копія    № 2-7

2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

             15 червня 2010  року       Дубенський міськрайонний  суд    Рівненської  області,

   в  особі  головуючої   судді                     Лопухович А.О.,

    при  секретарі                                         Захарчук М.В.,

  за участю представників сторін        ОСОБА_1, ОСОБА_2,

    розглянувши  у  відкритому судовому  засідання  в  місті  Дубно  справу  за  позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ квартири, стягнення компенсації за автомобіль, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна, визнання  права власності на 2/3 частини квартири, стягнення компенсації за майно,

В С Т А Н О В И В:

        В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_3 посилається на те, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 з 8 листопада 1980 року по 1 квітня 2004 року. На підставі рішення Дубенського міськрайонного суду від 26 лютого 2004 року їх шлюб був розірваний і  це зареєстроване у відділі реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області. Під час шлюбу ними   спільно була придбана трикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена квартира загальною площею 65,6 кв.м., в тому числі жилою площею 40,1 кв.м., складається з трьох кімнат, кухні, ванни, коридору, комори, балкону, лоджії та підвального приміщення. Це підтверджується біржовою угодою купівлі-продажу нерухомого майна, яка зареєстрована на Універсальній товарно-майновій біржі "Ринг" 15 січня 1999 року за реєстраційним №018н-99 і в якій як покупець записаний відповідач. Квартира була придбана ними під час шлюбу, розділена між нею та чоловіком не була, а отже, вони є рівноцінними співвласниками на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_4 чинить їй усілякі перешкоди в користуванні спірною квартирою, а тому вона  змушена звернутись до суду для визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири. Просить визнати за нею право власності на 1/2   частину квартири за АДРЕСА_1 яка складається з трьох кімнат, кухні, ванни, коридору, комори, балкону, лоджії та підвального приміщення.

       У заяві про збільшення позовних вимог вказує, що  у їх власності був автомобіль Форд-Ескорт, державний номер НОМЕР_1, придбаний за спільні кошти і в шлюбі, який був без її відому та дозволу проданий у 2003 році, а виручені від продажу кошти він залишив собі. Вартість зазначеного автомобіля становила 19000 (дев'ятнадцять тисяч) гривень.   Просить провести поділ спільного майна згідно зазначеного у заяві переліку, а також стягнути з ОСОБА_4 компенсацію у розмірі 9500 (дев'ять тисяч п'ятсот) гривень, тобто 1/2   вартості проданого ним автомобіля Форд-Ескорт. Провести розподіл грошей, що на банківських рахунках на ім»я ОСОБА_4

