ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" травня 2010 р.Справа № 33/3-08-381
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Сидоренко М.В.
Таценко Н.Б.
(Склад судової колегії змінений розпорядженням голови суду від 11.01.2010р. № 3, розпорядженням першого заступника голови суду № 42 від 15.02.2010 р.)
при секретарі судового засідання Павлюк О.М.
за участю представників сторін:
від позивача —Орез В.П. –по довіреності;
від відповідачів: ФОП ОСОБА_3 –не з’явився;
ФОП ОСОБА_4 - не з’явився;
ТОВ “Кедр” - не з’явився;
від третіх осіб: ОСОБА_5 - не з’явився;
ОСОБА_6 - не з’явився;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Відкритого акціонерного товариства “Татарбунарська сукняна фабрика” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Кедр”
на рішення господарського суду Одеської області від 31.03.2008р.
по справі № 33/3-08-381
за позовом Відкритого акціонерного товариства “Татарбунарська сукняна фабрика”
до відповідачів: 1.Фізичної особи-підприємця —ОСОБА_3;
2.Фізичної особи-підприємця —ОСОБА_4
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1.Товариство з обмеженою відповідальністю “Кедр”;
2.громадянин ОСОБА_5
третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача
ОСОБА_6
про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. і 12.08.2003р. та визнання права власності
та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця —ОСОБА_3
до відповідачів:1.Відкритого акціонерного товариства “Татарбунарська сукняна фабрика”;
2.Товариства з обмеженою відповідальністю “Кедр”
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом: 1.Фізична особа-підприємець ОСОБА_4;
2.ОСОБА_6;
треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_5;
про визнання дійсними договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. і 12.08.2003р. та визнання права власності
Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.
У судовому засіданні 27.05.2010р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Встановив:
У січні 2008р. ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог на предмет спору —КП “Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”, ТОВ “Кедр”, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача —ОСОБА_6 про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 16.07.2003р., укладеного між ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” та ФОП ОСОБА_4, за яким остання купила у ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” за 2900грн. будівлі під літерами “А-ІІ”, “Х”, “Р”, “З”, “В” (приміщення №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18), розташовані по вул. В.Тура, 13, м. Татарбунари Одеської області; договору купівлі-продажу від 12.08.2003р., укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, згідно якого ФОП ОСОБА_3 купила у ФОП ОСОБА_4 за 300000грн. зазначені будівлі; визнання права власності за ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” на нерухоме майно —частину їдальні під літ. “В” (приміщення №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, колишні приміщення №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18) загальною площею 247,3кв.м., розташовану по вул. В.Тура, 13, м. Татарбунари Одеської області (з урахуванням уточнень до позовної заяви від 11.02.2008р. та від 19.03.2008р.). Обґрунтовуючи позовні вимоги, ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” вказало на недійсність (нікчемність) договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. та 12.08.2003р. з огляду на відсутність у ОСОБА_3 повноважень на їх укладення, відсутність їх нотаріального посвідчення всупереч ч.1 ст.227 ЦК УРСР, а також непроведення реєстрації договору купівлі –продажу майна від 16.07.2003р. в КП “Татарбунарське РБТІ та РОН”.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.01.2008р. порушено провадження у справі №33/3-08-381 та прийнято позовну заяву ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” до відповідачів ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 до розгляду.
Ухвалою місцевого господарського суду від 05.03.2008р. за клопотанням позивача залучені до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ “Кедр” та ОСОБА_5, на стороні відповідача —ОСОБА_6; у задоволенні вимог щодо залучення КП “Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача відмовлено з огляду на незазначення позивачем підстав залучення КП до участі у справі всупереч ст.27 ГПК України.
У березні 2008р. ФОП ОСОБА_3 звернулась до суду першої інстанції з зустрічним позовом до ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика”, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ФОП ОСОБА_4, ОСОБА_6, на стороні відповідача —ТОВ “Кедр”, ОСОБА_5 про визнання дійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 16.07.2003р. та 12.08.2003р., а саме, будівель під. літ. “А-ІІ”, “Х”, “Р”, “З”, “В” (приміщення №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7; в минулій нумерації №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18), розташовані по вул. В.Тура, 13, м. Татарбунари Одеської області, укладені між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4; визнання за ФОП ОСОБА_3 права власності на будівлі під літ. “З” та частину будівлі під літ. “В” (приміщення №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7; в минулій нумерації №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18); визнання ФОП ОСОБА_3 власником (добросовісним набувачем) нерухомого майна, а саме, будівель під. літ. “А-ІІ”, “Х”, “Р”, “З” та частину будівлі під літ. “В” (приміщення №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7; в минулій нумерації №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18), розташовані по вул. В.Тура, 13, м. Татарбунари Одеської області (з урахуванням уточнень зустрічних позовних вимог від 28.03.2008р., виправлених 31.03.2008р.). Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ФОП ОСОБА_3 вказала на відповідність договорів купівлі-продажу ст.44 ЦК УРСР, непотрібність їх обов'язкового нотаріального посвідчення згідно ст.227 ЦК УРСР, ст.54 Закону України “Про нотаріат” та відсутність вимог щодо їх реєстрації в БТІ.
