У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.06.10                                                                                       Справа №17/33д/10

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді  Мойсеєнко Т. В.    , Зубкова Т.П.  , Шевченко Т. М.

при секретарі Акімовій Т.М.

за участю представників

позивача: ОСОБА_1, довіреність серії ВКВ № 234828 від 02.11.2007р.;

відповідача: Ведмідь А.Є., довіреність № 2 від 04.01.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 17/33д/10 та апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м.Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. у справі № 17/33д/10

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м.Запоріжжя

до відповідача Концерну «міські теплові мережі»в особі філії Концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району, м.Запоріжжя   

про визнання недійсним договору

Встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. у справі                   № 17/33д/10 (суддя Корсун В.Л.) в позові відмовлено.      

Рішення суду мотивовано тим, що сторонами за спірним договором досягнуто згоди з істотних умов, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення суду першої інстанції від 13.05.2010р. у справі № 17/33д/10 скасувати у зв’язку з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно залишено клопотання позивача про виклик у судове засідання представника КП «ВРЕЖО № 13», яке є власником теплових мереж та балансоутримувачем житлових будинків по вул.Сталеварів, 17, Рекордній,34а та 36. Необґрунтовано суд дійшов висновку про не надання доказів про припинення дії договору в 2007р., адже позивач неодноразово звертався до відповідача зі скаргами про незадовільне теплопостачання та скористався своїм правом згідно п.10.1 договору відмовитися від продовження його дії на наступний термін. Факт припинення дії договору було підтверджено відповідачем 10.01.2007р. шляхом підписання договору –купівлі продажу на ті ж самі приміщення, що підтверджується інформацією з листів відповідача від 19.08.2008р. № 09/1308. та № 05/1680 від 16.12.2009р. Разом з цим, скаржник посилається на те, що судом неповно були з’ясовані обставини справи, що виразилося в тому, що постановою Запорізького апеляційного господарського суду у справі № 18/89/09-22/154/08-18/194/08 від 11.03.2009р. Концерну МТМ Орджонікідзевського району було відмовлено у позові про спонукання відповідача підписати акти виконаних робіт. Також, доводи апеляційної скарги заявник обґрунтовує тим, що починаючи з 06.07.2005р. (дата набрання чинності ЗУ «Про теплопостачання») відпуск теплової енергії має здійснюватися споживачам виключно на підставі договору купівлі-продажу, а тому спірний договір є недійсним, так як вчинений не в формі встановленій законом. Крім того, 01.12.2005р. між сторонами у даній справі було укладено два різних договори, які знаходяться за різними адресами та мають окремі банківські рахунки на надання однієї і тієї ж послуги теплової енергії. Позднюк Ю.І. підписуючи два різні договори не міг бути одночасно заступником генерального директора ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж»та директором філії Концерну «Міські теплові мережі»Орджонікідзевського району, який діє на підставі довіреності. Більш того, існує третій договір купівлі –продажу теплової енергії гарячої води, укладеного відповідачем 10.01.2007р. Позивач, вважає що укладаючи оскаржуваний договір посадова особа відповідача не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є підставою для визнання його недійсним.         

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення законним і обрунтованим, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Вважає, що сторони домовились про усі істотні умови договору, а саме  предмет договору, кількість теплової енергії що поставляється, її вартість, порядок розрахунку та інше. Жодних претензій з боку позивача стосовно правомірності нарахувань за поставлену теплову енергію, розрахунку теплових навантажень, неотримання рахунків та актів виконаних робіт від позивача не надходило. Укладення договору № 2035 від 01.11.2005р. було реально направлено на виникнення обумовлених ним правових наслідків, зазначає відповідач. До того ж, позивач вчиняв дії, які свідчать про схвалення та часткове виконання договору № 2035 від 01.11.2005р., а саме отримання теплової енергії в порядку та на умовах передбачених договором про що свідчить здійснення часткових розрахунків за договором. Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.05.2009р. у справі               № 11/201/09, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.08.2009р. було встановлено, що Концерн МТМ в особі філії Концерну МТМ Орджонікідзевського району здійснював постачання теплової енергії на приміщення по вул.Сталеварів, 17, Рекордній,34а та 36, що має преюдиційне значення для розгляду даної справи. Стосовно посилань заявника апеляційної скарги на те, що між сторонами 01.12.2005р. було укладено два договори, відповідач зазначає, що ці договори укладено зовсім з різними юридичними особами Концерн МТМ має код ЄДРПОУ 32121458, а ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж»має код ЄДРПОУ 19282136. Більш того, ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.01.2003р. по справі № 5/5/212 ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж»код ЄДРПОУ визнано банкрутом, тому Концерн МТМ не відповідає за зобов’язаннями ЗАТ «Головне підприємство теплових мереж». На підставі викладеного відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.        