        В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 посилається на те, що він дійсно перебував у шлюбі із ОСОБА_3 За час шлюбу вони набули майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності у відповідності з ст.60 СК України:  пилосмок "Астор" за 280грн.; пральну машину "Індезіт" за 1800грн.; холодильник "Донбас" за 350грн.; газову плиту за 800грн.; меблеву стінку за 700грн.; диван за 900грн; 2 м'які крісла по 400грн. кожний - 800грн.; меблевий спальний гарнітур (двохспальне ліжко, тумба з дзеркалом, комод, шафа, пуфик) за 2400грн.; відеомагнітофон "Грюндік" за 200грн; телевізор "Електрон" за 300грн, диван за 1000грн.; 2 крісла за 150грн.; стіл-тумба за 150грн.; стіл-тумба за 100грн.; стіл-книжка за 250грн.; кухонний меблевий гарнітур 850грн.; газовий котел -650грн.; тумба під телевізор - 100грн.; дзеркало-трильяж - 300 грн.; килим 3,5x2 -400грн.; килим 3,5x2,5 - 350грн.; килим 2x3 - 250грн.; килим 2,5x3,5 - 500грн.; годинник з боєм - 250грн.; хрустальні вази, 2шт. - 500грн.; кавовий набір "Аркопал" - 50грн.; кавовий сервіз - 50грн.; кришталеві фужери, 10 шт. - 200грн.; чайні позолочені ложки, 12шт. - 500грн.; кришталеві чарки, салатниці, цукерниці -500грн.; набір ложок, вилок, ножів нержавіючих - 180грн.; сервіз столовий -120грн.; тарілки, 40шт - 150грн.; кастрюлі (2 комплекта по 5шт.) - 300грн.; каструлі, 6шт. - 200грн.; електрокофемолка - 50грн; електром'ясорубка - 75грн.; електросоковижималка - 200грн.; таз латунний - 150грн.; 2-х спальне покривало -200грн., банні  рушники, 5шт. - 150грн.; рушники, 10шт. -100грн.; постільна білизна (підодіяльники, простирадла, наволочки) - 500грн. подушки, 4шт. -200грн.; ковдра ватна - 80грн.; дивандек - 120грн.; люстра -150грн.; електродриль -250грн.; слюсарні лещата - 150грн.; рубанок -50грн.; радіодеталі (транзистори, резистори, мікросхеми) - 2000грн.; зварювальний апарат - 650грн.; земельна ділянка під будівництво гаража - 3000грн., а всього на загальну суму 27 555грн. Майже все це майно відповідачка вивезла до дочки та до своєї матері с.Рачин Дубенського району, крім: подушок, ватної ковдри, стола-тумі кухонного гарнітуру, газового котла, холодильника,   еблевої стінки, тумби і телевізор, стола-книжки, дивана, двох м'яких крісел, трильяжу, дивана та дв крісел, дивандека. Це його спонукало подати позов до суду про поділ майна. Просить поділити спільне майно, придбане ними з відповідачкою виділивши йому  меблевий спальний  гарнітур - 2400грн.;  відеомагніто «Грюндік» - 200грн.; телевізор «Електрон» - 300грн.; диван - 900грн.; два м'які крісла - 800грн.; земельну ділянку під будівництво гаража - 3000грн., а всього загальну суму 7600грн. Виділити ОСОБА_3 все інше майно на загальну 19 955грн., стягнути на його користь грошову компенсацію за частку майна, належить йому, але вивезене нею до родини, в розмірі 6178грн.  У додатковій заяві  вказує на те, що на придбання квартири, на яку претендує ОСОБА_3,  були використані кошти від продажу однокімнатної квартири та кошти, які були надані йому його матір'ю, ОСОБА_5, в розмірі 3000 доларів США, що стверджується розпискою та заявами матері та свідка, який був присутній при передачі грошей. Зважаючи на це, вважає, що його частка в спірній квартирі належить йому в більшій мірі як ОСОБА_3, тобто йому 2/3 частини квартири, а їй - 1/3 частина, вартість якої він їй компенсує грошима.

У судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник зменшили свої позовні вимоги. Просить визнати за нею право власності лише на Ѕ частину квартири та стягнути компенсацію за проданий автомобіль Форд-Ескорт, від решти позовних вимог  вона відмовляється. Пояснила, що у 1995 році після переїзду з Латвії їх сім'я в складі трьох чоловік, а саме: колишнього чоловіка ОСОБА_4, на той час ще неповнолітньої доньки ОСОБА_8 та її, отримала для проживання однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2, яка в подальшому була ними приватизована. У 1998 році вищезгадана облаштована однокімнатна квартира була ними продана ОСОБА_6 За отримані від продажу однокімнатної квартири кошти вони спільно з бувшим чоловіком придбали у ОСОБА_7 за біржовою угодою купівлі-продажу нерухомості, яка зареєстрована на Універсальній товарно-майновій біржі "Ринг" у м. Рівному 15 січня 1999 року, незавершену будівництвом, необлаштовану трикімнатну квартиру загальною площею 65,6 кв.м., яка складається з трьох кімнат, кухні, ванни, коридору, комори, балкону, лоджії, а також підвального приміщення, і розташована за адресою: АДРЕСА_1 Придбана трикімнатна квартира облаштовувалась ними разом спільно і за спільні кошти. Крім того, їм допомагали облаштовувати квартиру друзі та родичі. Для завершення будівництва квартири були виконані такі роботи: укладена підлоги; встановлені вікна та двері; засклені балкони; прокладений газ; прокладене водопостачання; побілка кімнат; поклеєні шпалери; фарбування; змуроване підвальне приміщення. Покликання відповідача на те, що спірна квартира була придбана ним та його матір'ю спільно за гроші матері, ОСОБА_5, не відповідає дійсності. Спірна квартира була придбана винятково за виручені від продажу однокімнатної квартири кошти, і при цьому ніякі інші гроші для її купівлі не докладались. Обидві квартири були рівноцінними за вартістю, про це свідчить той факт, що між ними та продавцем йшла мова про обмін квартирами, на що останній не погодився, пославшись на те, що йому потрібні гроші. Про те, що нібито між ОСОБА_4 та його матір'ю був укладений договір про спільну діяльність щодо купівлі жилої квартири, їй стало відомо лише в попередньому судовому засіданні. До того ні вона, ні їх донька нічого не знали. Крім того, рішенням Дубенського міськрайонного суду від 3 березня 2005 року, а також ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 1 червня 2005 року, які вступили в законну силу, у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні квартирою та стягнення моральної шкоди, встановлено, що спірна квартира придбана нами з відповідачем спільно, а отже, перебуває у нашій спільній сумісній власності. Вона заперечує проти виплати їй бувшим чоловіком компенсації за 1/3 частину, оскільки не має де проживати взагалі і вимагає реального її розподілу для влаштування собі окремого житла.

