КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

15.02.10 р.                                                                                          № 14/204          

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді:                    Агрикової  О.В. (доповідач по справі),

суддів:

                                                  Жук Г. А.

                                                  Мазур Л. М.

при секретарі судового Матвієвській Г.В.,

за участю:

від позивача:                    ОСОБА_4, дов. №814 від 06.08.2009 року,

від відповідача 1:                    Педоряка О.М., дов. №3416 від 23.04.2007 року,

від відповідача 2:                    не з’явились,

від третьої особи:                    не з’явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6 на рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2009 року,

у справі          №14/204 (суддя Іваницький О.Т.),

за позовом          суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6, смт. Нові Санжари Полтавської області,

до                    1. Полтавського головного регіонального управління публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», м. Полтава,

                    2. акціонерного комерційного банку «Європейський»в особі ліквідатора Євсієнко І.С., м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:          суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_8

                    Олександрович, м. Запоріжжя,

про          стягнення 12 959,83 грн. -

встановив:

10.09.2009 року суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_8 (позивач) звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського головного регіонального управління публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»(відповідач 1) про стягнення 17 690,00 грн. (а.с. 2-8).

02.11.2009 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою зі змінами та доповненнями (а.с. 62-69), згідно якої просив суд стягнути з відповідача 1 на його користь 10 690,58 грн. основного боргу, пеню в сумі 100,48 грн., збитки від інфляції в сумі 85,52 грн., 3% річних в сумі 83,25 грн., а також 2 000,00 грн. в якості відшкодування витрат на правову допомогу.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 06.11.2009 року (а.с. 87) до у часті у справі №14/204 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено суб’єкта підприємницької діяльності –фізичну особу ОСОБА_8 (третя особа).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.12.2009 року (а.с. 126) до у часті у справі №14/204 в якості другого відповідача залучено акціонерний комерційний банк «Європейський»(відповідач 2).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.12.2009 року у справі №14/204 позов суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_8 до Полтавського головного регіонального управління публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»та до акціонерного комерційного банку «Європейський»в особі ліквідатора Євсієнко І.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_8 про стягнення 12 959,83 грн. задоволено частково. Стягнуто з акціонерного комерційного банку «Європейський»на користь суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_8 10 690,58 грн. основного боргу, пеню в сумі 100,48 грн., збитки від інфляції в сумі 85,52 грн., 3% річних в сумі 83,25 грн., 149,60 грн. державного мита та 146,22 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 138-140).

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд, визнавши позовні вимоги обґрунтованими, встановивши факт знаходження спірних грошових коштів у відповідача 2, а не у відповідача 1, визнавши правомірними нарахування позивачем на суму грошових коштів (заборгованості) пені, 3% річних та інфляційних, а також непідтвердженими вимоги про відшкодування вимог на послуги адвоката, керуючись ст. ст. 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 627, 1066, 1068, 1073, 1092 Цивільного кодексу України та умовами укладеного між позивачем та відповідачем 1 договору, задовольнив позов частково, відмовивши в задоволенні позовних вимог до відповідача 1, стягнувши з відповідача 2 на користь позивача 10 690,58 грн. основного боргу, пеню в сумі 100,48 грн., збитки від інфляції в сумі 85,52 грн., 3% річних в сумі 83,25 грн. та судові витрати.

Не погодившись з прийнятим рішенням, суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2009 року у справі №14/204 та прийняти нове рішення, яким стягнути 10 690,58 грн. основного боргу, пеню в сумі 100,48 грн., збитки від інфляції в сумі 85,52 грн., 3% річних в сумі 83,25 грн. та судові витрати з Полтавського головного регіонального управління публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що саме відповідач 1 повинен повернути йому грошові кошти, оскільки переказ не можна вважати завершеним, платіжне доручення №90 від 04.08.2009 року виконаним, а зобов’язання по перерахуванню коштів за договором банківського рахунку №492164 від 01.03.2005 року виконаними належним чином.

У своєму відзиві відповідач 1 заперечує проти задоволення апеляційної скарги та зазначає, що співробітниками відповідача 1 були виконані всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Крім цього відповідач 1 зазначає, що він не може повернути спірні грошові кошти, оскільки вони знаходяться на рахунку відповідача 2.

