Справа № 2-99, № 2-2002
2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
22 червня 2010р. Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чалої А.П.,
при секретарі - Ковтун Р.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
3-ті особи: СТ «Зв*язківець»,
ОСОБА_5
про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним,
внесення змін в договір, переведення прав і обов*язків покупця та визнання права
власності на земельну ділянку
та за позовом
ОСОБА_3
до ОСОБА_2,
ОСОБА_5,
3-ті особи: ОСОБА_1,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Коновал Зулейха Фаатівна
про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним
та внесення змін в договір купівлі-продажу земельної ділянки, -
В с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та з врахуванням уточнених і доповнених позовних вимог просив визнати частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 СТ «Зв*язківець», укладений 17.05.2002р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, в частині зазначення в пункті 1.1. цього договору розміру земельної ділянки, а саме: 0,0505 га (505 кв.м.) замість 0,0560 га (560 кв.м.), внести зміни в пункт 1.1. вказаного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки щодо її розміру, вказавши його 0,0505 га (505 кв.м.) замість 0,0560 га (560 кв.м.), перевести права та обов*язки покупця спірної земельної ділянки з ОСОБА_2 та нього, ОСОБА_1, та визнати за ним право власності на зазначену вище земельну ділянку, обґрунтовуючи позовні вимоги наступним.
Відповідач ОСОБА_2 є його сином, а третя особа – ОСОБА_5 є його колишньою невісткою, які перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.08.1993р. по 16.05.2006р. Під час шлюбу, 17.05.2002р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 СТ «Зв*язківець», але гроші на придбання цієї земельної ділянки ОСОБА_2 в сумі 8 000 грн., або 1 500 доларів США, дав він, про що між ними 05.05.2001р. була складена письмова угода, підписана обома сторонами та посвідчена головою СТ «Зв*язківець» - ОСОБА_7, оскільки ОСОБА_2 не мав грошей на придбання земельної ділянки, а його на той час дружина – ОСОБА_5 також не працювала, а він, позивач, займався підприємницькою діяльністю і мав заощадження на придбання земельної ділянки. Не уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки на своє ім*я, оскільки не хотів засвідчувати свою недовіру сину і невістці, а також у зв*язку з тим, що вже мав земельну ділянку в цьому ж садовому товаристві. З 2002р. і по теперішній час спірною земельною ділянкою користуються він і його дружина – ОСОБА_8, вирощують на ній городину, а син і колишня невістка не виявляють бажання у проведенні різного роду земельних робіт.
Крім цього, позивач зазначав про те, що лише в 2009р. при детальному обмірі придбаної земельної ділянки було виявлено, що фактичний її розмір на 0,0055 га менше ніж той, що вказано в договорі купівлі-продажу земельної ділянки, а також від ідеальної частки, про яку він, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 домовлялись щодо її продажу в 2002р., при цьому розмір земельної ділянки, яка підлягала відчуженню, вони визначили усно, на місцевості, шляхом візуальної прив*язики до нерухомих об*єктів на відчужуваній земельній ділянці і після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, на замовлення ОСОБА_4 були встановлені бетонні стовпчики, а в подальшому між ними на замовлення ОСОБА_1 був встановлений металевий паркан, який і стоїть до теперішнього часу. Вважав себе власником спірної земельної ділянки і просив це закріпити юридично.
Просив задовольнити позов на підставі ст.56 ЦК УРСР, оскільки вважав, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2002р. був укладений сторонами і ним в результаті помилки, яка має істотне значення, а саме: в результаті помилки щодо розміру земельної ділянки і її покупця.
В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги з врахуванням уточнень і доповнень підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та доповненнях і уточненнях до неї, а також пояснив пор те, що, на його думку, трирічний строк позовної давності ним не є пропущений, оскільки про невідповідності в розмірі придбаної ОСОБА_2 в 2002р. земельної ділянки він узнав лише після детальних її обмірів в 2009р. Також, зазначив про те, що задоволення позову для нього необхідно у зв*язку з відновленням справедливості, оскільки саме він за свої і дружини ОСОБА_8 кошти придбав на ім*я сина спірну земельну ділянку, а також для приведення у відповідність ідеальної частини земельної ділянки згідно встановленого в 2002р. паркану і частки, придбаної згідно договору купівлі-продажу.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визнав, пояснення позивача ОСОБА_1 підтвердив, а також пояснив про те, що дійсно гроші на придбання спірної земельної ділянки йому дав батько – ОСОБА_1 і при вирішенні питання щодо розміру земельної ділянки, яку він купив у ОСОБА_3, вони керувались візуальним визначенням межі на місцевості з прив*язкою до нерухомих сталих об*єктів, але в 2009р., після виникнення судового спору між ним і колишньою дружиною ОСОБА_5 щодо поділу спільного майна подружжя, виявилось, що реальний розмір земельної ділянки, обмеженої парканом на місцевості і розмір, вказаний в договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 17.02.2002р., є меншим на 0,0055 га. Визнав, що буде справедливо, якщо власником спірної земельної ділянки стане батько.