Зустрічний позов ОСОБА_3 та її представник визнали частково. Пояснила, що ОСОБА_4  наводить неправдиві відомості про те, що майже все перераховане  майно вона вивезла до дочки та до своєї матері. Зауважує, що позивачем до цих пір не виконане рішення Дубенського міськрайонного суду від 3 березня 2005 року, за яким він повинний був відчинити житлову кімнату-спальню та підвальне приміщення. Більшість з речей, перерахованих у позові, знаходяться у цій кімнаті та підвальному приміщенні, і оскільки вони зачинені, то вона не має до них доступу, не користується ними, а отже, вони не перебувають у її володінні. Більше того, їй навіть невідомо про те, чи вони ще там є, чи вже вилучені із квартири, оскільки свідки бачили, що ОСОБА_4 виносив з квартири великі коробки. Вже тривалий час вона позбавлена можливості жити як людина і користуватися всіма послугами. ОСОБА_4 робив все, аби вижити її з квартири і поселитися туди із своєю новою сім»єю. Він відмовився від дочки і внучки, які також не можуть приїхати до неї в гості, так як немає куди.  Він приходить коли її немає вдома і нищить її особисте майно і власні речі. Вважає, що спільне майно повинне бути розділене, але порівну, тобто по 1/2   частині, а не так, як цього вимагає бувший чоловік. Коли ОСОБА_4 почув, що можуть приїхати і подивитися, яке ж дійсно майно лишилося у квартирі, то привіз із звалища старе ліжко і телевізора. Він без її відому прописав у їх спільній квартирі свою нову дружину  та сина. Із перерахованого майна  вона дійсно користуєсь такими речами: холодильником "Донбас";  г азовою плитою "Норд"; меблевим гарнітуром-стінкою, двома диванами; двома кріслами, столом-книжкою; кухонним меблевим гарнітуром;газовим котлом; тумбою під телевізор ;    пральна машина "Золушка";  дзеркалом-трильяжем;  кришталевою вазою;     кавовим сервізом; сервізом столовим; каструлями (3 шт.); рушниками (3 шт.); постільною білизною (2 комплекти); двома подушками; ковдрою ватною; люстрою; земельною ділянкою під будівництво гаража. Решта з перерахованих ОСОБА_4 речей у її володінні не перебувають і вона ними не користується.  Про існування деяких речей їй взагалі невідомо. Твердження бувшого чоловіка, що вона заволоділа майже всім майном не відповідають дійсності. Крім того, у спальній кімнаті зачинені електрообігрівач та електросамовар, які ним не названі. На зимовий період електрообігрівач та електрочайник вона позичила у сусідів. Просить відмовити в задоволені його позовних вимог.

ОСОБА_4 та його представник позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали повністю. Пояснив, що він вказав все майно, яке вони придбали, будучи в шлюбі з 1980 року, та його вартість в цінах, які  приблизно пам'ятає і на яких  настоює. Для порівняння вартості майна витребував довідку від КП "Ринок" м.Дубно, де вказані ціни на індентичне майно на даний час. Крім того, згідно довідки  "Агенства нерухомостІ-Ваш дім", земельна ділянка під будівництво гаража, на яку виданий державний акт на Ім'я ОСОБА_3,   вартує приблизно 2000гривень. Вважає, що вимога про визнання за нею права власності на Ѕ  частину квартири АДРЕСА_1, яку вони придбали, будучи в шлюбі, є порушенням його особистих прав. 11 січня 1999 року вони продали однокімнатну квартиру по вулиці АДРЕСА_2 яка   належала їм на праві спільної сумісної власності,  за 5000грн. Через чотири дні, тобто 15 січня 1999 року, вони придбали 3-х кімнатну   квартиру АДРЕСА_1, за яку він сплатив 5400 доларів США, про що свідчить розписка продавця. На придбання цієї квартири були використані кошти від продажу однокімнатної квартири та кошти, які були надані мені його матір'ю, ОСОБА_5, в розмірі 3000 доларів США, що стверджується розпискою та заявами. Зважаючи на це вважає, що його частка в спірній квартирі є більшою, як ОСОБА_3,. тобто йому має бути 2/3 частини квартири, а їй - 1/З частина, вартість якої він їй компенсує. Настоює на своїх позовних вимогах та просить задоволити позов у повному обсязі. Не заперечив, що рішення Дубенського міськрайонного суду від 3 березня 2005 року про усунення перешкод в користуванні  квартирою для ОСОБА_3 не виконав по даний час.