У своєму листі від 08.02.2010 року третя особа зазначає, що позивач розрахувався з ним за отриманий товар в повному обсязі, заборгованості позивач не має, а рахунок третьої особи в АКБ «Європейський»було закрито 21.04.2009 року. На підтвердження зазначеного третьою особою надано суду довідку відповідача 2 №5693 від 02.11.2009 року та акт звіряння розрахунків між позивачем та третьою особою за серпень 2009 року.

Відповідач 2 не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надави суду відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

В судове засідання представники відповідача та третя особа не з’явились, сторони про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Враховуючи обізнаність сторін про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать повернуті на адресу суду повідомлення про вручення поштових відправлень сторонам та третій особі, колегія суддів апеляційного господарського суду, у відповідності до вимог ст. 75 ГПК України, дійшла до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній матеріалами у відсутності представників відповідача 2 та третьої особи.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду встановлено наступне.

01.03.2005 року між відповідачем 1 та позивачем було укладено договір банківського рахунка №492164 (договір, а.с. 30-35), згідно умов якого відповідач 1 відкриває позивачеві поточний рахунок у національній та іноземній валюті та інші рахунки зі спеціальним режимом використання та здійснює його розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів НБУ та умов цього договору (п. 1.1. договору).

Згідно видаткових накладних №РН-0000099 від 04.08.2009 року та №РН-0000100 від 04.08.2009 року (а.с. 72 та 73 відповідно) третя особа передала позивачеві товар (меблі) на загальну суму 10 690,58 грн.

Позивачем 04.08.2009 року платіжним дорученням №90 (а.с. 15) зі свого поточного рахунку у відділенні банку відповідача 1 було ініційовано переказ грошових коштів у сумі 10 690,58 грн. третій особі в якості оплати за меблі за наступними реквізитами: отримувач –ФОП ОСОБА_8, банк отримувача –АКБ «Європейський», код банку –380184, рахунок –№26009002967601. Вказане платіжне доручення було проведено (виконано) відповідачем 1 о 15:46 год., що вбачається з кутового штампу на платіжному дорученні.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем 1, позивачем 04.08.2009 року о 16:00 год. в усній формі було повідомлено відповідача 1 про необхідність зупинення виконання платіжного доручення №90, оскільки таке виконання неможливе у зв’язку із закриттям рахунку відповідача №26009002967601 в АКБ «Європейський».

Факт закриття рахунку №26009002967601 в АКБ «Європейський»підтверджується листом третьої особи за №22 від 07.08.2009 року (а.с. 18) та листом відповідача 2 за №3597 від 20.08.2009 року (а.с. 29).

04.08.2009 року від відповідача 2 надійшов запит на уточнення реквізитів одержувача за платіжним дорученням №90 від 04.08.2009 року (а.с. 114).

04.08.2009 року відповідач 1 направив відповідачеві 2 запит на повернення грошових коштів згідно платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року (а.с. 115).

05.08.2009 року позивач звернувся до відповідача 1 з електронним листом (а.с. 19) та 06.08.2009 року звернувся з листом №36 (а.с. 21), в яких викладено вимоги про повернення помилково перерахованих грошових коштів.

У своїй відповіді №4153 від 19.08.2009 року (а.с. 20) відповідач 1 зазначає, що не має змоги повернути перераховані грошові кошти на рахунок позивача.

Як вбачається з електронного листа відповідача 1, адресованого відповідачеві 2, станом на 19.08.2009 року відповідачем 2 грошові кошти на запит відповідача 1, перераховані згідно платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року, не повернуто.

Згідно листа відповідача 2 від 20.08.2009 року №3597 (а.с. 29) повернення помилково перерахованих грошових коштів позивачеві не є можливим у зв’язку з недостатністю грошових коштів на рахунку відповідача 2.

27.08.2009 року позивачем направлено на адресу відповідача 1 претензію про повернення помилково перерахованих грошових коштів згідно платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року (а.с. 23-27).

Підставами для звернення до суду стало те, що, на переконання позивача, відповідач 1 повинен повернути помилково перераховані грошові кошти згідно платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року, а також сплатити пеню, 3% річних та інфляційні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Аналогічне положення викладено сторонами і в договорі банківського рахунку, згідно якого відповідач 1 взяв на себе зобов’язання виконувати доручення позивача, що міститься в розрахунковому документі (п. 2.1.5. договору).

