КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 28.04.2010                                                                                           № 8/29

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Пашкіної С.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -ОСОБА_1 – представник за довіреністю № 01 від 21.09.2009 року

 від відповідача - Сич А. В. – представник за довіреністю № 206 від 30.03.2010 року

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Таур”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 28.01.2010

 у справі № 8/29 ( .....)

 за позовом                               Фізичної особи – підприємця ОСОБА_3

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Таур”

 про                                                   стягнення 40296,48 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позов заявлено про стягнення з відповідача 33064,69 грн. основного боргу за виконані за договором № 00.08-95 від 16.10.2008, але неоплачені роботи, пені в сумі 3458,75 грн., 3 % річних в сумі 573,42 грн., процентів за користування чужими коштами в сумі 1959,20 грн. та збитків від інфляції в сумі  1240,42 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі № 8/29, повний текст якого підписаний 08.02.2010, позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 33064,69 грн. основного боргу, 3458,75 грн. пені, 573,42 грн. 3 % річних, 991,94 грн. збитків від інфляції, 380,89 грн. витрат по сплаті державного мита та 223,07 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач у встановленому законодавством порядку направив відповідачу для підписання акти виконаних  за спірним договором робіт, а оскільки в матеріалах справи відсутні будь – які докази того, що відповідач заперечував проти обсягів вказаних робіт та їх якості, вони вважаються прийнятими відповідачем без претензій та зауважень, а отже, останній має їх оплатити.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами, суд виходив з того, що даний вид відповідальності не був погоджений сторонами в договорі.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Таур” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі № 8/29 повністю та прийняти  нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що вказане рішення прийнято з порушенням норма матеріального та процесуального права, а саме на те, що судом першої інстанції при прийняття рішення не взято до уваги, що позивач порушив встановлений спірним договором порядок здачі робіт і не надав паспорти та сертифікати якості на матеріали та технічну документацію по експлуатації на обслуговування результатів робіт, а тому роботи, заборгованість за які є предметом позову, не можуть вважатись прийнятими, і, відповідно, у відповідача не виник обов’язок їх оплатити.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції не задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та в першому ж судовому засіданні прийняв рішення тим самим позбавивши відповідача можливості в повній мірі скористатись наданими йому процесуальними правами.

Ухвалою від 10.03.2010 колегія суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф. прийняла апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Таур” до розгляду та порушила апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив спірне рішення залишити без змін.

В судовому засіданні 28.04.2010 представники сторін повідомила суду, що на виконання умов спірного договору відповідач позивачу причепи для облаштування передав і отримав їх від позивача облаштованими.

Представник позивача звернувся до суду з клопотанням про доручення до матеріалів справи в якості документальних доказів фото причепу до і після його облаштування.

Представник відповідача проти доручення зазначених доказів до матеріалів справи заперечує.

Колегія суддів, оглянувши надані представником позивача докази, дійшла висновку про відсутність підстав вважати їх належними доказами по справі, адже ідентифікувати зображені на фото причепи із спірними причепами неможливо.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

16.10.2008 позивач та відповідач уклали договір № 00.08-95 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач за завданням відповідач зобов’язується в порядку та на умовах, встановлених в Договорі, на свій ризик, самотужки і власними коштами та з власних матеріалів виконати та здати позивачу у встановлений строк роботи по облаштуванню двох автомобільних причепів державний номер АА 8072ХТ.

Відповідно до п. 2.1 Договору вартість робіт, передбачених Договором, включає відшкодування витрат відповідача та плату за виконану ним роботу, визначається Договірною ціною (Додаток 1) і становить 66129,38 грн. в т. ч. ПДВ 11021,56 грн.

Пунктом 3.1.1 договору встановлено, що відповідач сплачує позивачу передплату в розмірі 50 % від вартості робіт, передбаченої п. 2.1 Договору, що становить 33064,69 грн. в т. ч. ПДВ 5110,78 грн.

Позивач в позовній заяві зазначає, що передплату відповідачем було перераховано в повному обсязі, що останнім не заперечується.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору остаточний платіж в розмірі 33064,69 грн. в т. ч. ПДВ 5510,78 грн. відповідач сплачує після завершення виконання робіт позивачем протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами Акту приймання – передачі виконаних робіт.

Умовами Договору сторонами визначений певний порядок прийняття робіт, а саме:

- прийом виконаних позивачем робіт здійснюється відповідачем протягом двох робочих днів з дня надання позивачем оформлених актів приймання виконаних робіт (п. 5.1);

- акти приймання виконаних робіт надаються позивачем для розгляду відповідачу шляхом направлення відповідачу цінного листа з описом вкладення або передачі особам спеціально уповноваженим відповідачем для отримання таких документів (п. 5.2);

- позивач повинен надати відповідачу разом з актом приймання виконаних робіт паспорти і сертифікати якості на матеріали (п. 5.3).

Позивач, звертаючись с даним позовом до суду, посилається на те, що він роботи за Договором виконав у повному обсязі та 24.03.2009 направив відповідачу акт здачі–прийняття робіт № Г-00400 від 17.10.2008 (а.с. 16), який відповідачем було отримано 06.04.2009, проте підписано не було, жодних зауважень щодо якості робіт до позивача не надходило, а відтак, спірні роботи вважаються прийнятими і мають бути оплачені відповідачем.

На доказ направлення відповідачу акту позивач долучив до матеріалів справи копії фіскального чеку № 2076 від 24.03.2009 та повідомлення про вручення поштового відправлення № 27243 з відміткою відповідача про одержання 06.04.2009 (а.с. 18-19).