            Вислухавши доводи сторін та дослідивши всі матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов  ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ квартири, стягнення компенсації за автомобіль – підлягає до часткового задоволення, зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна, визнання  права власності на 2/3 частини квартири, стягнення компенсації за майно – не підлягає до задоволення.

Задовольняючи позовну вимогу щодо розподілу квартири та визнання права власності на Ѕ частину квартири за ОСОБА_3 суд виходить з наступного.

            Відповідно до ч.З ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

           Частиною 1 ст.17 Закону України "Про власність" передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

           Частиною 1 ст.68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

           Згідно із ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.  

           Шлюб між сторонами розірваний, про що свідчить рішення Дубенського міськрайонного суду від 26 лютого 2004 року та свідоцтво про розірвання шлюбу. (т.1 а.с.4, т.2 а.с.12)

21 серпня 1998 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була отримана однокімнатна квартира АДРЕСА_2 у спільну сумісну власність.(т.1 а.с.83)

11 січня 1999 року вони продали дану квартиру за 5000 грн. (а.с.82)

15 січня 1999 року сторони у справі придбали 3-х кімнатну   квартиру АДРЕСА_1 за 5000 грн. (т.1 а.с.5)

Таким чином, доводи ОСОБА_4 щодо вкладення у придбання квартири власних (наданих ОСОБА_5.) коштів повністю спростовується матеріалами справи.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 3 березня 2005 року встановлено, що квартира ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що знаходиться в АДРЕСА_1 є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч.З ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В зв»язку із цим, суд не вбачає підстав для збільшення частки в майні ОСОБА_4 та вважає, що квартира повинна бути поділена порівну способом, який запропонував експерт, згідно висновку експертизи №90422/1_ПС від 22 травня 2009 року.  При цьому, варіант як для  Власника 1 повинен належати ОСОБА_3, а варіант як для Власника 2  - ОСОБА_4 При цьому, має бути стягнута компенсація на користь ОСОБА_4 з  ОСОБА_3 (т.1 а.с.146-163)

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення компенсації ОСОБА_3 з ОСОБА_4 за проданий автомобіль «Форд-Ескорт» суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що дійсно сторони перебувачи у шлюбі мали у власності автомобіль «Форд-Ескорт», 1987 року випуску, зареєстрований на ім.»я ОСОБА_4

1 березня 2003 року він був знятий з обліку в зв»язку із реалізацією, про що свідчить довідка. (т.2 а.с.3)

Оскільки сказаний автомобіль був придбаний та  реалізований під час сімейного життя подружжя, на даний час його місце перебування невідоме, то відповідно він не може належати до того наявного майна на час розгляду справи, яке підлягає розподілу.

Крім того, позов ОСОБА_3 надійшов до суду  у грудні 2006 року, в той час як позовна давність минула у березні 2006 року.

 Суд відмовляє в задоволенні ОСОБА_4 позовних вимог виходячи з наступного.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

ОСОБА_4 не було представлено до суду доказів тому, що таке майно, що є у переліку в позовній заяві, є у користуванні чи володінні на даний час у ОСОБА_3 або третіх осіб.

      Відповідно до ст.73 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності  подружжя,  частки  майна дружини та чоловіка є рівними,
якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним
договором. При  вирішенні  спору  про поділ майна суд може відступити
від засади рівності часток подружжя за обставин,  що мають істотне
значення,  зокрема  якщо  один  із  них  не  дбав  про матеріальне
забезпечення сім'ї,  приховав,  знищив чи пошкодив спільне  майно,
витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
 За рішенням суду частка майна дружини,  чоловіка може бути
збільшена,  якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні
повнолітні син,  дочка,  за умови,  що розмір аліментів,  які вони
одержують,  недостатній  для   забезпечення   їхнього   фізичного,
духовного розвитку та лікування.

              Суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для того, щоб відступити від засади рівності часток подружжя. Обставини на які посилається ОСОБА_4 не мають істотного значення та не доведені матеріалами справи.

