Справа № 2–1455/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

    11 червня 2010 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

    головуючого – судді Прасолова В.Н.

    при секретарі – Горбуновій Л.С.

    за участю представника позивача –  

    за участю представників відповідачки –

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”  звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_2, в якому просить: звернути стягнення на предмет іпотеки 4-кімнатну квартиру на 2 поверсі З поверхового житлового будинку, загальною площею 98,10 кв.м., житловою площею 66,0 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3, за рахунок реалізації якого задовольнити вимоги Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" за Генеральною кредитною угодою № 014/03-03/1475 від 29.03.2006 року, за кредитним договором №014/03-03/1476 від 29.03.2006 року, за кредитним договором № 014/03-03/157 від 27.02.2007 року в сумі 466 930,48 грн. (рах. 29098000002100 в Дніпропетровській обласній дирекції "Райффайзен Банк Аваль" МФО 305653, код ЄДРПОУ 19358201).

В обґрунтування позову вказує наступне.  29 березня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та ОСОБА_4 укладена Генеральна кредитна угода № 014/03-03/1475 про надання кредиту у сумі 80000,00 доларів США строком на 84 місяці. Відповідно до п.1.1. Генеральної кредитної угоди, кредитор зобов'язується надавати кредитні кошти по програмі кредитування приватних підприємців та суб'єктів малого бізнесу в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї Угоди і які є її невід'ємними частинами. На підставі цього пункту Генеральної кредитної угоди між позивачем та ОСОБА_4 особою укладено два кредитних договори: № 014/03-03/1476 від 29.03.2006 року на суму  80 000,00 доларів США під 12,5 % річних строком на 84 місяці; № 014/03-03/04/157 від 27.02.2007 року   на суму 26000,00 доларів США   під 14,5 % річних строком  на 72 місяці. Додатковою угодою № 014/03-03/1475/1 від 02.12.2008 року до Генеральної кредитної угоди розмір позичкової заборгованості зменшено до 52700,00 доларів США. Відповідно до п.1.4 Статуту Відкрите акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" є правонаступником акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль". Відповідно до ч.І ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позивач належним чином виконав договірні зобов'язання за Генеральною кредитною угодою та кредитним договорами, що підтверджується платіжними документами № 07 від 29.03.2006 року на суму 80000,00 доларів США та №03/04/157 від 27.02.2007 року на суму 26000,00 доларів США. В забезпечення зобов'язань за вказаною Генеральною кредитною угодою між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №014/03-03/1475/2 від 29.03.2006 р. та договір про внесення змін № 014/03-03/1475/2/1 від 03.12.2008 року до договору іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 в забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_4 передала в іпотеку 4-кімнатну квартиру на 2 поверсі 3 поверхового житлового будинку, загальною площею 98,10 кв.м., житловою площею 66,0 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Відповідно до п. 5.1 Генеральної кредитної угоди, п.5.1 кредитного договору № 014/03-03/1476 від 29.03.2006 року, кредитного договору №014/03-03/04/157 від 27.02.2007 року Позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати кредит та відсотки згідно Графіку погашення кредиту та відсотків, який є додатком до кожного з кредитних договорів. Але ОСОБА_4 договірні зобов'язання не виконує. Так, по кредитному договору №014/03-03/1476 від 29.03.2006 року ОСОБА_4 не заплатив проценти у грудні 2008 року, січні, лютому 2009 року. 02.03.2009 року ОСОБА_4частково заплатив проценти у сумі 274,00 грн., після чого взагалі припинив сплачувати проценти. Сума заборгованості по процентам станом на 25.11.2009 року складає 3074,61 доларів США. В період часу з березня 2007 року по листопад 2008 року ОСОБА_4 належним чином сплачував кредит та проценти по кредитному договору № 014/03-03/157 від 27.02.2007 року. Відповідно до графіку погашення кредиту 24.12.2008 року ОСОБА_4 зобов'язаний був заплатити 297,08 доларів США по тілу кредиту та 244,92 доларів США по процентам. Але ці платежі ОСОБА_4 у встановлений строк не заплатив, прострочив строки платежів у січні та лютому 2009 року. 02.03.2009 року ОСОБА_4 погасив заборгованість по тілу кредиту у сумі 885,42 доларів США та 740,58 доларів США по процентам. Після чого також взагалі припинив виконувати договірні зобов'язання. Станом на 25.11.2009 року прострочена заборгованість по тілу кредиту складає 2532,19 доларів США, по процентам 1 916,09 доларів США. Згідно ч.2. ст. 1050 ЦК України, в разі прострочення позичальником повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу. Дострокове стягнення заборгованості у випадку невиконання позичальником договору передбачено п.6.5 Генеральної кредитної угоди та п.6.5. кредитних договорів, де також визначено, що таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим договором, за умови попереднього (за 10 днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом. Вважає, що позивач має право вимагати дострокового стягнення кредитної заборгованості за Генеральною кредитною угодою у повному обсязі, включаючи заборгованість по кредиту, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції за умови попереднього повідомлення про це позичальника третьої особи. Відповідно до ст. 589, 590 ЦК України, ст.12 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою (іпотекою) заставодержатель (іпотекодержатель) набуває право звернення стягнення на предмет застави (іпотеки). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 35 Закону України "Про іпотеку", ст. 5.1 договору іпотеки у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30 - денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається буз задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. 16.08.2009 року таке повідомлення про порушення зобов'язання було направлено відповідачу та третій особі. ОСОБА_4 отримав це повідомлення 13.08.2009 року, ОСОБА_2 26.08.2009 року. Це повідомлення з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 залишилося без задоволення. Відповідно до п.10.2, 10.3 Генеральної кредитної угоди, п.9.1,9.2 кредитних договорів за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів та сплати процентів, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню в розмір 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення та штраф 0.5 % від суми простроченого платежу. Згідно ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення на встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Згідно розрахунків, станом на 25.11.2009 року заборгованість ОСОБА_4 складає: по кредитному договору №014/03-03/1476 від 29.03.2006 року  36 176,71 доларів США, а саме: кредит 32610,8, проценти 3074,61, пеня   за порушення строків сплати   процентів 475,93, штраф за  порушення строків їх сплати 15,37.  Відповідно до ст. 533  ЦК України, враховуючи,  що згідно  курсу  НБУ станом  на 25.11.2009  року 1 долар США 7,9900 грн., заборгованість за кредитним договором складає 36176,71 х 7,9900 = 289 051,91  грн. По кредитному договору № 014/03-03/157 від 27.02.2007 року заборгованість складає 22262,65 доларів США, а саме: кредит - 19658,96,  проценти - 1916,09, пеня за порушення строків сплати кредиту та процентів - 665,36, штраф за порушення строків сплати - 22,24. Відповідно до ст.533 ЦК України сума заборгованості за цим кредитним договором складає   22262,65 х 7,9900   =   177 878,57 грн. Всього сума боргу за Генеральною кредитною угодою та за кредитними договорами №014/03-03/1476 від 29.03.2006 року і № 014/03-03/157 від 27.02.2007 року складає : 289 051,91 грн. І 177 878,57 грн. 466930,48грн.

