Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої - судді Кожух О.А.
суддів - Куцина М.М., Собослоя Г.Г.
при секретарі – Плавайко Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Хустського районного суду від 24 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Хустської районної державної адміністрації, Кошелівської сільської ради про визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю, -
в с т а н о в и л а :
У квітні 2008 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1, в якому просив визнати недійсними Державні акти на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 037004 від 06.04.2000, серії РЗ № 178350 від 29.12.2002, видані ОСОБА_1 Позивач вважає, що при передачі відповідачці земельних ділянок загальною площею 0,9186 га. і оформленні державних актів грубо порушено його права суміжним із відповідачкою землекористувача, та вимоги законодавства України. Позивач проживає з сім’єю в с.Кошелево-Залом,16 в належному йому на праві власності будинку з 1993 року, та являється користувачем земельної ділянки в розмірі 0,82 га, яка розташована біля його будинку. Межі землекористування між суміжними земельними ділянками були встановлені попередніми власниками. У 1997 році Кошелівською сільською радою було прийнято рішення про надання йому земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку. 13.11.1997, а також при підготовці технічної документації 15.10.2002 року було складено акти про перенесення в натуру (на місцевість) меж наданої йому земельної ділянки, межі земельної ділянки були закріплені межовими знаками та передані йому на зберігання, межі земельної ділянки були погоджені із суміжними землекористувачами, в тому числі і відповідачкою. Позивачу стало відомо, що при виготовленні оскаржуваних державних актів на право приватної власності на землю відповідачки, було допущено помилки та неточності щодо меж землекористування, внаслідок чого відбулося накладення меж земельних ділянок, наданих відповідачці у приватну власність, на земельну ділянку, що використовується позивачем. Межі не були погоджені з позивачем як з користувачем суміжної земельної ділянки, визначено межі, які не відповідають планово-кадастровій документації, державні акти відповідачці видані без розробки проекту відведення земельної ділянки, без складання кадастрових планів земельної ділянки та збірних кадастрових планів суміжних власників. Без усунення зазначених порушень чинного земельного законодавства позивач не може в повній мірі реалізувати своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та для ведення особистого селянського господарства і отримати відповідний державний акт на право приватної власності на землю.
________________________________________________________________________________________________________
Справа № 22 -2479/10 номер рядка статистичного звіту: 24
Головуючий в першій інстанції – Волощук О.Я.
Суддя-доповідач – Кожух О.А.
Справа розглядалась неодноразово. При останньому розгляді в якості відповідачів до участі в справі залучено Хустську райдержадміністрацію та Кошелівську сільську раду.
Рішенням Хустського районного суду від 24 березня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсними державні акти, видані відповідачці, та зобов’язано відповідачку повернути Державні акти до Архіву управління Держкомзему у Хустському райні.
ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.
Представником позивача подано заперечення на апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 10, 11, 59, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, що Державні акти на право приватної власності на землю відповідачці видані без попередньої розробки проекту відведення земельних ділянок, без погодження меж з позивачем, як землекористувачем суміжної земельної ділянки, з визначенням меж, які не відповідають планово-кадастровій документації, без складання кадастрових планів земельної ділянки та збірних кадастрових планів суміжних власників і землекористувачів та без необхідної технічної документації, яка передбачена Інструкцією „Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему №43 від 04.05.1999 року за № 354/3647 в редакції чинній на момент видачі оспорюваних державних актів, чим порушено п.1.12, 1.16 даної Інструкції.
Проте такі висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права, що відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачці ОСОБА_1 рішенням ІХ сесії ХХІІ скликання Кошелівської сільської ради від 15.09.1997 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,60 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства (т. 1, а.с.83) та 06.04.2000 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії І-ЗК № 037004 площею 0,60 га. Згідно опису меж по лінії А-Б – землі громадського призначення; Б-В – землі гр. ОСОБА_5; В-Г – землі громадського призначення (т.1, а.с.58, 78). Розпорядженням голови Хустської РДА від 29.12.2002 № 693 відповідачці передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,54 га. за рахунок земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с.55), та 29.12.2002 ОСОБА_1 видано державний акт серії РЗ № 178350 на право приватної власності на землю площею 0,3186 га. Згідно опису меж по лінії А-Б суміжні землі належать ОСОБА_1 (що відповідає межі А-Б у акті № 037004), по лініях Б-А – землі запасу сільради (т. 1, а.с. 79). Ці дві ділянки знаходяться одна біля одної та складають одне ціле.