Рішенням господарського суду Одеської області від 31.03.2008р. (суддя МазурД.Т.)
у задоволенні позовних вимог ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” відмовлено; позовні вимоги ФОП ОСОБА_3 задоволено; визнано дійсним договір купівлі-продажу від 16.07.2003р., укладений ВАТ „Татарбунарська сукняна фабрика” та ФОП ОСОБА_4 щодо відчуження належного товариству нерухомого майна, розташованого по вул. В.Тура,13, м. Татарбунари Одеської області, зазначеного у технічній документації ТОВ „Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” під літ.: А-II; X; P; З та частину будівлі під літерою В (приміщення 1-3; 14-18); визнано дійсним договір купівлі-продажу від 12.08.2003р., укладений ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 щодо відчуження на користь СПД ОСОБА_3 нерухомого майна, розташованого по вул. В.Тура,13, м. Татарбунари Одеської області, зазначеного у технічній документації ТОВ „Татарбунарське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” під літ.: А-II; X; P; З та частину будівлі під літерою В (приміщення 1-3; 14-18), а ФОП ОСОБА_3 добросовісним набувачем придбаного майна; визнано право власності ФОП ОСОБА_3 на нерухоме майно, розташоване по вул. В.Тура,13, м. Татарбунари Одеської області, зазначене у технічній документації ТОВ „Татарбунарське районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості під літерами З та В (приміщення 1-3; 14-18).
Рішення суду вмотивоване посиланням на ст.ст.44, 59, 128, 224, 225, 227 ЦК УРСР, ст.392 ЦК України та обґрунтовано наступним:
- згідно довідки КП “Татарбунарське районне БТІ та РОН” за ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” 24.12.2002р. було зареєстровано право власності на будівлі та споруди зазначені у технічній документації під літ. А-II; Б; В; Г-II; Д; Е-II; Ж; З; И; Л; Н; О; П; Р; С; Т; Х; Ц; Ш; е-II; 4, розташовані по вул. В.Тура,13 у м. Татарбунари Одеської області;
- відповідно до Статуту Товариства ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” має право продавати, обмінювати, передавати в оренду засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим способом та укладати будь-які інші господарські угоди, що це не суперечать чинному законодавству; виконавчим органом Товариства є його правління; голова правління керує роботою Товариства, укладає будь-які господарські договори, підписує документи, видає в межах своєї компетенції накази та розпорядження; у разі відсутності голови правління, його функції виконує заступник голови правління;
- за рішенням правління Товариства про продаж належних йому будівель під літерами А-П; Х; Р; З та частини будівлі В (приміщення 1-3; 14-18) по вул. В.Тура,13 у м. Татарбунари заступником голови правління підприємства ОСОБА_3 16.07.2003р. укладений договір купівлі-продажу вказаного майна з ФОП ОСОБА_4; за актом передачі 16.07.2003р. нерухоме майно передано покупцеві; 12.08.2003р. СПД ОСОБА_4 уклала з ФОП ОСОБА_3 договір купівлі-продажу майна, придбаного ФОП ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 16.07.2003р.;
- договори купівлі-продажу від 16.07.2003р. та 12.08.2003р. укладені у відповідності з діючим на той час законодавством, підписані ОСОБА_3 в межах своїх повноважень на підставі рішення правління ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” від 16.07.2003р., нотаріальному посвідченню не підлягають; вимоги, передбачені ст.ст.44, 244 ЦК УРСР, щодо форми та змісту договорів купівлі-продажу виконані; ФОП ОСОБА_4 набула право власності на нерухоме майно з моменту його отримання 16.07.2003р. згідно ст.128 ЦК УРСР та мала право продати його ФОП ОСОБА_3; зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки підстави для визнання спірних договорів недійсними відсутні; ФОП ОСОБА_3 є добросовісним набувачем нерухомого майна за договором від 12.08.2003р., отже вимоги про визнання за нею права власності на нерухоме майно під літ. З; В (приміщення 1-3, 14-18) підлягають задоволенню;
- у задоволенні клопотання первісного позивача про призначення експертизи відмовлено, оскільки СПД ОСОБА_3 та СПД ОСОБА_4 відмовились від дослідження договорів та надання зразків своїх підписів, ВАТ „Татарбунарська сукняна фабрика” не надало зразків паперу, принтерів тощо, що унеможливлює призначення експертизи з питань, визначених у клопотанні ВАТ „Татарбунарська сукняна фабрика”.
