У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02.06.10                                                                                       Справа №16/294/09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі Савченко Ю.В.

за участю представників

позивача: Лисенко Н.В., довіреність № 25 від 04.01.2010 р.

відповідача: ОСОБА_2, довіреність № ВММ 262078 від 25.01.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 16/294/09 та апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 18.02.2010 року

по справі № 16/294/09

за позовом  Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя

до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Запоріжжя

про стягнення 25308,31 грн.

ВСТАНОВИВ:

18.02.2010  року  господарським судом Запорізької області прийняте рішення у справі №16/294/09  (суддя Ніколаєнко Р.А.),  яким позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі», м. Запоріжжя задоволені частково. З  фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Запоріжжя на користь позивача стягнуто 19662,65 грн. основного боргу, 2333,84 грн. пені,  402,96 грн. 3% річних,  908,86 грн. втрат від інфляції, 253,08 грн. витрат на державне мито та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті частині провадження у справі припинено.

Рішення  суду першої інстанції ґрунтується на умовах договору  № 101824 від 01.04.2007 р. купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, ст.ст. 525, 526, 625 ЦК  України, 232 ГК України. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції визнав доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов’язань щодо сплати боргу та настанням відповідальності за їх порушення та присудив до стягнення суму основного боргу, пеню, 3% річних та інфляційні. Суд припинив провадження у справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення 2000 грн. основного боргу у зв’язку із його оплатою під час розгляду справи. Клопотання щодо розстрочки виконання рішення судом відхилено, оскільки відповідач не надав жодних доказів в його обґрунтування.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач у справі подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, а тому просить (враховуючи доповнення до апеляційної скарги від 23.04.2010 р.) змінити рішення суду, в якому зобов’язати боржника сплатити всю суму, вказану в рішенні суду від 18.02.2010 р. трьома рівними частинами на протязі 3 місяців.

Відзиву на апеляційну скаргу позивач суду не надав.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 09.04.2010р. по справі            № 16/294/09 апеляційна скарга відповідача прийнята до провадження та призначена до розгляду на 02.06.2010р.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1385 від 02.06.2010р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Зубкова Т.П., Кричмаржевський В.А., даною колегією прийнято постанову.

В судовому засіданні, що відбувалось 02.06.2010 р. представник заявника (відповідач у справі) підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та доповненнях до неї. Не заперечуючи проти стягнутих за рішенням суду сум заборгованості, наполягав на вимогах щодо надання розстрочки виконання рішення суду рівними частинами на протязі  3-х місяців у зв’язку з скрутним фінансовим станом відповідача.

Представник позивача в судовому засідання проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та не підтвердженими жодними доказами. Зазначив, що позивач має також скрутне фінансове становище із-за наявності великої дебіторської заборгованості та звернув увагу, що з моменту винесення рішення судом  вже пройшло більше 3-х місяців, але жодної оплати в рахунок погашення заборгованості відповідач не здійснив. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду –без змін.

За заявою сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

За їх згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний                    господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи слідує, що між сторонами у справі 01.04.2007р. був укладений договір №101824 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (далі по тексту - товар).

За цим договором  Концерн «Міські теплові мережі»(теплопостачальна організація, позивач у справі) зобов’язався відпустити теплову енергію в гарячій воді ФОП ОСОБА_3 (споживач, відповідач у справі), який в свою чергу зобов’язався прийняти та оплатити її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку встановленими умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід’ємними частинами (п. 1.1 договору).

Згідно з п.6.1 договору розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються в грошовій або іншій формі  відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів (цін), діючих на час розрахунків, та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії або даних, встановлених розрахунковим способом.

Розрахунковим періодом визначено календарний місяць (пункт 6.2 договору).

Відповідно до п. 6.3 договору підставою для розрахунків споживача з теплопостачальною організацією є рахунок та акт приймання передачі.

Згідно з п.6.7 договору отриманий від теплопостачальної організації акт приймання-передачі споживач повинен підписати, оформити належним чином та повернути на адресу теплопостачальної організації на протязі п'яти днів  з дня отримання. У разі неотримання теплопостачальною організацією підписаного акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні у встановлений термін, акт підписується теплопостачальною організацією з позначенням про відмову у підписанні його споживачем, та оформлений таким чином акт вважається погодженим і є підставою для проведення остаточних розрахунків за зазначений в ньому розрахунковий період.

