Справа № 22ц-2349/2010                                 Головуючий у 1інст. – Григор’єв Р.Г.

                                                                                           Доповідач – Литвиненко І.В.

         У Х В А Л А            

                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                      

 22 червня 2010 року                   м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого- судді ЛИТВИНЕНКО І.В.

суддів:               ЗАБОЛОТНОГО В.М., ШАРАПОВОЇ О.Л.

при секретарі Штупун О.М.

      розглянувши  у відкритому судовому засіданні  справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Прилуцького міскрайонного суду від 26 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до військової частини А-4245 про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

     В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення через неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків  суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, і направити справу на новий розгляд.

    Рішенням суду у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

    Апелянт наполягає на тому, що відповідно до ст.56 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.17 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей” він має право на відшкодування моральної шкоди за неправомірні дії відповідача.

    Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

    Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_7 проходив службу у військовій частині А4245. Наказом  від 14.02.2009 року він був звільнений в запас за станом здоров’я  з правом носіння військової форми і наказом  від 10.04.2009 року  виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

    При звільненні в запас, позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного забезпечення за кожний повний календарний рік служби,  одноразову  грошову допомогу на оздоровлення перед  щорічною відпусткою за 2009 рік, не видане речове майно, що  підлягало видачі на день звільнення з військової служби, внесений до наказу командира частини від 10.04.2009 року недостовірний запис „Грошову допомогу на оздоровлення в 2009 році отримав”, внесені недостовірні записи до розрахункової книжки, не видавались довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, про грошове забезпечення,  не була виплачена  індексація грошових доходів за 2009 рік, підйомна допомога.

    Всі ці дії судом були визнані неправомірними (а.с.5-18).

    Позивач вважає, що цими діями йому була спричинена моральна шкода, яка полягає у приниженні честі, гідності, престижу та ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та інших негативних наслідках.

    Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки дії, які визнані судом неправомірними, пов’язані з проходженням військової служби позивачем, то такі правовідносини повинні регулюватись Законом України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”. Згідно до ст..17 вказаного Закону, відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

    Діюче законодавство не передбачає відшкодування військовослужбовцю (звільненому в запас військовослужбовцю) моральної шкоди за невиплату належних йому сум, невидачу довідок, внесення недостовірних записів до наказів чи довідок, помилок стосовно отримання коштів.

    Посилання апелянта на ст.56 Конституції України є безпідставним, так як вказана норма визначає право на відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів державної влади або органів місцевого самоврядування та їх посадовими, службовими особами, а військова частина не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування.

    За таких обставин, рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у судовому рішенні, доводами апеляційної скарги не спростовуються, підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу  ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Прилуцького міскрайонного суду від 26 квітня 2010 року  залишити без змін.

           Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.        

   Головуючий:                                       Судді :