Не погодившись з рішенням суду, ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вимагаючи рішення господарського суду Одеської області від 31.03.2008р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісні позовні вимоги та відмовити у задоволені зустрічних позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог скаржник вказує на наступне:
- склад правління ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” у липні 2003 року був неправомочний, оскільки до нього входило менше половини від встановленого Статутом числа осіб; згідно ч.3 ст.48 Закону України “Про господарські товариства” ОСОБА_4 не мала права приймати участь у засіданнях правління, оскільки не перебувала в трудових відносинах з ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика”;
- враховуючи приписи ст.ст.47 ч.1, 227 ЦК УРСР, ст.54 Закону України “Про нотаріат”, п.27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України спірні договори купівлі-продажу підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню; недодержання цієї умови тягне недійсність таких угод;
- згідно ст.ст.48, 227 ч.2 ЦК УРСР, п.п.1.2., 1.5. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно договір купівлі-продажу від 16.07.2003р. підлягав обов'язковій реєстрації КП “Татарбунарське РБТІ та РОН” за ФОП ОСОБА_4; недотримання цієї вимоги тягне недійсність подальшого відчуження спірного майна за договором від 12.08.2003р.;
- висновки суду першої інстанції є суперечливими, оскільки, дійшовши висновку про необов'язковість нотаріального посвідчення спірних договорів, суд застосував спосіб захисту, передбачений ч.2 ст.47 ЦК УРСР, що можливий лише у разі обов'язкового нотаріального оформлення таких угод;
- підстав для застосування судом положень ст.392 ЦК України на відносини, що виникли до набрання чинності цим Кодексом та за відсутності доказів права власності у ФОП ОСОБА_3 на спірне майно суд не мав;
- всупереч ст.6 ЦК УРСР, ст.16 ЦК України, визнаючи ФОП ОСОБА_3 добросовісним набувачем придбаного майна, суд застосував спосіб захисту, що не передбачений законодавством чи договором;
- суд самочинно змінив вимоги ФОП ОСОБА_3, яка просила одночасно визнати її власником та добросовісним набувачем майна, розглянувши та задовольнивши лише вимогу щодо визнання її добросовісним набувачем;
- визнаючи ФОП ОСОБА_3 добросовісним набувачем будівель А-ІІ, Х, З, В (приміщення №№1-3, 14-18) суд позбавив права власності на нерухоме майно власників цих будівель та всупереч приписів ст.ст.23, 24, 27 ГПК України не залучив їх до участі у справі в якості відповідачів.
ТОВ “Кедр” також не погодилось з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, обґрунтовуючи її тими ж доводами, що й ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика”; просить рішення суду від 31.03.2008р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” та відмовити у задоволені зустрічного позову ФОП ОСОБА_3; призначити судову експертизу з метою перевірки достовірності поданих ФОП ОСОБА_3 документів (договорів від 16.07.2003р., 12.08.2003., протоколу засідання правління ВАТ “ТСФ” від 16.07.2003р., акту приймання-передачі та ін.).