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 01 червня 2010р. у справі   № 17/33д/10 апеляційна скарга позивача прийнята та призначена до розгляду на 11.06.2010р.

У судовому засіданні, яке відбулося 11.06.2010р. за згодою представників сторін  колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розпорядженням в.о. голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1492 від 10.06.2010р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді –Мойсеєнко Т.В., суддів Зубкова Т.П., Шевченко Т.М., якою прийнято постанову.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що 01.11.2005р. між ПП ОСОБА_3 (Споживач) і Концерном “Міські теплові мережі” в особу філії Концерну “Міські теплові мережі” Орджонікідзевського району (Виробник) було укладено договір про постачання та використання теплової енергії № 2035 з додатками, за розділом 1 якого Виробник бере на себе зобов’язання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов’язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими цінами (тарифами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п.10.1 договору, цей договір набирає сили з моменту його підписання та діє протягом року. Договір підлягає продовженню на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що теплова енергія постачається Споживачу за передбаченим тарифом на об’єкти, потреби, в обсягах передбачених Додатком № 1, що є невід’ємною частиною цього договору.

Відповідно додатку № 1 до договору, Виробник постачає в термін дії даного договору теплову енергію в гарячій воді до наступних об’єктів Споживача з максимальним тепловим навантаженням 0,021807 Гкал/годину, у тому числі:

1. Сталеварів, 17 пр. 63-63а максимальним тепловим навантаженням: на опалення 0,004006 (прибор обліку опалення відсутній); на гаряче водопостачання 0,000204 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження об’єкта Гкал/год 0,004210. Загальна опалювальна площа, 135 м2.

2. Рекордна, 34а з максимальним тепловим навантаженням: на опалення 0,017484 (прибор обліку опалення відсутній); гаряче водопостачання відсутнє. Загальне максимальне теплове навантаження об’єкта Гкал/год 0,017484. Загальна опалювальна площа, 226,2 м2.

3. Рекордна, 36 з максимальним тепловим навантаженням: опалення відсутнє; на гаряче водопостачання 0,000113 (прибор обліку ГВП присутній). Загальне максимальне теплове навантаження об’єкта Гкал/год 0,000113. Загальна опалювальна площа 221,6 м2.

Пунктом 3.2.3 договору встановлено, що Споживач зобов’язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені цим  договором.

Згідно з п. 5.1 договору, облік споживання Споживачем теплової енергії проводиться за показаннями приладів обліку, або розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.5 Договору).

Споживач до 25 числа місяця, наступного за звітним, сплачує позивачу вартість фактично спожитої теплової енергії (п. 6.6. договору).

Факт поставки та використання теплової енергії підтверджується актами виконаних робіт, який щомісячно надається Енергопостачальною організацією Споживачу, який Споживач в разі відсутності зауважень повинен оформити належним чином один примірник повернути Енергопостачальній організації (п. 6.8 Договору).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Положеннями ст.207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов’язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності ), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Згідно ч. 1 та ч. 3 ст. 215 вказаного кодексу, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний  судом (недійсним).

У відповідності до приписів ст. 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладання договору для певних категорій суб’єктів господарювання  чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на  свій  розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Згідно ст. 180 цього ж Кодексу, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як встановлено судом, спірний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. ст. 655, 656 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути зокрема товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Виходячи з правової природи договору купівлі - продажу істотними умовами для даного виду договорів є предмет договору та його ціна. Предмет і ціна  узгоджені сторонами у розділі 1 спірного договору.

Господарським судом Запорізької області встановлено, що позивач особисто звернувся до відповідача з заявою про укладання договору з теплопостачання на вищезазначені об’єкти, підписав та скріпив печаткою договір без протоколу розбіжностей до нього.

Таким чином, позивач прийняв пропозицію відповідача укласти договір на зазначених у ньому умовах.