Пунктом 6.4 договору встановлений обов'язок споживача сплатити вартість спожитої теплоенергії шляхом перерахування на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації суму заборгованості до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем взяті на себе зобов’язання по договору виконані в повному обсязі. На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу теплову енергію за період з лютого по жовтень 2009 р., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі спожитої теплової енергії, які були направлені відповідачу разом з рахунками на оплату на загальну суму 21662,65 грн.

Доказів належного виконання зобов’язань з підписання актів приймання-передачі та оплати за отриману теплову енергію відповідач суду не надав. У той самий час відповідач погодився з сумою заборгованості, підписавши акт звірки взаємних розрахунків станом на 28.12.2009 р.  Отже,  позовні  вимоги про стягнення основного боргу в сумі 21662,65 грн. були заявлені обґрунтовано.

Однак, вже під час розгляду справи в суді відповідачем частково була здійснена оплата заборгованості на суму 2000,00 грн., а саме: 1000,00 грн. –26.01.2010 р. та 1000,00 грн. –05.02.2010 р.

Таким  чином  колегія  суддів  погоджується  з  висновком  суду  першої інстанції про стягнення заборгованості у сумі 19662,65 грн. та припинення провадження у справі в частині стягнення 2000,00 грн. основного боргу на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

У відповідності зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 7.2.8 Договору обумовлено, що в разі несплати або несвоєчасної оплати споживачем теплової енергії відповідно до терміну, встановленого п.6.3 Договору, з наступного дня після закінчення терміну сплати споживачу нараховується пеня у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу (але не більше суми, обумовленої чинним законодавством) за кожен день прострочення по день фактичної оплати.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань позивачем правомірно нараховано відповідачу  2333,84 грн. пені за період з 21.03.2009 р. по 18.12.2009 р. на підставі зазначеного пункту договору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачена ст. 625 ЦК України, за своєю правовою природою  не є мірою відповідальності (неустойкою), а є платою за користування чужими коштами, а отже стягується незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунки втрат від інфляції та 3% річних, які просив стягнути позивач, за допомогою  інформаційно - пошукової системи «Законодавство», колегія суддів дійшла  висновку, що судом вірно присуджено до стягнення 908,86 грн. втрат від інфляції та 3% річних  в сумі 402,96 грн.

В апеляційній скарзі, з урахуванням доповнень до неї, та в судовому засіданні відповідач, не оспорюючи рішення суду в  частині сум стягнутої заборгованості,  не погоджується з відмовою в клопотанні про надання розстрочки виконання рішення та просить змінити рішення в цій частині та надати розстрочку виконання рішення строком на три місяці.

Доводи заявника апеляційної скарги стосовно того, що суд безпідставно відмовив в задоволенні зави про розстрочку суми основного боргу не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України від 12.09.1996р. за № 02-5/333 «Про деякі питання практики застосування ст.121 ГПК України», підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки   виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці  держави та інші обставини справи.

Всі доводи відповідача щодо наявності, на його думку, підстав для розстрочки виконання рішення суду на 3 місяців, зводяться фактично до тяжкого фінансового становища. Проте на підтвердження своїх доводів відповідач не надав жодних доказів про наявність конкретних обставин, які ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду.

Так при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.  

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що саме неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань призвело до виникнення вказаного спору, внаслідок чого позивач був змушений звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, відповідачем не наводились будь-які обставини, що б свідчили про відсутність його вини у порушенні взятого на себе договірного зобов’язання. Крім цього, слід зазначити, що з дня винесення рішення пройшло більше трьох місяців, але жодних доказів хоча б часткового погашення заборгованості відповідач суду не надав. Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що він  не позбавлений можливості, у разі наявності обставин, звернутися до суду за наданням розстрочки на стадії виконання судового рішення.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так як доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.

Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Судові витрати по розгляду апеляційної скарги, відповідно до приписів ст.49 ГПК України, покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.02.2010р. у справі №16/294/09 залишити без змін.