АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц-21209/2010 Головуючий в суді першої
Категорія № 26 (1) інстанції – Шум Л.І.
Доповідач - Ляховська І.Є.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2010 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді ЛЯХОВСЬКОЇ І.Є.,
суддів - БАРИЛЬСЬКОЇ А.П., КАРНАУХ В.В.,
при секретарі – Бадалян Н.О.,
за участю – представника відповідача Шаніної Ірини Володимирівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 10 березня 2010 року за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі – ВАТ «КЗРК») та просив стягнути з відповідача 130000 грн. моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності у зв’язку із професійним захворюванням.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 10 березня 2010 року позов задоволено частково, на користь позивача стягнуто 40 000 грн.
В апеляційній скарзі ВАТ «КЗРК» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд помилково до спірних правовідносин застосував норми ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України і ст. 1167 ЦК України та залишив поза увагою положення підпункту 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1рп/2004, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди не застосовується до осіб, які підлягають обов’язковому соціальному страхуванню, а також не звернув уваги на те, що позивач був ознайомлений з умовами праці, розумів їх негативний вплив на стан здоров’я, та з власної волі продовжував працювати, що і призвело до значної втрати здоров’я. Крім того, судом не враховано, що позивачем не доведений факт заподіяння йому моральної шкоди, а також не з’ясовано причин, з яких пропущено тримісячний строк та не перевірено доказів на їх підтвердження.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу працював у шкідливих умовах праці. Рішенням ЛЕК НДІ від 10.02.2009 року, позивачу встановлено професійне захворювання: хронічне захворювання легень першої стадії ЛН першого-другого ступеня; супутний діагноз: вегетативна поліневралгія, радикулопатія попереково-крижова, та рекомендовано контроль в клініці через 3-6 місяців. Рішенням ЛЕК НДІ від 11.08.2009 року, протокол № 1899, ОСОБА_3 встановлене професійне захворювання з діагнозом: Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії. ЛН першого-другого ступеня.) Вегетативно-сенсорна поліневралгія верхніх кінцівок першого-другого ступеня з нейродистрофічним синдромом у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу. ПФС другого ступеня та деформуючого артрозу ліктьових суглобів. ПФ першого ступеня.
Висновком МСЕК від 21.10.2009 року ОСОБА_3 вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності до 01.11.2010 року (з яких 25% по ХОЗЛ, 15% - по вегетативно-сенсорній поліневропатії).
Згідно Акту від 02 вересня 2009 року розслідування хронічного професійного захворювання встановлено, що причиною профзахворювання позивача є робота протягом 23 років 8 місяців в умовах запиленості повітря робочої зони, що перевищувала гранично допустимі норми, важкої фізичної праці.
Винними у професійному захворюванні позивача визнано адміністрацію шахт «О» і «П-2» Першотравневого РУ ВО «Кривбасруда» та шахти ім. Леніна ВО «Кривбасруда» та ВАТ «Кривбасзалізрудком», у період праці ОСОБА_3 на цих підприємствах, які не виконали вимоги ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.
Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_3 права на відшкодування моральної шкоди – 21 жовтня 2009 року – зазначені положення ст. ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України судом першої інстанції обґрунтовано покладено обов’язок по її відшкодуванню на підприємство, з вини якого заподіяно моральну шкоду.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що моральна шкода повинна відшкодовуватися Фондом соціального страхування, не можуть бути взяті до уваги.
Факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_3 у зв'язку з його професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими позивачем доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач був ознайомлений з умовами праці, розумів їх негативний вплив на стан здоров’я, та з власної волі продовжував працювати, що і призвело до значної втрати здоров’я безпідставні, оскільки ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Також безпідставні доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки відповідно до п.3 ч. 1 ст. 268 ЦПК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.
При визначенні розміру моральної шкоди, на думку колегії суддів, судом було враховано роз’яснення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме: розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності по професійному захворюванню, характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров'я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретні обставини справи.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 10 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
В.В.Карнаух