Центральний районний суд м. Миколаєва                                            

___________________________________________________________________________________                                                    

                                                                                                                          Справа № 1-15-491/2010р.

ВИРОК

Іменем України

14 червня 2010 року                                                                                                      м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого – судді Чернієнка С.А.

при секретарі Вакулі А.Є.,

за участю прокурора Артеменко Л.В.,

                  потерпілої,

                  підсудного та його захисника – адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальну справу за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в смт. Врадіївка Миколаївської області, є громадянином України, має середню спеціальну освіту, є інвалідом 2-ї групи, неодруженим, раніше не судимим, проживає за адресою: АДРЕСА_2, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

19 лютого 2010 року, близько 10 год. 00 хв., ОСОБА_2, знаходячись за місцем свого проживання – у квартирі АДРЕСА_1, у ході лайки, діючи умисно, схопив ліву руку ОСОБА_3 та з силою викрутив її, нажавши при цьому на ліктьовий суглоб, чим спричинив потерпілій тілесне ушкодження у вигляді перелому вінцевого відростку ліктьової кістки, що належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, за ознакою тривалості розладу здоров’я.        

У судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 у пред’явленому йому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, винним себе визнав повністю та повідомив, що дійсно 19 лютого 2010 року, близько 10 год., знаходячись у себе вдома, у ході лайки зі своєю співмешканкою ОСОБА_3 схопив останню за ліву руку та з силою викрутив, надавивши при цьому на ліктьовий суглоб. Після цього ОСОБА_3 повідомила, що у неї в руці щось хруснуло, і він її відпустив. Пізніше він викликав «швидку», яка доставила співмешканку до ЛШМД, де він також знаходився та взяв на себе усі витрати на лікування. У вчиненому щиро кається.

Крім показань підсудного вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину за викладених вище обставин підтверджується сукупністю інших доказів, що досліджені у ході судового слідства.

Так, потерпіла ОСОБА_3 суду повідомила, що 19 лютого 2010 року, близько 10 год., між нею та підсудним, який тоді був її співмешканцем, відбулася сварка, у ході якої ОСОБА_2 схопив її руку та викрутив останню, завівши за спину. Від цього вона присіла, а коли встала, підсудний, намагаючись знову її посадити, іще з більшою силою викрутив руку та з великою силою надавив на ліктьовий суглоб, від чого щось у руці хруснуло. Почувши цей хруст, ОСОБА_2 відпустив її. Вона пішла до сусідки, а підсудний став викликати «швидку». У лікарні в неї виявили перелом вінцевого відростку ліктьової кістки. Витрати на лікування підсудний повністю взяв на себе.    

Аналогічні показання потерпіла дала й під час очної ставки 25.02.2010р. (а.с. 19-21).

Як слідує з висновку судово-медичної експертизи № 454/380-10 від 11.03.2010р. при дослідженні медичної документації, якою описувався процес лікування потерпілої, було виявлено в останньої ушкодження у вигляді перелому вінцевого відростку ліктьової кістки, що належать до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров’я, яке могло утворитися за викладених вище обставин  (а.с. 37-38).

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 316 від 22.04.2010р. підсудний  психічним захворюванням не страждає, а виявляє ознаки органічного розладу особистості (внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми) з психоорганічним синдромом у легкому ступені виявлення. У період часу, до якого належить інкриміноване йому діяння, він міг усвідомлювати свої дії і керувати ними. Тимчасового хворобливого стану у той момент у підсудного не спостерігалося. (а.с. 43-46).          

З огляду на останнє в момент вчинення вказаного вище злочину ОСОБА_2 перебував у стані осудності.

Наведені вище докази у сукупності беззаперечно доводять вину підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину за викладених вище обставин.

Дії підсудного ОСОБА_2 досудовим слідством правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження – умисне тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло з собою наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я.

При призначенні покарання підсудному суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує, що він вчинив умисний злочин середньої тяжкості, його особу, а саме те, що він є інвалідом 2-ї групи, раніше не судимим, має постійне місце проживання, за яким характеризуються посередньо, стан його здоров’я, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та як обставину, що його пом’якшує покарання, – щире та дійове каяття підсудного, добровільне повне відшкодування завданих збитків.

З урахуванням викладеного, а також того, що відповідно до положень ч. 2 ст. 57 та ч. 3 ст. 61 КК України підсудному, оскільки він є інвалідом 2-ї групи, не можуть бути призначені покарання у виді виправних робіт та обмеження волі, а інших покарань, ніж ці та позбавлення волі, санкцією ч. 1 ст. 122 КК України не передбачено, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_2 за вчинений злочин покарання у виді позбавлення волі, на мінімальний строк, передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, яке вважає таким, що відповідає особі підсудного та тяжкості вчиненого ним злочину.

Разом з цим, враховуючи щире та дійове каяття ОСОБА_2, наявність у нього певного місця проживання, стан його здоров’я, суд вважає можливим виправлення підсудного без ізоляції від суспільства, а тому й можливим, на підставі ст. 75 КК України, звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на один рік, з покладенням обов’язків, передбачених п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 321-324, 333-335, 343 КПК України, -

З А С У Д И В :

ОСОБА_2  визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на один рік.

На підставі ст. 75 КК України, засудженого ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання звільнити, якщо він протягом одного року від дня проголошення вироку не вчинить нового злочину та виконуватиме покладені на нього судом обов’язки.

На підставі п.п. 2, 3, 4 ч.1 ст. 76 КК України, покласти на засудженого ОСОБА_2 наступні обов’язки:

- не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої системи;

- повідомляти ці органи   про зміну місця проживання;

- періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, обраний щодо засудженого ОСОБА_2, до набрання вироком законної сили – залишити попереднім.

На вирок може бути подано апеляцію до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом п’ятнадцяти діб з моменту його проголошення.

Головуючий: