Справа № 1-32/07р.

 ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2007року

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді                  Чумаченка О.В.,

при секретарі                          Ткаченко НА.,

з участю прокурора                Саламашенка А.Л.,

підсудних                                ОСОБА_1, ОСОБА_2

потерпілої                               ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богуслав кримінальну справу по обвинуваченню:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уроженця м.Сміла Черкаської області, жителяАДРЕСА_1, українця, громадянина України, неодруженого, військовозобов"язаного, освіта незакінчена, учня 2-го курсу Богуславського вищого професійного училища сфер послуг, раніше не судимого,-

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уроженця та жителяАДРЕСА_2, українця, громадянина України, непрацюючого, розлученого, не військовозобов"язаного, освіта повна середня, раніше судимого 16 вересня 1998 року Богуславським районним судом за ст.ст. 142 ч.2, 222 ч.3, 42 КК України (в редакції 1960 року) до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, -

у вчиненні злочину, передбаченого 4.2 cm. 186 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 16 вересня 1998 року був засуджений Богуславським районним судом за ст.ст. 142 ч.2, 222 ч.З, 42 КК України (в редакції 1960 року) до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, 18 березня 2003 року був умовно достроково звільнений з місць позбавлення волі з невідбутим строком 1 рік 9 місяців 11 днів, але на шлях виправлення не став.

11 січня 2007 року ОСОБА_2 за попередньою змовою зОСОБА_1 близько 19 години перебуваючи біля автобусної зупинки, що розташована по вул.Франка в м.Богуслав біля Богуславської ЦРЛ, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров"я потерпілого, відкрито викрали у ОСОБА_3 мобільний телефон марки "Нокія 3120" вартістю 480 грн. зі скретч картою оператора мобільного зв"язку "Діджус" вартістю 25 грн., чим спричинили потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 505 гривень.

Продовжуючи свої злочинні дії, цього ж дня близько 20 години 30 хвилин ОСОБА_2 за попередньою змовою зОСОБА_1 перебуваючи на подвір"ї ЗОНІ №1, що розташована в м.Богуслав по вул. Миколаївській, 72, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров"я потерпілого, відкрито викрали у ОСОБА_4 мобільний телефон марки "Самсунг X 461" вартістю 400 грн. зі скретч картою оператора мобільного зв"язку "Київстар" вартістю 15 грн., чим спричинили потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 415 гривень.

19 січня 2007 року ОСОБА_2 за попередньою змовою зОСОБА_1, продовжуючи свої злочинні дії, прийшли до Богуславського   районного   будинку   культури,, що   знаходиться   в   м.Богуслав   по

 вул.Острів, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров"я потерпілого, відкрито викрали у ОСОБА_5 мобільний телефон марки "Нокія 6230І" вартістю 1140 грн. зі скретч картою оператора мобільного зв"язку "Діджус" вартістю 25 грн., чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1165 гривень.

Будучи допитаний в судовому засіданні підсуднийОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину передбаченого 4.2 ст.186 КК України, визнав повністю і пояснив, що за декілька днів до 11.01.2007 року вони з ОСОБА_2 попередньо домовились про те, щоб відібрати у громадян мобільні телефони, продати їх і таким чином заробити гроші. Він спочатку не погоджувався, але ОСОБА_2 його умовив, запевнивши його, що він буде лише допомагати йому і за йому нічого не буде. Вони розділили ролі між собою таким чином, що ОСОБА_2 повинен був заходити ззаду до потерпілого і закривати йому долонями рук очі, щоб потерпілий не міг їх в подальшому упізнати, а він (ОСОБА_1) в цей час повинен був підбігати і вихоплювати у потерпілого мобільний телефон. Обговорючи це питання вони з ОСОБА_2 передбачали, що внаслідок раптового нападу потерпілі не будуть чинити їм опору. 11 січня 2007 року вони гуляли з ОСОБА_2 і у вечірній час в сутінках помітили ОСОБА_3, яка йшла і розмовляла по мобільному телефону. Вони відразу вирішили прослідкувати за нею та реалізувати свої наміри, щодо заволодіння її телефоном. Пройшовши за нею до автобусної зупинки і переконавшись, що в цей час навколо не було сторонніх людей, ОСОБА_2підбіг ззаду до ОСОБА_3 та закрив їй руками очі, а він в цей час підбіг до неї, щоб вихопити в неї мобільного телефона. Однак в руках в неї телефона не виявилось і йому довелось шукати його в її карманах. Оскільки й там телефона він не знайшов, то він відбіг в сторону. Однак ОСОБА_2, перевіривши внутрішній карман у потерпілої, знайшов там телефон, забрав його, і вони побігли вниз по вулиці. Відбігши на значну відстань, вони викинули з телефона скретч карту. Після цього, цього ж дня, вони побачили на території ЗОШ№1 ОСОБА_4, і таким же чином заволоділи її мобільним телефоном, з тією різницею, що він вихопив телефон у неї з рук. Після цього ОСОБА_2 продав телефони, а йому дав 200 грн. 19 січня 2007 року вони знову вирішили заволодіти мобільним телефоном і з цією метою прийшли у нічний час до районного будинку культури. Там вони побачили підлітка, який стояв осторонь і розмовляв по мобільному телефону. Таким же чином, як і попередні рази, вони заволоділи телефоном, вихопивши його в цього підлітка з рук. Однак цей телефон був в поганому стані, а тому вони вирішили його не продавати. Цей телефон він залишив собі, оскільки ОСОБА_2 був винен йому гроші. Пред"явлений потерпілою ОСОБА_3 позов він про відшкодування їй моральної шкоди на суму 200 грн. він визнає повністю.