Представник відповідача – ОСОБА_3 і позивача за самостійним позовом – ОСОБА_10 позов ОСОБА_1 визнала, його пояснення підтвердила, а також підтримала самостійний позов ОСОБА_3, посилаючись на те, що фактично частиною земельної ділянки 0,0055 га, яка відчужена ОСОБА_2, користується він, ОСОБА_3, і ОСОБА_4, у зв*язку з чим вважала за необхідне привести у відповідність фактичні розміри земельних ділянок, якими користуються сторони, і їх частки згідно юридичних документів.
Відповідачка ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 також визнала, його пояснення підтвердила та пояснила про те, що гроші при відчуженні частини земельної ділянки їй і ОСОБА_3 передавав саме ОСОБА_1, який також домовлявся ї нею про розміри і ціну придбання земельної ділянки для сина, користується разом з дружиною цією земельною ділянкою, а також підтвердила своє бажання щодо зазначення розміру відчуженої земельної ділянки в договорі купівлі-продажу від 17.05.2002р. - 0,0505 га (505 кв.м.) замість 0,0560 га (560 кв.м.), що відповідає фактичним розмірам на місцевості.
Третя особа - СТ «Зв*язківець» явку в судове засідання свого представника не забезпечив, про день і час розгляду справи повідомлявся належним чином, що стверджується поштовими конвертами і повідомленнями (а.с. 54, 55, 56 справа №2-99), заперечень проти позову суду не надав, про поважність причин неявки представника суд не повідомив.
Третя особа – приватний нотаріус КМНО Коновал З.Ф. просить розглядати справу у її відсутності та вказує про те, що попередньо до оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2002р. до неї на консультацію приходив ОСОБА_3, після огляду оригіналів документів, був складений проект договору, кожна із сторін ознайомилась з проектом, зауважень не було, після чого сторони, перебуваючи у фізіологічно здоровому стані підписали в її, нотаріуса, присутності договір (а.с. 74, 76 справа № 2-2002).
Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника СТ «Зв*язківець» і приватного нотаріуса КМНО Коновал З.Ф. на підставі матеріалів, що є в справі.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 і позивача за самостійним позовом, відповідачки ОСОБА_4, представника третьої особи і відповідачки за самостійним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_5, дослідивши матеріали цивільних справ № 2-99/10 і № 2-2002/10, суд вважає за необхідне у задоволенні усіх позовних вимог відмовити, виходячи з наступного.
Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_5 перебували в шлюбі з 21.08.1993р. (а.с. 26 спрва № 2-99/10 – копія свідоцтва про укладення шлюбу) по 16.05.2006р. (а.с. 27 справа №2-99/10 – копія свідоцтва про розірвання шлюбу).
В період шлюбу, а саме: 17.05.2002р. ОСОБА_2 купив у ОСОБА_3 частину земельної ділянки, розміром 0,0560 га, що становить 11/20 частин, яка розташована АДРЕСА_1 СТ «Зв*язківець» (а.с. 28 справа № 2-99/10 – копія нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки), на яку ОСОБА_2 22.11.2002р. видано державний акт на право приватної власності на землю (а.с. 29 справа № 2-99/10 – копія державного акта).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2002р. в частині зазначення її розміру, суд приходить до наступного.
По-перше, згідно діючого цивільного і цивільно-процесуального законодавства, право на позов має особа, права або охоронювані законом інтереси якої порушено, але, в даному випадку ОСОБА_1 оспорює договір, стороною в якому він не є, згідно даного договору у позивача ОСОБА_1 не виникли і не припинились будь-які цивільні права та обов*язки, доказів про порушення цим договором його прав або охоронюваних законом інтересів суду не надано.
Посилання ст.56 ЦК УРСР, яка діяла на час укладення оспорюваного договору, є безпідставним.
Так, ст.56 ЦК України 1963р. зазначає про те, що угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Якщо така угода визнана недійсною, то кожна із сторін зобов*язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі – відшкодувати його вартість.
Крім того, сторона, за позовом якої угода визнана недійсною, вправі вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої угода визнана недійсною, зобов*язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження майна.
Тобто, у вказаній нормі матеріального права, на яку посилається позивач ОСОБА_1, мова йде саме про сторони угоди і правові наслідки, які настають для них у разі визнання судом цієї угоди недійсною.
Такої думки підтримується і Верховний Суд України.