Доповнивши позовні вимоги, крім раніше пред’явлених вимог просить: виселити ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_2 та прийняти рішення про зняття їх із реєстрації в органах УМВС України в Дніпропетровській обл.

В обґрунтування уточненого позову, крім раніше наведених доводів, зазначає наступне. Згідно ч.І ст. 40 Закону України "Про іпотеку", звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Згідно із ч. 2 ст. 39 Закону України "Про іпотеку", одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. В квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачка ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_5, 2001 року народження. ОСОБА_2 стверджує, що разом з сином проживають за цією адресою. В силу ст.154 Сімейного кодексу України ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є законними представниками свого неповнолітнього сина ОСОБА_5. У відповідності до ст. 7 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", примусове звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється органом державної виконавчої служби на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", з урахуванням вимог, установлених Законом України "Про іпотеку". Частиною 3 статті 62-1 цього Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду орган державної виконавчої служби здійснює реалізацію предмета іпотеки в порядку, встановленому іпотечним договором. Частиною 1 статті 41 Закону України "Про іпотеку", пунктом 5.5.3. Договору іпотеки передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України "Про іпотеку".

Під час слухання справи в якості правонаступника до участі в справі притягнутий правонаступник відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” - публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”(далі за текстом “ПАТ”).

Під час попереднього судового засіданні в якості органу, якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб долучений виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та підтвердила зміст позову. Також зазначила, що власником спірної квартири на даний час є відповідачка. Вважає, що згода ОСОБА_4 на укладання договору іпотеки не була потрібна. Визнає, що згоду на укладання договору ОСОБА_4 не надавав. Вимоги ст. 10,11 ЦПК України зрозумілі, змінювати, уточнювати, доповнювати позов, подавати додаткові докази не бажає.