Згідно актів обстеження системи, теплопостачання на вищезазначені приміщення, здійснювалось на потреби опалення та гарячого водопостачання. Кількість спожитої теплової енергії визначалась розрахунковим способом на підставі договірних навантажень. Теплові навантаження були заявлені/надані позивачем та зазначені у розрахунках теплового навантаження на опалення та гаряче водопостачання розроблених приватним підприємством “Аріадна-2” (ліцензія серії ЗП № 00340 від 1997 року; ліцензія серії АА № 219586 від 29.08.01) та у розрахунках теплового навантаження на гаряче водопостачання та опалення, розроблені концерном “МТМ” за № 5693/14 від 24.11.2005 та № 5694/14 відповідно. Всі розрахунки нарахувань позивачу за теплову енергію були зроблені у відповідності з Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько - побутові потреби в Україні, затверджені Держжитлокомунгоспом України від 14.12.93 (КТМ 204 України 244-94).

Додатком № 1 до договору сторонами було визначено об’єкти, на які відбувається теплопостачання, обсяги та порядок постачання теплової енергії споживачу, а додатком № 5 закріплені тарифи на теплову енергію, на підставі яких позивач повинен був здійснювати розрахунки з відповідачем.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин, сторонами досягнуто згоди з суттєвих умов даного виду договору.

Згідно із ч. 4 ст. 275 Господарського кодексу України, виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб’єкти природних монополій, зобов’язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що при укладанні договору у нього не було технічної можливості споживати теплову енергію не приймається колегією суддів до уваги, так як дана обставина не є підставою для визнання спірного договору недійсним на підставі п. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Технічна не готовність позивача до споживання теплової енергії не є підставою для визнання правочину недійсним на підставі п. 5 ст. 203 та ст. 234 Цивільного кодексу України.

Стосовно посилань заявника апеляційної скарги щодо укладання 01.12.2005р. між позивачем та відповідачем двох договорів, колегія суддів зазначає, що ці договори укладено з різними юридичними особами. Концерн “МТМ” має код ЄДРПОУ 32121458, а ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж” має код ЄДРПОУ 19282136. До того ж, ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.01.03 по справі № 5/5/212 визнано банкрутом ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж” (код ЄДРПОУ 19282136). Таким чином, концерн “МТМ” не відповідає за зобов’язаннями ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж”, оскільки не є його правонаступником.

Доводи апеляційної скарги про незадовільне теплопостачання з боку відповідача не впливають на ніяким чином на недійсність договору, оскільки невиконання або неналежне виконання договору не є правовою підставою для визнання його недійсним.

Отже, саме концерном “МТМ” в особі філії концерну “МТМ” Орджонікідзевського району, як юридичною особою, укладено в з ПП ОСОБА_3 договір від 01.11.05 № 2035. Будь-якого відношення до ЗАТ “Головне підприємство теплових мереж” концерн “МТМ” не має.

Не доведено позивачем і укладення спірного договору з його боку без належних повноважень на укладення такої угоди.

Згідно статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Заявником апеляційної скарги не надано суду будь - яких доказів, які б свідчили про недійсність спірного договору.

Крім того, статтями 6 і 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог  цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог  розумності та справедливості.

Умови спірного договору визначались сторонами на свій розсуд і в момент укладення погодженні останніми, про що свідчать підписи уповноважених сторін.

Договір № 2035 від 01.11.2005р. був направлений на настання таких правових наслідків для позивача, як отримання теплової енергії. За таких обставин, спірний договір не суперечить вимогам закону.  

До того ж, позивач вчиняв дії, які свідчать про схвалення та часткове виконання договору № 2035 від 01.11.2005р., а саме отримання теплової енергії в порядку та на умовах передбачених договором про що свідчить здійснення часткових розрахунків за договором. Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.05.2009р. у справі № 11/201/09, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 13.08.2009р. було встановлено, що Концерн МТМ в особі філії Концерну МТМ Орджонікідзевського району здійснював постачання теплової енергії на приміщення по вул.Сталеварів, 17, Рекордній,34а та 36, що згідно статті 35 ГПК України має преюдиціальне значення для розгляду даної справи.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

За таких обставин підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у розумінні статті 104 ГПК України, відсутні.

Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –

Постановив:

         Апеляційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м.Запоріжжя  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2010р. у справі № 17/33д/10 залишити без змін.

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.

 судді  Мойсеєнко Т. В.  

 Зубкова Т.П.  Шевченко Т. М.