Відповідач проти направлення йому позивачем зазначеним поштовим відправленням акту здачі-прийняття робіт заперечує, проте будь-яких документальних доказів того, що саме було ним отримано від позивача вищезгаданим поштовим відправленням (витяг з журналу вхідної кореспонденції тощо) суду не надав.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено, що він не отримував направлений позивачем акт здачі-прийняття робіт.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, виходив з того, що останнім належним чином доведено факт направлення у встановленому законодавством порядку відповідачу для підписання акту виконаних за Договором робіт, а оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач заперечував проти обсягів вказаних робіт та їх якості, вони вважаються прийнятими відповідачем без претензій та зауважень, а отже, останній має їх оплатити.

Колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 1 ст. 853 ЦК України встановлено, що змовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Під час розгляду судової справи в апеляційному суді встановлено, що спірні причепи відповідачем позивачу для виконання робіт були передані, і в подальшому позивачем відповідачу повернуті, проте у супроводження цих передач будь-яких двосторонніх документів сторони не складали.

При цьому, представником відповідача не заперечується, що спірні причепи знаходяться у відповідача і що повернуті вони були облаштованими, проте він наполягає на тому, що обов’язок оплатити виконані позивачем роботи в відповідача не виник, оскільки встановити, чи відповідають виконані позивачем роботи умовам Договору неможливо без одержання у встановленому Договором порядку акту приймання виконаних робіт, а також без технічної документації по експлуатації на обслуговування результатів робіт та без паспортів і сертифікатів якості на матеріали, які позивач мав надати відповідачеві за умовами Договору.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідач, в зв’язку з порушенням позивачем встановленого Договором порядку, не був зобов’язаний приймати від нього результати робіт, проте, прийнявши за таких умов від позивача причепи після здійснених робіт з їх оздоблення, згідно закону мав оглянути виконані позивачем роботи і, у випадку виявлення недоліків, заявити про них.

Матеріли справи не містять ніяких доказів того, що відповідач заявляв про наявність у виконаних позивачем за Договором роботах недоліків, а отже, згідно закону вони вважаються прийнятими відповідачем без зауважень.

Крім того, за правилами ст. 614 ЦК України особа має вжити всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За правилами ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана додержуватись моральних засад суспільства і утримуватись від дій які могли б порушити права інших осіб.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, прийнявши від позивача виконані за Договором роботи за умови недодержання ним умов Договору щодо порядку прийняття робіт, а також відсутності обумовлених п. 5.3 та п. 3.1.2 Договору паспортів і сертифікатів якості на матеріали та технічної документації по експлуатації на обслуговування результатів робіт, відповідач, з метою виконання зобов’язань щодо оплати виконаних позивачем робіт, був не позбавлений права витребувати вказані документи у позивача у встановлений законом спосіб, в тому числі і у судовому порядку.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем будь-яких дій для належного виконання своїх договірних зобов’язань.

В той же час, згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи, що відповідач прийняв від позивача оздоблені причепи і будь-яких зауважень щодо якості виконаних робіт не висловив, роботи вважаються виконаними позивачем належним чином, і відповідач має ці роботи оплатити у відповідності до умов Договору.

З огляду на досліджені обставини справи, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 33064,69 грн. визнається колегією суддів належним чином доведеним, документально підтвердженим і відповідачем не спростованим.

Суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за Договором в сумі 33064,69 грн.

Щодо вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 10.2 Договору, у випадку порушення строків оплати за виконані та прийняті роботи відповідач виплачує позивачу пеню в розмірі 1 % від загальної вартості робіт за кожний день прострочення.

Як слідує з матеріалів справи, пеня розрахована позивачем з врахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, яким розмір стягуваної з боржника пені обмежений подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 3458,75 грн.

Також, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в сумі 1959,20 грн., оскільки такий вид відповідальності не передбачений Договором.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3 % річних в сумі 573,42 грн. та збитки від інфляції в сумі 991,94 грн..

З огляду на викладене вище, рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі № 8/29 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Щодо посилань відповідача на те, що судом першої інстанції йому не було надано можливості прийняти участь у розгляді справи, слід зазначити наступне.

Як свідчать матеріали справи, рішення по даній справі винесено судом першої інстанції в першому ж судовому засіданні, проте, які слідує з поданого самим відповідачем клопотання про відкладення, про вказане судове засідання він був обізнаним, жодних доказів неможливості направлення в судове засідання своїх представників а ні суду першої інстанції, а і ні суду апеляційної інстанції відповідач не надав.

Отже, матеріали справи не містять будь-яких доказів поважності не з’явлення в дане судове засідання представників відповідача та ненадання ним письмових заперечень по суті спору.

Крім того, за правилами ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи підстави часткового задоволення позову судом першої інстанції, з висновками якого колегія суддів погоджується, розгляд справи за відсутності представника відповідач не є підставою для скасування спірного рішення.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відповідача за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

В той же час, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, державне мито сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 та не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, із апеляційних скарг – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Рішенням від 28.01.2010 у справі № 8/29 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 38088,80 грн.

Відповідач рішення суду першої інстанції оскаржив повністю  сплатив при цьому 193,47 грн. державного мита, в той час як сплатити треба було 190,44 грн. (50% від 380,89). Тобто 3,03 грн. (193,47-190,44) відповідачем сплачено зайво і підлягають поверненню.

Керуючись ст.ст. 83, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Таур” на рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі № 8/29 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі № 8/29 залишити без змін.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Таур” (01001, м. Київ, вул. Софійська, 2, офіс 11, ідентифікаційний код 34966817, р/р 26007026772151 в КМФ АКБ „Укрсоцбанк”, МФО 322012) з Державного бюджету України зайве сплачене за подачу апеляційної скарги державне мито в сумі 3 (три) грн. 03 коп., перераховане платіжним дорученням № 4162 від 17 лютого 2010 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 8/29.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 11.05.10 (відправлено)