04.06.2008р. від Фізичної особи-підприємця —ОСОБА_3 надійшло заперечення на апеляційну скаргу, в яких вона просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, обґрунтовуючи це ст.ст. 2, 13, 15, 16 ЦК України, недоведеністю та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги та наступним: згідно ч.4 ст.24 КЗпП Укр. трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи; ОСОБА_4 була обрана членом Правління ВАТ «Татарбунарська сукняна фабрика»згідно протоколу загальних зборів ВАТ «Татарбунарська сукняна фабрика»від 30.09.2002 року; чинне законодавство про працю та ЦК України, ГК України і ЗУ «Про господарські товариства»не містять прямих норм, які б прямо зобов'язували укладати з усіма членами виконавчого органу підприємств трудовий договір, тому засідання членів Правління ВАТ «ТСФ»16 липня 2003 року у складі 3 осіб: голови Правління ОСОБА_8, зам.голови Правління ОСОБА_3 та члена Правління ВАТ «ТСФ»ОСОБА_4 є правомочним, питання, які вирішувалися на цьому засіданні Правління є обов’язковими щодо їх виконання усіма членами товариства ВАТ «ТСФ»; при укладанні купівлі - продажу від 16 липня 2003 року ОСОБА_4 реалізовувала своє право саме як підприємець, а не громадянка і згідно цього договору придбавала господарські приміщення, а не житлові будинки; згідно ст.128 ЦК Укр. в редакції 1963 року у ФОП ОСОБА_4 право власності на придбані будівлі виникло 16 липня 2003 року, тобто з моменту передачі будівель за актом приймання - передачі від 16 липня 2003 року, відсутність на той час реєстрації зазначеного договору в КП «Татарбунарське БТІ та РОН»не позбавляла ОСОБА_4 право власності на будівлі, що були предметом договору: ФОП ОСОБА_4 мала право укладати договір купівлі-продажу від 12.08.2003 року з ФОП ОСОБА_3. Згідно п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу України в редакції 2003 року щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цього кодексу, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, тому є правильним застосування судом ст.392 ЦК України; посилання апелянта на норми ЗУ «Про нотаріат»та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України є помилковим.
17.06.2008р. ухвалою Одеського апеляційного господарського суду провадження по справі було зупинено до закінчення перегляду Одеським апеляційним господарським судом постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.05.2007р. по справі № 22-30-21/166-06-5089 за нововиявленими обставинами.
18.01.2010р. через канцелярію суду апеляційної інстанції надійшла заява Відкритого акціонерного товариства “Татарбунарська сукняна фабрика” про поновлення провадження по справі з додатковими документами, серед яких наявна постанова Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2009 року у справі № 22-30-21/166-06-5089, якою скасовано постанову ОАГС від 24.05.2007 року, а рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2006 р. залишено без змін. Крім того ухвалою Вищого господарського суду України від 16.06.2009 р. касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2006 р. у справі № 22-30-21/166-06-5089 повернуто скаржнику без розгляду, постановою ВГСУ від 02.07.2009 р. касаційну скаргу СПД ФО ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2006 р. у справі № 22-30-21/166-06-5089 залишено без змін, а ухвалою Верховного суду України від 05.11.2009 р. відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови ВГСУ від 02.07.2009 р. у справі № 22-30-21/166-06-5089.
З вищезазначених підстав ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 20.01.2010р. апеляційне провадження по справі № 33/3-08-381 було поновлено та призначено справу до розгляду на 09.02.2010р.
23.03.2010р. через канцелярію суду апеляційної інстанції надійшло доповнення доводів апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства “Татарбунарська сукняна фабрика”, в якому скаржник просить рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу задовольнити, обґрунтовуючи це порушенням норм процесуального та матеріального права, а саме:
- За змістом ч.1 ст.47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове у випадках, зазначених у законі. У зв'язку з недодержанням нотаріальної форми визнаються недійсними лише такі угоди, які відповідно до закону підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню у порядку, встановленому ЗУ “Про нотаріат”. Згідно ст.55 цього Закону договори про відчуження нерухомого майна посвідчуються нотаріально.
- Договір купівлі-продажу від 16.07.2003р., укладений між ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” і ФОП ОСОБА_4, не пройшов державної реєстрації; відсутні рішення про визнання дійсним цього договору, які б набули законної сили, тому цей договір є недійсним в силу прямої вказівки закону.
- Відчуження за договором купівлі-продажу від 12.08.2003р. нерухомого майна ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика”, укладеного між ФОП ОСОБА_4 і ФОП ОСОБА_3, не породжує у ФОП ОСОБА_3 прав на таке майно з огляду на його нікчемність (ч.1 ст.47 ЦК УРСР).
- Згідно судової практики, викладеної у п.5 Пленуму ВСУ від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
- Згідно приписам ч.2 ст.47 ЦК УРСР право звернення до суду із вимогою про визнання такого договору дійсним належить виключно особі, яка є стороною такої угоди, але ФОП ОСОБА_4 не зверталась до суду із такою вимогою.
- Всупереч приписам ч.7ст.3 ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, суд першої інстанції ігнорував факт реєстрації спірного нерухомого майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно за ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” і ТОВ “Кедр”. Виходячи з цього вимога ВАТ про визнання права власності на спірне майно підлягає задоволенню, оскільки відповідає приписам ст.392 ЦК України.
