

    Пунктом 3.5 Правил надання банками України  інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено , що банки  мають право ініціювати  зміну процентної ставки  за кредитом лише  в разі настання події, не залежної від волі  сторін договору, яка має безпосередній вплив  на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку  за кредитом  у зв'язку з  волевиявленням однієї із  сторін (зміні кредитної політики банку) .

    Таким чином  зміна процентної ставки, відповідно до  ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, можлива  лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися  при укладенні договору.

В свою чергу в супереч ст. 11 Закону України  «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, відповідачем не було направлено позивачу  повідомлення із зазначенням  конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки  по кредитному договору до 30% річних .        

Що стосується посилання відповідача  в своєму листі від 30.04.2009 року на зміну з 30.04.2008 року облікової ставки НБУ як на підставу зміни відповідачем процентної ставки по кредитному договору до 30% річних, то суд вважає ці доводи безпідставними у зв’язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір між відповідачем та позивачем  було підписано  08.04.2008 року. На момент підписання кредитного договору  діяла  Постанова НБУ № 492 від 29.12.2007 року, згідно  якої розмір облікової ставки становив 10%. Після підписання кредитного договору  розмір облікової ставки  на підставі постанови Правління НБУ № 107 від 21.04.2008р. «Про регулювання  грошово-кредитного ринку» з 30.04.2008 року був зменшений до 12%. Надалі, постановою НБУ № 343 від 12.06.2009 року знову було змінено облікову ставки НБУ, а саме: з 15.06.2009 року зменшено її до 11%.

Листом від 28.10.2008 року N 18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що збільшення відповідачем у два рази процентної ставки за кредитним договором є неадекватним тим подіям, на які посилається відповідач, що мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, зокрема, збільшення облікової ставки лише на 2%. До того ж облікова ставка НБУ з 15.06.2009 року знову зменшилася до  11%. На думку суду, аргументації відповідача, зазначені у листі від 30.04.2009 року, не можуть вважатися такими, що мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів відповідача щодо кредиту, який наданий в користування особисто позивачу. До того ж відповідачем не надано жодного обґрунтування щодо наявності підстав для зростання відсоткової ставки за кредитом у два рази порівняно із незначним зростанням облікової ставки НБУ.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12.12.2008 року № 661-VI було внесено зміни до ст. 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Цей Закон України від 12.12.2008 року № 661-VI набув чинності з 09.01.2009 року, тобто через 10 днів з дня його опублікування в газеті «Урядовий кур'єр» від 30.12.2008 року № 246.

Відтак, починаючи з 09.01.2009 року, частиною 2 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Відповідно до ч.3 ст. 1056-1 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У постанові від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (п.4); якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача (п.5); судам необхідно враховувати, що в силу частини 2 ст. 215 ЦК норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними (п.29).

Таким чином, суд приходить до висновку, що починаючи з 09.01.2009 року, умова пункту 8.9. кредитного договору щодо права відповідача в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки є нікчемною і не створює для сторін цього договору ніяких юридичних наслідків, оскільки недійсність цієї умови передбачена ч.3 ст. 1056-1 ЦК України, яка є імперативною нормою, та не може змінюватися за домовленістю сторін. Крім того, ця умова договору суперечить ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Оскільки нікчемність такої умови передбачена законом, тому визнання п.8.9. кредитного договору недійсним в судовому порядку не вимагається. Крім цього, суд вважає, що недійсність п.8.9. кредитного договору не має наслідком недійсності інших його частин і кредитного договору в цілому, так як цей правочин є вчинений і без включення до нього недійсної частини.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що відсоткова ставка за укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором від 08.04.2008 року повинна залишатися без змін в розмірі 15% річних до припинення дії договору, оскільки законодавством заборонено банкам збільшувати в односторонньому порядку відсоткову ставку за кредитним договором, а позивач згоди на збільшення відсоткової ставки з 15% до 30% річних не давав.

Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо одностороннього збільшення з 01.02.2009 року відсоткової ставки за користування кредитом за кредитним договором з 15% до 30 % річних слід визнати незаконними, оскільки вони суперечать ст.ст. 525, 651, 652, ч.3 ст. 1056-1 ЦК України, п.4  ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»,  ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п.3.5. Правил надання банками України  інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою  НБУ № 168 від 10.05.2007 року, а також вчинені на виконання нікчемної  умови, що передбачена п.8.9. кредитного договору.

З тих же підстав суд вважає, що слід визнати незаконними дії відповідача щодо списання коштів із зарплатної картки №НОМЕР_2 позивача в рахунок погашення відсотків за користування кредитом в розмірі 30% річних та пені за несвоєчасне їх погашення. Крім того, з метою захисту прав позивача, на думку суду, слід зобов’язати відповідача здійснити перерахунок суми заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних та пені відповідно до умов укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору від 08.04.2008 року.

    Керуючись ст.ст.4,10,60,88,212,215,224 ЦПК України, ст.ст.525,651,652, ч.3 ст. 1056-1 ЦК України, п.4  ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»,  ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Правилами надання банками України  інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою  НБУ № 168 від 10.05.2007 року, суд

в и р і ш и в :  

Позов задоволити.

Визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) щодо збільшення з 01 лютого 2009 року відсоткової ставки за користування кредитом до 30 % річних за Договором про іпотечний кредит №LVH9GI0000006827 від 08 квітня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі директора філії «Західне регіональне управління» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 (79060, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Визнати незаконними дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) щодо списання із зарплатної картки №НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 (79060, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), в рахунок погашення односторонньо збільшених відсотків за користування кредитом в розмірі 30% річних та пені за несвоєчасне їх погашення за Договором про іпотечний кредит №LVH9GI0000006827 від 08 квітня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі директора філії «Західне регіональне управління» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1.

Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційного банку «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) здійснити перерахунок кредитної заборгованості, відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних та пені згідно умов Договору про іпотечний кредит №LVH9GI0000006827 від 08 квітня 2008 року, що укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» в особі директора філії «Західне регіональне управління» ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 (79060, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) на користь ОСОБА_1 (79060, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) державне мито в сумі 25,50 грн. та витрати на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 120,00 грн.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом 10-ти днів з дня отримання його копії. Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання заяви про його перегляд.

        Головуючий                                                А.Р.Курилець