Представник відповідачки у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що вимогу позивача від 6 серпня 2009 року відповідачка отримувала. На час укладання договору іпотеки позивачка та ОСОБА_4 перебували в шлюбі. На даний час власником квартири є відповідачка. Підставою, на якій ґрунтуються позовні вимоги, є невиконання умов кредитного договору позичальником, при цьому на підтвердження своїх вимог позивач посилається на датовані 11.08.2009р. тобто на момент звернення з відповідним позовом позивач не надає суду стан розрахунків, підтверджений як кредитором так і позичальником щодо договірних відносин, пов'язаних з виконанням зобов'язань за кредитною угодою. Вважає незрозумілою позиція банку щодо пред’явлення позовних вимог лише до неї, позивачки, а процесуальний стан позичальника визначений банком, як третя особа у справі. Вважає, що договір іпотеки укладений всупереч вимогам чинного законодавства, а тому у відповідності ст. 215 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, яка прямо вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, - даний договір, з огляду на чинне законодавство України, є недійсним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У договорі іпотеки зазначено, що ОСОБА_2 відповідає за зобов'язанням ОСОБА_4 У відповідності до п. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, а ст.547 Цивільного кодексу України визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Іншою правовою нормою, яка визначає недійсність договору іпотеки є ст. 548 Цивільного кодексу України, в якій зазначено що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом; недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. При укладанні договору ПАТ не були прийняті до уваги відповідні вимоги чинного законодавства України в частині того, що договір іпотеки повинен був укладатися на підставі договору поруки, який не був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 У 2001 році народила дитину - ОСОБА_5, який зареєстрований у відповідності до вимог чинного законодавства та проживає за адресою: будинок АДРЕСА_2, тобто мешкає у житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки відповідно до договору. У вимогах, викладених у позовній заяві ПАТ намагається позбавити права користування цим житловим приміщенням неповнолітню особу всупереч вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим вважає вимоги такими, що суперечать законодавству України. Так, ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Згідно з абзацом другим частини другої статті 32 Цивільного кодексу України на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування. Відповідно до частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Стосовно управління майном дитини визначено і в ст.177 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. Одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки або особи, які їх замінюють, без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного Кодексу України, статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" та частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства" є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, у випадках, коли з поданих нотаріусу документів, зокрема зі змісту правоустановлювального документу, довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини, вбачається, що право власності або право користування цим майном належить дитині, нотаріусом обов'язково вимагається згода органів опіки та піклування.  Щодо визначення права дитини на проживання в житловому приміщенні, що відчужується, зазначається і в цивільному законодавстві України. Згідно з положеннями частини третьої та четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я,  в якому вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Відповідно до ст.18 Закону України "Про охорону дитинства" діти члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до положень Житлового кодексу України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла в подружжя не виникло право спільної власності), їхніх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 і частина перша статті 156 Житлового кодексу УРСР). Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.   Положення щодо обов'язкового врахування прав малолітньої та неповнолітньої особи знайшло своє відображення в роз'ясненнях Міністерства юстиції України, наданих Асоціації українських банків в листі Міністерства юстиції України "Щодо отримання згоди органів опіки та піклування" №19-50-556 від 25.07.2006р. Обов'язковою умовою законності вчинення правочину, який впливає на права та обов'язки дитини в Україні є дотримання сторонами п.4 ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" при укладанні договорів стосовно нерухомого майна, що знайшло відображення в правовій позиції Верховного Суду України у аналогічній справі № 6-23463св08 від 04.02.2009р. У відповідності до ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. На момент вчинення правочину щодо нерухомого майна - договору іпотеки набув чинності Закон України "Про внесення змін до статті 177 Сімейного кодексу України і статті 32 Цивільного кодексу України" від 02.06.2005р. N 2620-ІУ, однак згоду від органів опіки і піклування щодо правочину не було отримано. Положення вищезазначених законодавчих актів щодо необхідності отримання такої згоди при укладанні договору іпотеки, а разом з цим і необхідності захисту прав малолітньої особи при здійсненні дій, пов'язаних з укладанням цього правочину, сторонами правочину не було дотримано, що призвело до порушення прав дитини з моменту укладання договору іпотеки. Укладаючи договір іпотеки помилково вважала, що враховуючи положення п.1.4. цього договору, згідно якого іпотекодавець залишає предмет іпотеки у володінні, користуванні протягом всього періоду дії договору, то і інші особи, до яких належить дитина, не будуть позбавлені цього права банком. Право спільної сумісної власності батьків і дітей визначено в ст.175 Сімейного кодексу України, згідно якої майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України свідчить про те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Також ст. 386 Цивільного кодексу України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності; власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Відповідно до ч.І ст..228 ЦК України правовочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, вважається таким, що порушує публічний порядок. Згідно з приписами ч.2 ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним унаслідок безпосередньої вказівки закону і незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб. Як вбачається з договору іпотеки, укладеного між ПАТ та ОСОБА_2, як майновим поручителем, вказаний правочин спрямований на відчуження житла, у якому проживає малолітня дитина, тобто умови договору порушують конституційні права малолітньої особи на житло, які визначені ст. 47 Конституції України. Вважає, що позовні вимоги ПАТ не підлягають задоволенню, як такі, що ґрунтуються на правочині, який згідно закону є нікчемним.