Підсудний ОСОБА_2 будучи допитаним в судовому засіданні вину свою у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 186 КК України та цивільний позов, визнав повністю, повністю підтвердив покази підсудного ОСОБА_1, і пояснюючи мотиви, які спонукали його до вчинення злочину, пояснив, що повернувшись в 2003 році з місць позбавлення волі, він доглядає свою матір, яка є інвалідом І групи. Він отримує в зв"язку з цим щомісячно 70 грн., які йому виплачуються через відділ соціального забезпечення. Після звільнення, він влаштувався на роботу до приватного підприємця, але щоб не втрачати виплати з відділу соціального забезпечення, близько трьох років працював без оформлення трудового договору, тобто не офіційно. В кінці 2006 року через виробничі причини їх з роботи на два місяці відправили у відгул без оплати. В зв"язку з тим, що він доглядав хвору матір, нещодавно одружився і знімав з дружиною квартиру, вони з дружиною взяли два кредити для придбання побутової техніки, а він залишився на два місяці без роботи, він спробував влаштуватись на цей час на Іншу будь-яку роботу, давав про це оголошення в газеті, але роботу йому пропонували лише з весни. В зв"язку з цими обставинами він опинився в скрутному матеріальному становищі, а тому вирішив заробити кошти викравши мобільні телефони. Щоб не застосовувати до потерпілих фізичне насильство, йому потрібен був спільник, а тому він умовив на це ОСОБА_1, з яким підтримував дружні стосунки.

 ПотерпілаОСОБА_3 в судовому засіданні заявлений нею цивільний позов підтримав частково, зменшила розмір позовних вимог, і просила стягнути з підсудних на її користь лише 200 грн в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди. Оскільки підсудні визнали цей позов, то він підлягає задоволенню.

Враховуючи те, що підсудні не оспорюють фактичні обставини справи, й судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз"яснивши їм положення ст.299 КПК України суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі.

Злочинні дії підсудного ОСОБА_1 вірно кваліфіковані органом досудового слідства за ст. 186 ч.2 КК України, оскільки він навмисно за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров"я потерпілого, відкрито викрав чуже майно (вчинив грабіж).

Злочинні дії підсудного ОСОБА_2 вірно кваліфіковані органом досудового слідства за ст. 186 ч.2 КК України, оскільки він навмисно повторно за попередньою змовою групою осіб із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров"я потерпілого, відкрито викрав чуже майно (вчинив грабіж).

Призначаючи покарання підсудним суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, їх особи, обставини, що пом"якшують їх вину.

При обранніОСОБА_2 кримінального покарання, суд враховує, що він вчинив злочини маючи судимість за грабіж, що свідчить про його небажання стати на шлях виправлення, а тому суд приходить до висновку, що йому необхідно призначити покарання в межах санкції статтті 186 ч.2 КК України, у вигляді позбавлення волі, так як його виправлення можливе лише при ізоляції від суспільства. Призначаючи ОСОБА_2 покарання суд враховує як пом"якшуючу його вину обставину те, що він визнав свою вину у вчиненні злочину, розкаюється у його вчиненні та сприяв органам слідства у розкритті злочину, який він вчинив. Враховуючи особу ОСОБА_2. суд приймає до уваги, що він доглядав матір, яка є інвалідом.

При обранні ОСОБА_1 кримінального покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, те, що він позитивно характеризується за місцем навчання і раніше не притягувався до кримінальної відповідальності. До обставин, що пом"якшують вину ОСОБА_1 суд відносить його каяття у вчинені злочину, його сприяння органам слідства у розкритті злочину, який він вчинив, його молодий вік та те, що він частково відшкодував потерпілим заподіяні збитки. Враховуючи ці обставини суд вважає, що ОСОБА_1 може бути виправлений без ізоляції від суспільства, а тому йому необхідно призначити покарання в межах санкції статті, що передбачає покарання за вчиненний злочини з випробуванням.

Керуючись ст. 1167 ЦК України, ст.ст.323, 324 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_2 за ст.186 ч.2 КК України до чотирьох років і шести місяців   позбавлення волі.

Строк відбування покаранняОСОБА_2 рахувати з моменту його затримання під час досудового слідства, тобто з 25 січня 2007 року.

ОСОБА_1 за ст.186 ч.2 КК України до чотирьох років позбавлення волі.

Відповідно до ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання, якщо він на протязі трьохрічного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов»язки.

Відповідно до ст.76 КК України покласти на ОСОБА_1 такіобов»язки:

1.Не виїзжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.

2.Повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

 3.Періодично, один раз на місяць, з»являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Після вступу вироку у законну силу речові докази по справі:

Мобільні телефони, які передано на зберігання потерпілій ОСОБА_4 та

представнику потерпілого ОСОБА_6 дозволити використовувати останнім на

власний розсуд;

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2  на  користь ОСОБА_3     200   гривень  в  рахунок

відшкодування заподіяної їй моральної шкоди.

До вступу вироку в законну силу міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 залишити попередньою - у вигляді тримання під вартою в СІЗО № 13 управління Державного департаменту України з питань виконання покарань по м. Києву і Київській області. Відносно ОСОБА_1 міру запобіжного заходу змінити на підписку про невиїзд.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Київської області на протязі 15-ти днів, а засудженим ОСОБА_2 в той же строк з моменту вручення вироку.