             Згідно Державного Акту ОСОБА_3 дійсно належить на праві власності  земельна ділянка під будівництво гаража на підставі рішення Дубенської міської ради  від 29 листопада 2002 року №228.(т.1 а.с.48)

            Проте, земельна ділянка, право власності на яку набуто шляхом приватизації, є особистою приватною власністю того із подружжя, кому вона безоплатно передана у власність та не є спільною сумісною власністю подружжя. В зв»язку із цим вона не входить до складу майна, що підлягає поділу.  

            За змістом ст.72 СК України позовна давність не  застосовується  до  вимог про поділ майна,  що  є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,
якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ  майна,  заявленої  після  розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.  Позовна давність   обчислюється   від   дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

           Шлюб між   сторонами був розірваний 26 лютого 2004 року. 15 грудня 2003 року, 24 лютого та 1 березня 2004 року  ОСОБА_4 подавав до Дубенського МВ УМВСУ в Рівненській області заяви про притягнення до відповідальності його бувшу дружину ОСОБА_3 за заволодіння їх майном, встановлення місця знаходження речей, які зникли із спірної квартири. Постановами було відмовлено в порушені кримінальних справ. (т.1 а.с.68-71)

           Рішенням Дубенського міськрайонного суду від 26 лютого 2004 року встановлено, що подружжя ОСОБА_3 не проживає спільно як сім»я з серпня 2002 року.(т.2 а.с.12)

          За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 був пропущений строк позовної давності для звернення до суду про розподіл майна подружжя.

          На  підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,6,57,60,88,174,212,215 ЦПК України, ст..ст.60, 63, 68 СК України, cт.cт.355, 368, 370 ЦК України, cт.cт.17, 48 Закону України "Про власність",  Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розглядів справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В:

            Позов   ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ квартири, стягнення компенсації за автомобіль – частково задоволити.

         Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1, що знаходиться в м.Дубно Рівненської області, площею 32,3 кв.м.      

        Виділити ОСОБА_3 1\2  частину квартири по варіанту розподілу згідно експертизи (додаток №2)  (т.1 а.с.161) як для Власника №1.

         Для проведення розподілу житлової квартири необхідно:

-   ОСОБА_3 та ОСОБА_4 влаштувати коридор спільного користування 3-1 з окремим входом у відокремлені квартири;

-   змістити перегородку на 0,81 м. між приміщеннями  2-1 та 2-3, в напрямку приміщення 2-3;

-   в коридорі ОСОБА_4 влаштувати санвузол 2-4 шляхом встановлення перегородки;

-   в частині виділеній у власність ОСОБА_3, зруйнувати перегородки між існуючими санвузлами для влаштування санвузла 1-4 та коридору 1-3.

         Виділити ОСОБА_4 1\2  частину квартири по варіанту розподілу, згідно експертизи (додаток№2) (т.1 а.с.161) як для Власника №2.

                 Після розподілу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 переглянути  влаштування інженерних мереж (електропостачання, водопостачання, каналізація, газопостачання, вентиляція).

         Витрати по переобладнанню приміщення квартири покласти на ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних долях.

          Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4  компенсацію 2 906 (дві тисячі дев»ятсот шість) грн.

           Стягнути з  ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 3858 (три тисячі вісімсот п»ятдесят вісім) грн. витрат по сплаті державного мита, ІТЗ та за надання юридичних послуг (пропорційно до задоволених позовних вимог).  

           Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4  160 грн. (сто шістдесят) грн. витрат по сплаті за проведення експертизи (пропорційно до  тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких  позивачеві відмовлено).  

             Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову в частині стягнення компенсації за автомобіль – за пропуском строку позовної давності.

             Відмовити у задоволенні позову     ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна, визнання  права власності на 2/3 частини квартири, стягнення компенсації за майно   –   за пропуском строку позовної давності.

            Заходи забезпечення позовів по даній справі  - скасувати.

             Рішення  може  бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Дубенський міськрайонний суд з поданням в 10-денний строк заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в 20-деннний строк, після подачі цієї заяви, апеляційної скарги.

Рішення може бути також оскаржене і без подання заяви про апеляційне оскарження у випадку подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

У випадку неподання заяви про апеляційне оскарження в 10-денний строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але неподання апеляційної скарги в 20-денний строк, рішення набирає чинності після закінчення цього строку.

          Якщо подано заяву про апеляційне оскарження, але не подано скаргу в 20-денний строк, то рішення теж набирає законної сили.

Суддя: підпис

        Вірно: суддя