- ВАТ “Татарбунарська сукняна фабрика” (надалі –ВАТ „ТСФ”) вважає недоцільним призначенням експертизи з приводу встановлення факту підробки спірних договорів; останні є нікчемними, а тому не створюють будь-яких прав на майно, зазначене у цих угодах; відповідачі надати суду оригінали спірних угод відмовились, тому провести експертизу належним чином неможливо.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 01.04.2010р. змінено процесуальний статус ТОВ “Кедр” з третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на іншого відповідача за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_3 з залученням ТОВ „Кедр” до участі у справі як іншого відповідача.
19.04.2010р. від ТОВ “Кедр” надійшло уточнення апеляційної скарги, в якому ТОВ “Кедр” підтримує апеляційну скаргу в повному обсязі та зазначає наступне: призначення відповідної експертизи з метою перевірки достовірності договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р. можливо за умови здобуття відповідних матеріалів, але ФОП ОСОБА_3 ухиляється від подання до суду цих документів, отже застосуванню підлягають положення ст.75 ГПК України, згідно якої справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами; при розгляді справи суд першої інстанції також помилково визначив статус ОСОБА_5 як третьої особи без самостійних вимог, в той час як мав залучити його до участі у справі за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_3, як відповідача.
В засіданні суду апеляційної інстанції представник ВАТ “ТСФ” підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з вищенаведених підстав.
Присутні у судовому засіданні 22.04.2010р. ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 проти задоволення апеляційних скарг заперечували, вважаючи рішення законним та обґрунтованим в частині вимог ФОП ОСОБА_3 за зустрічним позовом про визнання дійсними договорів та визнання права власності стосовно приміщень під літерами А-ІІ, Х, В (приміщення №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, колишні приміщення 1-3; 14-18)
Від ОСОБА_6 26.05.2008р. надійшла заява про розгляд справи без її участі. Інші учасники судового процесу в засідання суду апеляційної інстанції 27.05.2010р. не з’явились, представників не направили.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційних скарг виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 47 ЦК України УРСР 1963р., положення якого діяли на момент укладення оспорюваних ВАТ „ТСФ” угод від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р., нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Згідно ст. 227 ЦК України УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Згідно ст.54 ЗУ „Про нотаріат” від 02.09.1993р. нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Згідно п.27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року N 18/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 7 липня 1994 р. за N 152/361, (в ред. наказу від 03.072003р. №76/5), яка була чинна на момент укладення спірних договорів, відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають, зокрема, договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна.
З цих підстав договори купівлі-продажу від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р. щодо відчуження нерухомого майна –нежитлових будинків та споруд, підлягали обов’язковому нотаріальному посвідченню. Аналогічна позиція також викладена у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, згідно якої недотримання нотаріальної форми тягне недійсність таких угод. Слід зазначити, що ФОП ОСОБА_3 у зустрічному позові та у заяві до третейського суду посилалася саме на ч.2 ст. 47 ЦК УРСР 1963р., тобто визнавала, що угоди від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р. мали бути посвідчені нотаріально.
Таким чином, договори від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р. підлягали обов’язковому нотаріальному посвідченню; не додержання цієї умови тягне недійсність цих угод.
Відповідно до вимог ч.2 ст.47 ЦК УРСР 1963р., якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається. Інших випадків застосування такого способу захисту цивільних прав як визнання угоди дійсною раніше діючим (ст.6 ЦК УРСР 1963р.) та чинним законодавством (ст.16 ЦК України, ст. 20 ГК України) не передбачено.
Враховуючи наведені норми, застосування такого способу захисту як визнання угоди дійсною, передбаченого ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР 1963р. та ч.2 ст. 220 ЦК України, можливе лише в разі обов’язковості нотаріального оформлення угоди.
Господарський суд першої інстанції, зробивши невірний висновок щодо необов’язковості нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р., укладених з ФОП ОСОБА_4, водночас визнав дійсними ці договори, застосувавши такий спосіб захисту, який згідно ст.47 ЦК УРСР (ст.220 ЦК України) можливий в разі обов’язковості нотаріального посвідчення таких угод і спрямований на захист прав сторони, яка виконала спірну угоду, шляхом прийняття судового рішення, за наявності якого нотаріальне посвідчення угоди вже не вимагається.