Рішенням ІХ сесії ХХІІ скликання Кошелівської сільської ради від 15.09.1997 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га. для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (т. 1, а.с.7). Державний акт на цю земельну ділянку позивачем не виготовлено. Відповідно до довідки Кошелівської сільської ради від 16.03.2006, виданої на підставі комісійного акту, з 1993 року ОСОБА_2 є користувачем земельної ділянки в розмірі 0,82 га, що знаходиться біля його будинку (т. 1, а.с. 10). Інших даних, які б посвідчували право позивача на таку земельну ділянку, в матеріалах справи немає. Таким чином, позивач в передбаченому законом порядку не набув права власності або права користування на земельну ділянку, приступивши до її використання без відповідних правовстановлюючих документів.
Посилання суду першої інстанції на висновок експерта за №62/07 від 06.08.2007 (т. 1, а.с. 11-20) судова колегія вважає безпідставним з огляду на наступне. Як вбачається з планів земельних ділянок сторін, які містяться у матеріалах висновку, площа земельної ділянки позивача визначена 1.100 га. Проте жодних документів, які б підтверджували право позивача на користування земельною ділянкою такого розміру, крім рішенням ІХ сесії ХХІІ скликання Кошелівської сільської ради від 15.09.1997 про виділення йому 0,25 га, у матеріалах справи немає
Крім того, у цьому ж висновку зазначено, що є розбіжності у сторону збільшення, між площею фактичного користування земельною ділянкою відповідачки і площею наданою їй згідно державних актів (фактична площа користування становить 1,3756 га., загальна площа згідно одержаних державних актів становить 0,9186 га). Також у рішенні вказано на невідповідність розміру земельної ділянки зазначеного в розпорядженні голови Хустської РДА № 693 від 29.12.2002 - 0,54 га розміру земельної ділянки вказаної в Державному акті серії РЗ № 178350 – 0,3186 га. Проте судом жодним чином не мотивовано, яким чином порушує право позивача той факт, що, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ № 178350, відповідачці передано у власність земельну ділянку меншого розміру, ніж зазначено у розпорядженні Голови Хустської РДА від 29.12.2002 № 693, а також не мотивовано необхідність визнання недійсними Державних актів, у яких загальна площа земельної ділянки відповідачки є меншою, ніж нею фактично використовується.
Накладення меж земельних ділянок сторін у технічній документації з землеустрою щодо встановлення фактичних меж землекористування позивача, що виготовлялась за заявою позивача у 2006 році (т.1, а.с.21-31), також не може бути взято до уваги, оскільки така документація виготовлялась на земельну ділянку площею 1.100 га. без відповідних правових підстав.
Відсутність відповідної технічної документації по виготовленню Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗК № 037004 у відділі земельних ресурсів у Хустському районі не може свідчити про те, що така документація взагалі не виготовлялась. Зокрема, у матеріалах справи міститься експлікація земель в межах плану (земельна ділянка площею 0,60 га.) із відповідними погодженням (т. 1, а.с. 110).
Позивач, як на підставу своїх вимог посилається, в тому числі, на порушення порядку виготовлення технічної документації при складанні Державних актів на право приватної власності на землю відповідачки. Проте такі порушення, на думку колегії, не можуть бути підставою для звернення фізичної особи до суду із вимогою про визнання недійсним Державного акту іншої особи, оскільки контроль за дотриманням законодавства при виготовленні Державних актів про право на землю покладено на відповідні державні органи.
Як вбачається з відповіді начальника Хустського районного відділу земельних ресурсів від 31 січня 2003 року № 85 на звернення ОСОБА_2, останній не є суміжним землекористувачем з Янюк-Гомечко і претензії до сусіда безпідставні (т. 1, а.с.71), між ними є землі загального користування. Таким чином, позивач звертався у Хустський районний відділ земельних ресурсів відносно землекористування відповідачки ще у 2002 році, а отже ним пропущено встановлений законом строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові і про застосування якого відповідач заявляла вимогу в своїх запереченнях на позов.
З огляду на зміст статті 267 ЦК України положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України особа має право на звернення до суду за захистом свої порушених, невизнаних, або оспорюваних прав.
Оскільки позивачем не доведено існування самого суб'єктивного цивільного права на користування земельною ділянкою відповідної площі (0,82 га. або 1.100 га.), згідно наявних у справі матеріалів він не є суміжним землекористувачем із відповідачкою, а отже, і не доведено факт порушення права позивача, тому немає підстав для задоволення його позовних вимог.
Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції слід скасувати з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України - через невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, та ухвалення нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 – відмовити.
Керуючись ст. 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.п.3,4 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.
Рішення Хустського районного суду від 24 березня 2010 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення.
У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Хустської районної державної адміністрації, Кошелівської сільської ради про визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуюча
судді