ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
справа № 5020-12/053
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Виробничо-будівельного кооперативу „Опора”
про стягнення 78 792,35 грн.,
за участю представників:
позивача –ОСОБА_2, довіреність №439 від 22.04.2010;
відповідача - не з’явився;
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі –Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Виробничо-будівельного кооперативу „Опора” (далі –Відповідач), про стягнення 78 792,35 грн., з яких: 49 360,00 грн. –збитки, 3 825,84 грн. –інфляційні втрати, 16 216,18 грн. –штрафні санкції, 9 390,33 грн. –3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані не сплатою Відповідачем вартості одержаного на підставі усної угоди поставки, товару (бетону).
В судовому засіданні 11.05.2010 представник Позивача надав заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача 59 853,52 грн., з яких: 49 360,00 грн. –збитки, 4 096,88 грн. –інфляційні втрати, 1 391,55 грн. –3 % річних, 5 005,09 грн. –штрафні санкції /а.с.49-51/.
В судовому засіданні 26.05.2010 представник Позивача уточнені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про дати, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов та уточненні позовні вимоги не надав.
Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез’явлення представника Відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними в справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 поставив, а Виробничо-будівельний кооператив „Опора” прийняв товар на загальну суму 58 360,00 грн., з урахуванням податку на додану вартість, що підтверджується накладними: №28 від 12.03.2009, №29 від 12.03.2009, №30 від 12.03.2009, №32 від 12.03.2009, №38 від 13.03.2009, №39 від 13.03.2009, №40 від 13.03.2009, №41 від 13.03.2009, №42 від 13.03.2009, №43 від 13.03.2009, №44 від 13.03.2009, №45 від 13.03.2010, №46 від 13.03.2009 /а.с.8-20/.
Як зазначив Позивач, на виконання усної угоди Відповідач за отриманий бетон повинен був сплатити кошти, для чого 16.03.2009 Позивач направив на його адресу засобами факсимільного зв’язку рахунок-фактуру №СФ-0000035 на суму 58 360,00 грн., у тому числі податок на додану вартість /а.с.21/.
Відповідачем факт отримання товару та наявності заборгованості за нього станом на 05.06.2009 у розмірі 60 465,00 грн. визнаний у листі на адресу Позивача від 05.06.2009 за вих. №332 /а.с.24/. До вказаного листа Відповідачем доданий запропонований ним графік погашення заборгованості: до 30.06.2009 –6 000,00 грн., до 30.07.2009 –8 000,00 грн., до 30.08.2009 –10 000,00 грн., до 30.09.2009 –10 000,00 грн., до 30.10.2009 –10 000,00 грн., до 30.11.2009 –10 000,00 грн. до 30.12.2009 –6 465,00 грн. /а.с.25/.
Відповідач, платіжними дорученнями №626 від 01.10.2009, №2064 від 24.12.2009 частково сплатив суму заборгованості –у розмірі 9 000,00 грн. /а.с.26,27/.
Як стверджує Позивач інша частина заборгованості у розмірі49 360,00 грн. до теперішнього часу Відповідачем не погашена.
Несплата Відповідачем заборгованості й з’явилась підставою для звернення Позивача до суду з позовом про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3 % річних та штрафних санкцій.
Вивчивши матеріали справи суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з вимогами статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором поставки.
Зобов'язання, що виникають на підставі договору поставки є господарськими зобов'язаннями, до яких застосовуються положення статей 264-271 Господарського кодексу України та положення глави 54 Цивільного кодексу України.
Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до пункту 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
У зв’язку з наведеним, встановивши, що Відповідач зобов'язання перед Позивачем належним чином не виконав, оплату одержаного товару не здійснив, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 49 360,00 грн.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, зроблений Позивачем /а.с. 52/, суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення з Відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 4 096,88 грн. та 3 % річних у розмірі 1 391,55 грн., такими, що підлягають задоволенню.
Також позивачем з посиланням на частину шосту статті 231 Господарського кодексу України заявлена вимога про стягнення з Відповідача штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань у розмірі 5 005,09 грн.
Згідно з частиною першою статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг (частина четверта статті 231 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Здійснюючи господарські відносини щодо поставки та приймання товару (бетону) Позивач та Відповідач не визначили види та розмір відповідальності за прострочення платежу та/або не сплату вартості товару; стосовно спірних відносин розмір відповідальності Відповідача не визначений законом, у зв’язку з чим вимога про стягнення з нього штрафних санкцій у розмірі 5 005,09 грн. задоволенню не підлягає.
За правилами частин першої та п’ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Виробничо-будівельного кооперативу „Опора” (99014, м. Севастополь, вул. Правди, 10, ідентифікаційний код 23010685, р/р 26009054801288 у СФ ПАТ КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час примусового виконання рішення суду) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у АКЦ КФБ «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 351005) суму заборгованості за у розмірі 54 848,43 грн. (п’ятдесят чотири тисячі вісімсот сорок вісім грн. 43 коп.), з яких: 49 360,00 грн. –основний борг, 4 096,88 грн. –інфляційні втрати, 1 391,55 грн. –3 % річних, а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 548,43 грн. (п’ятьсот сорок вісім грн. 43 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 216,27 грн. (двісті шістнадцять грн. 27 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Суддя І.А. Харченко
Рішення оформлено відповідно до вимог
ст. 84 Господарського процесуального
кодексу України і підписано 26.05.2010