Суд першої інстанції також не звернув уваги на ту обставину, що згідно довідок КП „Татарбунарське РБТІ та РОН” від 03,03.2008р. №41, №42 власниками будівель під літерами А-ІІ, Х, Р, З, В (приміщення 1-3;14-18) є інші особи, а інших доказів набуття відповідачем ОСОБА_3 права власності на спірне майно, крім нікчемних договорів купівлі-продажу, ФОП ОСОБА_3 не надано.
Згідно ст.48 ЦК УРСР 1963р. недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” за правилами ст.48 ЦК УРСР 1963р. угода визнається недійсною при невідповідності її не тільки законові, а й іншим актам, виданим органами державної влади і управління в межах наданої їм компетенції.
Відповідно до ч.2 ст.227 ЦК УРСР 1963р. договір купівлі-продажу житлового будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Згідно п. 1.2 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за №157/6445 (в ред. наказу від 28.01.2003р. №6/5, яка діяла на липень 2003р.), це положення діє на всій території України і є обов’язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності. Відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації.
Відповідно до п.1.5 Тимчасового положення обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
Враховуючи приведені положення законодавства, договір купівлі-продажу від 16.07.2003р. підлягав обов’язковій реєстрації КП „Татарбунарське РБТІ та РОН”, без чого подальше відчуження майна за цим договором є незаконним. Згідно довідки КП „Татарбунарське РБТІ та РОН” від 03.03.2008р. №41 спірне майно (будівлі під літерами: “А-ІІ”, “Х”, “Р”, “З”, “В” (приміщення №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18) ніколи за ОСОБА_4 на праві власності не реєструвалося, у т.ч. за договором від 16.07.2003р.
Таким чином, договір купівлі-продажу від 16.07.2003р. мав бути зареєстрований КП „Татарбунарське РБТІ та РОН”; недотримання цієї вимоги, зокрема, тягне недійсність подальшого відчуження цього майна за договором від 12.08.2003р.
Суд першої інстанції в порушення вимог ст.48, ч.1 ст.227 ЦК УРСР 1963р., п.п. 1.2 1.3, 1.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, ст.ст. 4, 4-7, 43 ГПК України ці положення норм матеріального права не врахував та не застосував; належної оцінки наявним у справі доказами не надав.
ВАТ „ТСФ” у позові та під час розгляду справи посилалося на те, що подані ФОП ОСОБА_3 документи (договір купівлі-продажу від 16.07.2003р. та від 12.08.2008р., протокол засідання правління від 16.07.2003р. та ін.) є неналежними доказами. Зміст цих угод також істотно суперечить договору на відчуження майна, укладеного між ВАТ „ТСФ” та ФОП ОСОБА_3 20.05.2003р., за яким остання нібито купила будівлю під літ. „В”, розташовану за адресою м. Татарбунари, вул. В.Тура, 13 (тобто усю будівлю, а не лише частину того самого майна, що і за вказаними вище угодами). Підписи на договорі від 20.05.2003р. за обох сторін (тобто за голову правління та за покупця) виконано однією особою, а саме: ОСОБА_3 Водночас за спірними договорами ОСОБА_3 влітку 2003р. вже нібито придбала частку будівлі під літ „В” –прим. №№1-3, 14-18, при чому інші прим. цієї будівлі під №№4-13 вона придбала лише 22.12.2004р. за нотаріально посвідченим договором.
ФОП ОСОБА_3 не надала пояснень стосовно суперечностей змісту цих договорів, що у сукупності з викладеним спростовують підставність тверджень позивача за зустрічним позовом про набуття нею права власності на спірне нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст.48 ЗУ «Про господарські товариства»головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Згідно п.7.5.1 Статуту ВАТ «ТСФ»(в ред. від 06.11.2001р.) виконавчим органом товариства є правління, яке відповідно до п. 7.5.6 статуту складається з 5 членів. Згідно п. 7.5.10 статуту засідання правління ВАТ «ТСФ»вважаються правомочними, якщо на них присутні більше Ѕ його членів, при чому рішення правління по всім питанням приймаються більшістю голосів (п. 7.5.11). Голова правління та члени правління є посадовими особами ВАТ «ТСФ».
Враховуючи наведене, правління ВАТ «ТСФ»на 16.07.2003 р. мало складатися з 5 осіб, які повинні були бути посадовими особами (тобто з чітко визначеними обов’язками щодо організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків), працюючими на підприємстві на умовах трудового договору (тобто отримуючи за таку роботу щонайменше заробітну платню); засідання та рішення правління набували законний характер за умови прийняття в них участі не менше 3-х членів правління, які б відповідали наведеним вимогам.