Так, в пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 25.12.1992р. з наступними змінами і доповненнями роз*яснино про те, що відповідно до ст.56 ЦК угода може бути визнана судом недійсною як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки.
Оскільки ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного ним договору, ст.56 ЦК УРСР до його позовних вимог застосуванню не підлягає.
По-друге, обставина справи про те, що позивач ОСОБА_1 свідомо і добровільно передав грошові кошти сину ОСОБА_2 для придбання останнім в шлюбі з ОСОБА_5 земельної ділянки, не можуть свідчити про недійсність даної угоди в юридичному сенсі.
Так, згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов*язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Тобто, згідно загальних умов договору купівлі-продажу власником придбаного майна стає саме покупець за цим договором, а не особа, яка передала гроші.
По-третє, усі учасники укладення спірного договору купівлі-пролажу земельної ділянки, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, приватний нотаріус КМНО Коновал З.Ф. і сам позивач ОСОБА_1 пояснювали про те, що на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 17.05.2002р. усі свідомо розуміли, що договір укладається саме між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, визнавали цей факт і не оспорювали його. Позивач ОСОБА_1 пояснював, що добровільно дав гроші для придбання на ім*я сина ОСОБА_2 земельної ділянки, про бажання ОСОБА_1 придбати земельну ділянку на ім*я сина, також пояснювали ОСОБА_12 і сам ОСОБА_2
Доказів про наявність будь-яких обґрунтованих перешкод укласти спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2002р. на ім*я ОСОБА_1 замість ОСОБА_2, суду не надано.
По-четверте, юридичне значення недійсності правочину повністю або в його частині не є тотожним із зміною істотної умови договору, яка полягає у зміні розміру об*єкта, що був відчужений.
Тобто, згідно діючого на час укладення спірного договору і на даний час цивільного законодавства, визнання угоди недійсною повністю або частково залежить від дотримання сторонами цієї угоди умов дійсності угоди під час її укладення, до яких не відноситься визначення розміру предмета угоди, оскільки вирішення питання щодо того, яку саме частину предмета особа – власник бажає відчужити, не може бути визначено судом, а відноситься до виключної компетенції власника майна та істотних умов договору купівлі-продажу нерухомості, що сторони: ОСОБА_3 і ОСОБА_2 і визначили між собою та нотаріально посвідчили свою волю.
По-п*яте, позов про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2002р. ОСОБА_1 подав лише 15.04.2008р. тобто майже через шість років, суттєво пропустивши трирічний строк позовної давності, визначений ст.71 ЦК УРСР і ст.257 ЦК України та належних і достовірних доказів про поважність пропуску встановленого законом строку суду не надано.
Посилання позивача ОСОБА_1 на моральну сторону заявлених ним позовних вимог юридичного значення не має.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про внесення змін в договір, суд приходить до наступного.
Крім вказаних вище правових підстав відмови в позові в цій частині, суд вважає за необхідне вказати про наступне.
Так, діюче цивільне законодавство містить принцип свободи договору, який закріплений в ст.ст. 6, 627 ЦК України.
Так, у відповідності до частини 1 ст.6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ст.627 ЦК України, у відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Принцип свободи договору був також закріплений в ст.41 ЦК УРСР, що діяла на час укладення спірного договору.
Суд, вирішуючи питання щодо недійсності укладеного особами договору перевіряє дотримання загальних вимог при його укладенні, передбачених в ст.203 ЦК України, але не може вносити зміни в умови договору, оскільки це є виключним правом сторін його укладення.
Укладаючи договір купівлі-продажу, власник майна реалізує своє право власності щодо елементу розпорядження належним власнику майном, до повноважень власника також відноситься вирішення того, яку саме частину належного йому майна він бажає відчужити.
Щодо позовної вимоги про переведення на ОСОБА_1 прав та обов*язків покупця спірної земельної ділянки та визнання за ним права власності на неї, суд приходить до наступного.
Як було вказано вище, власником майна згідно договору купівлі-продажу стає покупець, а не особа, яка передавала грошові кошти.
Згідно частини 1 ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У відповідності до частини 2 цієї ж правової норми, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В даному спірному випадку, ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку у відповідності до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, тобто у відповідності до діючого законодавства, правомірно, а належних і достовірних доказів в спростування цих обставин суду не надано.
Показання свідка ОСОБА_13 про те, що він в квітні 2002р. на прохання ОСОБА_1 встановлював паркан на спірній земельній ділянці між стовпчиками, які були встановлені раніше і цей паркан стоїть до теперішнього часу та свідка ОСОБА_8, яка є дружиною позивача ОСОБА_1 про те, що в квітні 2002р. вона розповіла чоловікові про те, що ОСОБА_3 мають бажання продати частину земельної ділянки і чоловік за їх спільні кошти придбав цю земельну ділянку на ім*я їх сина, з 2002р. вона і чоловік займаються земельною ділянкою, обробляють її за свої кошти, не можуть бути правовою підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні щодо позовних вимог ОСОБА_1, суд вважає за необхідне у їх задоволенні відмовити по суті, оскільки вони не ґрунтовані на нормах матеріального права.