Статтею 1068 ЦК України визначено, що банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного договору 04.08.2009 року позивачем надано відповідачеві 1 розпорядження у вигляді платіжного доручення №90 про перерахування грошових коштів третій особі з платіжними реквізитами: банк отримувача –АКБ «Європейський», рахунок –№26009002967601.

Позивач стверджує, що переказ коштів згідно вказаного платіжного доручення є помилковим, оскільки рахунок отримувача коштів –третьої особи, було закрито 21.04.2009 року, тобто до ініціювання переказу. Також, на думку позивача, переказ коштів не завершено, а самі грошові кошти у сумі 10 690,58 грн. знаходяться у відповідача 1, що є підставою для їх стягнення саме з відповідача.

Пунктами 23.1. та 23.4. ст. 23 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»(далі –Закон) передбачено, що платіжне доручення може бути відкликане ініціатором переказу в будь-який час до списання суми коштів з його рахунка шляхом подання до банку, що обслуговує цього ініціатора, документа на відкликання. Ініціатор до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування їх на рахунок отримувача або видачі в готівковій формі обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Документ на відкликання коштів ініціатор подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів.

Позивач звертався до відповідача 1 усно та в письмовій формі з повідомленням про помилковість переказу грошових коштів згідно платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року та вимогами про повернення грошових коштів.

Згідно п. 30.1. Закону переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Листом №3597 від 20.08.2009 року підтверджується, що перераховані позивачем третій особі кошти у сумі 10 690,58 грн. зараховані на рахунок відповідача 2 за №3720 «Кредитові суми до з’ясування коштів»та не можуть бути повернуті позивачеві у зв’язку з недостатністю грошових коштів на рахунку відповідача 2. Отже, переказ грошових котів згідно платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року завершено, а грошові кошти знаходяться у відповідача 2.

Відповідно до п. 32.1. Закону банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов’язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Відповідно до ч. 2 п. 21 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі –Інструкція) відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в розрахунковому документі, суті операції, за якою здійснюється переказ, несе платник, який у разі її невідповідності має відшкодовувати банку завдану внаслідок цього шкоду.

Пунктом 3 розділу ІІ Інструкції встановлено, що відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа (в даному випадку – платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року), у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Отже, саме на позивача, як платника, покладено зобов’язання щодо правильності заповнення платіжних доручень на перерахування грошових коштів.

Пунктом 32.3.1. Закону встановлено, що у разі помилкового переказу суми переказу на рахунок неналежного отримувача, що стався з вини банку, цей банк-порушник зобов’язаний негайно після виявлення помилки переказати за рахунок власних коштів суму переказу отримувачу. У противному разі отримувач має право у встановленому законом порядку вимагати від банку-порушника ініціювання переказу йому суми переказу за рахунок власних коштів, сплати пені в розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, яка не може перевищувати 10 відсотків суми переказу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що при виявленні помилки обов’язковою умовою для вимагання суб’єктом переказу від банку ініціювання переказу за рахунок власних коштів є наявність вини банку при здійсненні ним помилкового переказу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги те, що відповідачем 1, на виконання вимог Інструкції, було вчинено дії для повернення перерахованих позивачем коштів, а саме направлено банку отримувача –відповідачеві 2, 04.08.2009 року запит на повернення грошових коштів згідно платіжного доручення №90 від 04.08.2009 року, який відповідачем 2 виконано не було.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідача 1, оскільки в діях відповідача 1 відсутня вина, а саме відповідачем 1 здійснено перерахування грошових коштів за розпорядженням позивача (і такий переказ є завершеним) та вчинено дії на вимогу позивача, спрямовані на повернення перерахованих позивачем грошових коштів, відповідно до вимог законодавства та укладеного договору.

Разом з цим, п. 23.4. ст. 23 Закону визначає, що саме банк отримувача в день одержання вказівки повертає кошти за реквізитами, зазначеними в ній, якщо на час надходження такої вказівки вони не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів ініціатором.

Листом №3597 від 20.08.2009 року підтверджується, що перераховані позивачем третій особі кошти у сумі 10 690,58 грн. зараховані на рахунок відповідача 2 за №3720 «Кредитові суми до з’ясування коштів»та отримувачу –третій особі, не зараховані.

Пунктом 22.6. Закону передбачено, що обслуговуючий отримувача банк зобов’язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов’язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб’єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.