З протоколу загальних зборів ВАТ «ТСФ»від 30.09.2002р. №1 вбачається, що до складу правління було обрано 5 осіб, в тому числі ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_4, але до виконання своїх обов’язків приступили лише 2 (з них голова правління - ОСОБА_8, заст.голови - ОСОБА_3.), що підтверджується витягом з відомості нарахування заробітний платні та обліку відпрацьованого часу працівниками ВАТ «ТСФ» у липні 2003р., наданої суду ВАТ «ТСФ»клопотанням від 14.03.2008р.
Встановлюючи факт перебування членів правління у трудових відносинах з ВАТ «ТСФ», суд першої інстанції в порушення вимог ст.43 ГПК України не надав оцінки усім доказам по справі в їх сукупності, зокрема, власним поясненням ОСОБА_4 у судовому засіданні 25.03.2008р.
Таким чином, склад правління ВАТ «ТСФ» у липні 2003р. був неправомочний, тому що до його складу відповідно до положень ЗУ «Про господарські товариства»та статуту товариства входило лише 2 особи (тобто менше половини від встановленого статутом числа таких осіб колегіального органу). ОСОБА_4 не мала права приймати участь у засіданнях правління взагалі та 16.07.03р. зокрема, тому що не перебувала з ВАТ «ТСФ» у трудових відносинах; будь-які рішення такого правління ВАТ «ТСФ», в тому числі і про продаж нерухомого майна ОСОБА_4, яка нібито входила до складу правління, є незаконними.
Суд першої інстанції в порушення вимог ч.3 ст.48 ЗУ «Про господарські товариства», положень п.п. 7.5.1, 7.5.6, 7.5.10, 7.5.11 Статуту ВАТ «ТСФ», ст.ст. 4-7, 43 ГПК України ці обставини належним чином не з’ясував, об’єктивної оцінки доказам у справі в їх сукупності не дав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правила, встановлені ч.2 ст.47 ЦК УРСР 1963р., не можуть бути застосовані, якщо для укладення угоди були в наявності передбачені законом обмеження, не перевірив належним чином, чому угоди не були нотаріально посвідчені і чи не містять вони протизаконних умов, що є обов’язовим при розгляді такої категорії справ (п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978р. №3 «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними»).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що для нотаріального посвідчення спірних договорів купівлі-продажу на момент їх укладення існували передбачені ст.ст. 7, 55 ЗУ «Про нотаріат», п.п. 33, 49, 50 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України обмеження –відсутність рішення ВАТ «ТСФ»про укладення цих угод та правовстановлюючих документів, технічних довідок-характеристик, реєстрації договору від 16.07.2003р. в виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.
Відтак, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про задоволення зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_3, порушивши та неправильно застосувавши норми матеріального права.
Крім того, визнавши ФОП ОСОБА_3 добросовісним набувачем придбаного майна на підставі спірного договору від 12.08.2003р., господарський суд першої інстанції допустив порушення ст.16 ЦК України, котра передбачає захист порушеного права або інтересу у спосіб, що встановлений законом або договором. ВАТ «ТСФ» цілком слушно вказує на те, що жодною нормою чинного законодавства, як і умовами спірного договору, не передбачений такий спосіб захисту, який був обраний позивачем за зустрічним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної частини зустрічних вимог ФОП ОСОБА_3
Згідно довідок КП «Татарбунарське РБТІ та РОН»від 03.03.2008р. №41 та №42, наданих ВАТ «ТСФ» документів та пояснень, власником цих будівель є:
- ВАТ «ТСФ»- літ. «В»(прим.№№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18) –згідно Наказу Фонду державного майна України від 17.11.1998р. №1480;
- ТОВ «Кедр»: літ. «А-ІІ», «Х»- на підставі договору купівлі-продажу від №001 від 16.10.2003р., укладеного з ВАТ «ТСФ»; літ. «Р», «З»- на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2003р., укладеного з ВАТ «ТСФ», рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2006р. у справі №22-30-21/166-06-5089;
- ОСОБА_5 –літ. «Р»на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2007р. з ТОВ „Кедр”.
Вказані правовстановлюючі документи є чинними, не скасовані та не визнані недійсними. Договори купівлі-продажу від 16.10.2003р. та від 15.12.2003р., укладені між ТОВ «Кедр»та ВАТ «ТСФ» , відповідають вимогам ст..47, 227 ЦК УРСР, оскільки їх укладено між юридичними особами, їх нотаріальне посвідчення на момент їх укладення не вимагалось законодавством.