Представник органу, якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб пояснила, що вважає позов таким що не підлягає задоволенню, так як в цьому разі будуть порушені права неповнолітньої дитини. Заперечує проти позовних вимог з таких міркувань: означене житло є місцем проживання дитини; виселення матері з малолітньою дитиною з житла є незаконним, оскільки відповідні служби ПАТ неналежним чином провели підготовку до укладання іпотечного договору, не з'ясувавши того факту, що у громадян є малолітня дитина та фактично проживає з матір'ю. Згідно зі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", права та інтереси дітей захищені при вчиненні правочинів жилих приміщень, держава охороняє та захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів нерухомого майна. Недопустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно житлових приміщень. Орган опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Згідно зі ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" у дитини є право на житло, держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно - гігієнічних  та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користування займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

У наданому суду усному висновку представник органу, якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб підтвердила свою позицію.

Третя особа без самостійних вимог з боку відповідача до суду не прибула, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: кредитна угода(а.с.3-4), додаткова угода(а.с.5), кредитний договір(а.с.6-7), графік погашення кредиту(а.с.8), кредитний договір(а.с.9-10), графік погашення кредиту(а.с.11), договір іпотеки(а.с.12-14), вимога(а.с.15), поштові повідомлення(а.с.16), розрахунок заборгованості(а.с.17)-18), довідка(а.с.19), паспорт ОСОБА_4.(а.с.20), паспорт ОСОБА_3.(а.с.21), статут(а.с.22), свідоцтво(а.с.23), свідоцтво(а.с.24), довідка(а.с.47), свідоцтво про народження(а.с.48), довідка(а.с.57).

Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні на підставі належних, допустимих, достовірних, взаємопов’язаних між собою у сукупності доказів, встановлені наступні факти та обставини.

Відповідачка має дитину – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що встановлено свідоцтвом(а.с.48).

Відповідачці на підставі договору дарування від 29 грудня 2003 року належить квартира  АДРЕСА_3, що встановлено договором(а.с.12-14).

В спірній квартирі відповідачка була зареєстрована з 18 січня 2004 року, що встановлено паспортом(а.с.21).

21 березня 2006 року відповідачка знялася з реєстраційного обліку у спірній квартирі, що встановлено паспортом(а.с.21).

29 березня 2006 року відповідачка  у забезпечення генеральної кредитної угоди від 29 березня 2009 року уклала іпотечний договір, предметом якого є спірна квартира. При цьому позивачка надала позивачу довідку про те, що на реєстрації у спірній квартирі ніхто не перебуває. Вказані обставини встановлені договорами(а.с.3-14), довідкою(а.с.57).

На даний час позивачка та дитина мешкають у спірній квартирі, що визнається сторонами, вбачається з довідки(а.с.47).

    Суд вважає, що встановленим фактам та обставинам відповідають правовідносини, що регулюються нормами Конституції України, ЦК України, “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”.

    Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правовочин, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, вважається таким, що порушує публічний порядок. Згідно з приписами ч.2 ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним унаслідок безпосередньої вказівки закону і незалежно від наявності позову з боку його учасників чи інших осіб.

Стаття 47 Конституції України гарантує право кожного на житло.

Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно з положеннями частини третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я,  в якому вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Статтею 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

У судовому засіданні встановлено   що дії ОСОБА_2 по зняттю з реєстраційного обліку безпосередньо перед укладенням договору іпотеки були спрямовані на створення уяви того, що даний договір не стосується і не буде порушувати житлові права неповнолітньої дитини. Беручи до уваги, що відповідачка та її малолітня дитина проживають у спірній квартирі, суд вважає, що договір іпотеки створює умови для відчуження спірної квартири, яка є житлом малолітньої дитини. Такий договір порушує конституційні права малолітньої особи на житло, порушує публічний порядок, тому є підстави вважати даний договір нікчемним.

    Згідно ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Оскільки суд дійшов висновку про нікчемність договору іпотеки, суд вважає, що підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення позивачки та її неповнолітньої дитини відсутні, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Вислухавши представників позивача та відповідача, органу, якому за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, дослідивши матеріали справи, суд на підставі ст. 10 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ст. 11 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог, суд вважає, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

    Керуючись ст. ст.215,220,570,657 ЦК України, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 – відмовити повністю.

    На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження якщо заяви про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

    Головуючий суддя :                             В.М. Прасолов