Враховуючи наведену норму законодавства та те, що рахунок отримувача коштів –третьої особи, закрито, обов’язком відповідача 2 було повернення грошових коштів у сумі 10 690,58 грн. банку платника –відповідачеві 1, чого зроблено не було.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає стягнення судом першої інстанції суми помилково перерахованих позивачем грошових коштів у розмірі 10 690,58 грн. саме з відповідача 2 правомірним, оскільки вказані грошові кошти знаходяться не у відповідача 1, а безпідставно утримуються саме у відповідача 2.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про правомірність стягнення з відповідача 2 на користь позивача пені у розмірі 100,48 грн. за ставкою 0,1 відсоток від суми переказу за кожен день прострочення починаючи від дати завершення помилкового переказу, оскільки відповідачем 2 порушено обов’язок щодо повернення грошових коштів і така відповідальність передбачена п. п. 22.6. та 32.3.1. Закону.

Щодо стягнення з відповідача 2 на користь 3% річних у розмірі 83,25 грн. та індексу інфляції в сумі 85,52 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов’язання, за яким боржник зобов’язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів, а відповідно до п. 3 ст. 1068 ЦК України та згідно укладеного договору банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа.

Відповідальність в порядку ст. 625 ЦК України застосовується в разі прострочення саме грошового зобов’язання боржником. Підставою даного спору є договір банківського рахунку, згідно з яким банк прийняв на себе зобов’язання здійснювати розрахункові операції з грошовими коштами клієнта (позивача), які знаходяться на його рахунку. Тобто, банк зобов’язався виконувати доручення клієнта про виконання платежів та отримання коштів, належних клієнтові. У таких відносинах банк визнається повіреним клієнта, який надає послуги по виконанню платіжного доручення.

З огляду на зазначене, правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, не є грошовими, а тому до них не можуть застосовуватись приписи ст. 625 ЦК України про відповідальність за порушення саме грошових зобов’язань.

За наведених обставин, оскаржуване рішення суду в частині стягнення з відповідача 2 на користь позивача 3% річних у розмірі 83,25 грн. та індексу інфляції в сумі 85,52 грн. на підставі ст. 625 ЦК України підлягає скасуванню як таке, що суперечить чинному законодавству України.

Одночасно, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає висновки суду першої інстанції про відмову позивачеві в задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу законними та обґрунтованими з наступних підстав.

Стаття 44 ГПК України визначає, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру»встановлено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг лише адвокатам, а не будь-яким представником.

Згідно ст. 2 Закону України «Про адвокатуру»адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об’єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Позивачем надано суду договір №11/08/2009 від 26.08.2009 року про надання правової допомоги суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, акт №1 наданих послуг від 28.08.2009 року на суму 2 000,00 грн. та диплом про здобуття ОСОБА_4 кваліфікації юриста (а.с. 38-39, 40 та 42 відповідно).

Дослідивши зазначені вище документи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку про необґрунтованість вимог позивача про відшкодування за рахунок відповідача 2 2 000,00 грн. вартості адвокатських послуг, оскільки позивачем не підтверджено того, що ОСОБА_4 є адвокатом в розумінні ст. 2 Закону України «Про адвокатуру».

Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, скасовує частково рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2009 року у справі №14/204 в частині стягнення 3% річних у розмірі 83,25 грн. та індексу інфляції в сумі 85,52 грн. та, керуючись п. 2 ст. 103 ГПК України, приймає в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 83,25 грн. та індексу інфляції в сумі 85,52 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України колегія суддів апеляційного господарського суду розподіляє судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

постановив:

1.          Апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6 на рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2009 року у справі №14/204 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2009 року у справі №14/204 скасувати частково в частині стягнення 3% річних у розмірі 83,25 грн. та індексу інфляції в сумі 85,52 грн.

3.          В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 83,25 грн. та індексу інфляції в сумі 85,52 грн. відмовити.

4.          Стягнути з акціонерного комерційного банку «Європейський»(04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 38/44, 4-й поверх, код ЄДРПОУ 19359904, в особі ліквідатора Євсієнко І.С.) на користь суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_6 (АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) 147,92 грн. державного мита за подання позову та 144,01 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.          В решті рішення господарського суду Полтавської області від 21.12.2009 року у справі №14/204 залишити без змін.

          6.   Справу №14/204 повернути до господарського суду Полтавської області.

Головуючий суддя:                                                                      Агрикова  О.В.

Судді:

                                                                                                    Жук Г. А.

                                                                                                    Мазур Л. М.

Дата відправки  19.02.10