Задовольнивши зустрічний позов шляхом визнання дійсними договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р., визнаючи за ФОП ОСОБА_3 право власності на будівлі під літ. «В»та «З»та визнаючи її добросовісним набувачем будівель під літ. «А-ІІ», «Х», «З», «В»(прим. №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18), суд першої інстанції позбавив права власності на нерухоме майно власників цих будівель всупереч вимогам закону.
На момент прийняття оскаржуваного рішення від 31.03.2008р. набрало законної сили рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2006р. по справі №22-30-21/166-06-5089 в частині визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.12.2003р. (щодо будівель під літерами «Р»та «З»), укладеного між ВАТ «ТСФ» та ТОВ «Кедр», що було залишено поза увагою та без належної оцінки суду першої інстанції в порушення приписів ст.ст. 4-3, 4-7, 43 ГПК України, котрий всупереч наявним у справі доказам та положенням ст. 35 ГПК України визнав дійсним спірний договір купівлі-продажу цієї ж частини нерухомого майна від 16.07.2003р. незважаючи на визнання судом дійсним правочину про його продаж тією ж особою (ВАТ «ТСФ») ТОВу «Кедр»від 15.12.2003р.
Станом на дату розгляду справи в суді апеляційної інстанції рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2006р. є також чинним і в частині визнання за ТОВ «Кедр»права власності на будівлі і споруди під літерами «Р»(склад) та «З»(склад), що вбачається з наявної у матеріалах справи коії постанови Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.2009р. по справі №22-30-21/166-06-5089.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже ВАТ «ТСФ»на законних підставах вимагає визнання недійсними за ст.. 48 ЦК УРСР 1963р. спірних договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. та від 12.03.2003р. і визнання за ним права власності на нерухоме майно –частину їдальні під літерою «В»(приміщення №№1, 2, 3, 4, 5, 6, 7; колишні приміщення №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18) загальною площею 247,3кв.м, що розташоване за адресою: Одеська область, м. Татарбунари, вул. В. Тура, 13.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів скасовує оскаржуване рішення від 31.03.2008р. з прийняттям нового рішення про задоволення первісного позову ВАТ «ТСФ», визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16.07.2003р. та від 12.08.2003р., визнання за ВАТ «ТСФ»права власності на будівлю під літерою «В»(приміщення №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, колишні приміщення №№1, 2, 3, 14, 15, 16, 17, 18), розташовану за адресою: Одеська область, м. Татарбунари, вул. В. Тура, 13; та відмову у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 у повному обсязі.
Судові витрати за первісним позовом ВАТ «ТСФ»покладаються на відповідачів в рівних частинах згідно ст. 49 ГПК України.
Витрати по держмиту за подання скаржниками апеляційних скарг згідно ст.49 ГПК України слід покласти на ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4, проте колегія суддів не вбачає підстав для відшкодування ВАТ «ТСФ»та ТОВ «Кедр»за рахунок відповідачів (ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4) цих витрат, оскільки відповідними квитанціями від 08.04.2008р. та від 07.04.2008р., доданими до апеляційних скарг, держмито у сумі по 300грн. сплачено безпосередньо ОСОБА_2, в той час, як докази понесення цих витрат саме скаржниками суду не надані.
Судові витрати ФОП ОСОБА_3, пов’язані з розглядом зустрічного позову в суді першої інстанції, покладаються на позивача за зустрічним позовом.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів
Постановила:
1. Апеляційні скарги задовольнити.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 31.03.2008р. скасувати.
3. Позов ВАТ «Татарбунарська сукняна фабрика»задовольнити повністю.
4. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16.07.2003р., укладений між ВАТ «Татарбунарська сукняна фабрика»та ФОП ОСОБА_4.
5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12.08.2003р., укладений між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3.
6. Визнати право власності ВАТ «Татарбунарська сукняна фабрика»на нерухоме майно –частину їдальні під літерою «В» (приміщення №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, колишні приміщення №№1-3, 14-18), загальною площею 247,3кв.м, що розташоване за адресою: Одеська область, м.Татарбунари, вул. В. Тура, 13.
7. Стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ВАТ «Татарбунарська сукняна фабрика»90,00грн. держмита та 59,00грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
8. Стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ВАТ «Татарбунарська сукняна фабрика»90,00грн. держмита та 59,00грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
9. У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.
Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Мишкіна
Суддя М.В. Сидоренко
Суддя Н.Б. Таценко