№2-1803/09

     Р І Ш Е Н Н Я        

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И    

          05 жовтня 2009  р.                                        м. Донецьк

                        Калінінський районний суд міста Донецька Донецької області у складі

головуючого судді             - Гладкої І.А.

при секретарі             - Крупка О.О.

за участю сторін:

представника позивача                   - ОСОБА_1,

відповідача                                       - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс»  до ОСОБА_2 про виселення із гуртожитку та зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про виселення із гуртожитку та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2.

В позовній заяві зазначено, що гуртожиток АДРЕСА_1, перебуває в комунальній власності і належить на праві повного господарського відання Комунальному комерційному підприємству Донецької міської ради «Донелектроавтотранс». Відповідачу - ОСОБА_2, яка перебувала у трудових відносинах  з  позивачем,  09.11.2000 року був виданий ордер на вселення та надана жила площа. 25.11.2008 року відповідача було звільнено за власним бажанням, однак із гуртожитку вона не виселилася, з реєстраційного обліку самостійно не знята. Крім того, у позові зазначено, що листами від 11.12.2008 року, 13.01.2009 року, 17.02.2009 року відповідача  попереджено про необхідність звільнити жиле приміщення, однак  дану вимогу нею не виконано.

Позивач наводить ч.2 ст.132 Житлового Кодексу Української РСР відповідно до якої інші працівники підприємства, установи, організації, які вселилися у гуртожиток у зв»язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення  за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Тому, позивач має право вимагати усунення будь-яких порушень його права володіння, а саме виселення відповідача з даного гуртожитку, та зняття з реєстраційного обліку, оскільки ОСОБА_2 розірвала трудовий договір з власної ініціативи. Проживання у гуртожитку відповідача перешкоджає вселити та зареєструвати інших осіб, які перебувають у трудових відносинах та потребують забезпечення  житлом.  

    Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та пояснила, що у трудових відносинах відповідач з Комунальним комерційним підприємством Донецької міської ради «Донелектроавтотранс»  не перебуває, так як вона звільнилася за власним бажанням. Оскільки, загальний стаж роботи відповідача на підприємстві складає 09 років 13 днів, то згідно статті 125 Житлового кодексу України, вона не підпадає під перелік осіб яких не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення.  

    Відповідачем ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнані. Крім того, відповідач пояснила, що стаж роботи  на Комунальному комерційному підприємстві Донецької міської Донелектроавтотранс» достатній для набуття права на проживання у гуртожитку.

            Суд, розглянувши додані до позовної заяви матеріали  та заслухавши пояснення сторін, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» до ОСОБА_2 про виселення із гуртожитку та зняття з реєстраційного обліку, необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 127 Житлового Кодексу України Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Судом встановлено, що відповідно до копії інвентарної карточки за №0078 обліку основних коштів (для будівель, споруд) за тролейбусним депо числиться будівля гуртожитку АДРЕСА_1 (а.с.5).

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно будівля за адресою м. Донецьк, вул. Кадієвська, 16 є власністю територіальної громади в особі міської ради і знаходиться у повному господарському віданні Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» (а.с.6).

09 листопада 2000 року на підставі ордеру за № 057 серії Е ОСОБА_2 виділена жила площа (а.с.7) як працівнику ДГТУ ТД №1 на посаді водія.

25 листопада 2008 року відповідно до наказу за №2109-л від 25.11.2008 року (а.с.25) відповідача було звільнено, що підтверджено довідкою начальника відділу кадрів (а.с.8), а загальний стаж роботи становить 9 (дев»ять) років 13 днів (а.с.32).  

              Судом також встановлено, що на момент звернення Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс» до суду, відповідач - ОСОБА_2 на зазначеному підприємстві не працює, однак у гуртожитку проживає, оплату здійснює, заборгованості за квартирою не має (а.с.9).

Вказані обставини ні позивачем, ні відповідачем у судовому засіданні не спростовані, інших додаткових обставин суду не повідомлено.

            Відповідно до ст.ст.128, 129 Житлового Кодексу Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спеціальним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і на його підставі громадянинові видається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Отже, відповідач 09 листопада 2000 року вселилася до гуртожитку АДРЕСА_1  на законних підставах.

Правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян або для проживання сімей регулюються Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» № 500-У1 від 04 вересня 2008 року, який набрав чинності з 01 січня 2009 року.

Стаття 1 визначає сферу дії цього Закону на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше 5 років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для  проживання сімей, та не мають іншого власного житла.

Статтями 19, 20 розділу 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передбачено, що забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього закону, без попереднього надання їм (їх сім»ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.

Згідно ч.1 ст. 20 Закону України № 500-У1 рішення про визнання гуртожитку аварійним чи непридатним для проживання людей приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради на підставі обстеження в установленому чинним законодавством порядку стану гуртожитку з наступним затвердженням сесією цієї ради.

Таким чином, згідно із нормами Закону № 500-У1 встановлено заборону на виселення без надання іншого жилого приміщення осіб, на яких поширюється сфера дії цього Закону.

Відповідач посилається на частину 2 статті 132 Житлового Кодексу Української РСР відповідно до якої інші працівники підприємства, установи, організації, які вселилися у гуртожиток у зв»язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення  за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, оскільки ОСОБА_2 вселилася у гуртожиток у зв»язку з прийняттям на роботу, а звільнилася  за власним бажанням без поважних причин на підставі ст. 38 КЗоТ України (а.с.25).

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги прийнятий закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» № 500-У1 від 04 вересня 2008 року, слід зауважити на наявність колізії норм діючого законодавства.

Виходячи з наведеного, суд приймає до уваги пункт 2 Прикінцевих положень Закону України  № 500-У1, а саме, закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим законом, діють у частині, що не суперечить цьому закону.

Отже, позивач помилково вважає, що є підстави для виселення відповідача із гуртожитку та зняття його з реєстраційного обліку, тому суд вважає позовні вимоги Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс»  до ОСОБА_2 про виселення із гуртожитку та зняття з реєстраційного обліку необґрунтовані, та такі, що не відповідають нормам діючого законодавства, а тому не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги положення ст. 88 ЦПК України судові витрати, пов»язані з розглядом справи не стягуються.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 209, 213, 215,223 ЦПК України, ст. ст. 1, 19, 20 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст.ст. 127, 132 Житлового Кодексу Української РСР, суд, -  

В И Р І Ш И В:

      У задоволенні позову Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Донелектроавтотранс»  до ОСОБА_2 про виселення із гуртожитку та зняття з реєстраційного обліку –  відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Донецької області через Калінінський районний суд м. Донецька. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, а саме протягом двадцяти днів після подання зави про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                       Гладка І.А.