Відмовляючи у позові ОСОБА_3, суд виходив з наступного.
Так, ОСОБА_3 правовою підставою своїх позовних вимог також вказував ст.56 ЦК УРСР.
Оскільки ОСОБА_3 є стороною спірного договору, дана норма права регулює спірні правовідносини за участю позивача ОСОБА_3
Даючи юридичну оцінку доведеності обставин згідно ст.56 ЦК УРСР, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, визначену в пункті 11 зазначеної вище Постанови Пленуму про те, що під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб*єкта, предмета чи інших істотних умов, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Доказами помилки, яка, на думку ОСОБА_3, має суттєве значення, останній вказував фотокартки місцевості, показання свідків, а також заміри земельної ділянки фахівцями після укладення договору про її відчуження.
Але, такі докази не можна визнати належними щодо доведеності ними обставин в розумінні помилки, яка має юридичне значення, як то вказано в ст.56 ЦК УРСР і роз*яснено Верховним Судом України у вказаній вище Постанові Пленуму.
Вільне, свідоме і оформлене у відповідності до діючого законодавство волевиявлення ОСОБА_3 закріплено у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу спірної земельної ділянки і фотокартками, показаннями свідків та замірами фахівця не спростовується, у зв*язку з чим для застосування правових наслідків ст.56 ЦК УРСР у суду не має.
Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про внесення судом змін в договір, укладений між ним і ОСОБА_2 17.05.2002р. з тих же мотивів, з яких відмовлено в аналогічних позовних вимогах позивачу ОСОБА_1
Крім цього, ОСОБА_3 також пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом, який подано ним до суду 07.04.2010р., тобто біля восьми років після укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2002р.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_3 також не підлягають задоволенню по суті у зв*язку з недоведеністю.
Відмовляючи в усіх позовних вимогах, суд враховує також те, що, як пояснили усі учасники процесу і свідки, стовпчики і паркан були встановлені вже після укладення договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 17.05.2002р.
З наведеного можливо зробити висновок про те, що таким чином сторони спірного договору і співвласники спірної земельної ділянки погодили між собою конкретний порядок користування відповідними належними їм частками в земельній ділянці, оскільки юридично відчужена частина земельної ділянки і ця частина на місцевості не обов*язково повинні ідеально відповідати одна одній з врахуванням можливого розміщення на місцевості певних нерухомих об*єктів і для визначення такого порядку користування на місцевості, без зміни при цьому часток у спільній часткові власності, внесення змін у правовстановлюючі документи не є обов*язковим і залежить від волевиявлення на це сторін.
Також, суд враховує наявність судового спору між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, предметом спору якого є земельна ділянка, розташована АДРЕСА_1 СТ «Зв*язківець», а також майнові інтереси усіх ОСОБА_5 і ОСОБА_5
Керуючись ст.ст. 6, 16, 203, 215, 328, 627 ЦК України, ст.ст. 41, 56 ЦК УРСР, пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 25.12.1992р. з наступними змінами і доповненнями, ст.ст. 4, 10, 11, 57-60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд, –
В и р і ш и в :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-ті особи: СТ «Зв*язківець», ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, внесення змін в договір, переведення прав і обов*язків покупця та визнання права власності на земельну ділянку та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, 3-ті особи: ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал Зулейха Фаатівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним та внесення змін в договір купівлі-продажу земельної ділянки - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя:
Справа № 2-99, № 2-2002
2010р.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
22 червня 2010р. Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чалої А.П.,
при секретарі - Ковтун Р.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_2,
ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
3-ті особи: СТ «Зв*язківець»,
ОСОБА_5
про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним,
внесення змін в договір, переведення прав і обов*язків покупця та визнання права
власності на земельну ділянку
та за позовом
ОСОБА_3
до ОСОБА_2,
ОСОБА_5,
3-ті особи: ОСОБА_1,
приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Коновал Зулейха Фаатівна
про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним
та внесення змін в договір купівлі-продажу земельної ділянки, -
Керуючись ст.ст. 209, 218 ЦПК України, суд, –
В и р і ш и в :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-ті особи: СТ «Зв*язківець», ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, внесення змін в договір, переведення прав і обов*язків покупця та визнання права власності на земельну ділянку та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_5, 3-ті особи: ОСОБА_1, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновал Зулейха Фаатівна про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним та внесення змін в договір купівлі-продажу земельної ділянки - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя: