Справа № 22ц-20796/2010 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія - 27 (І) Князева Н.В.
Доповідач – Михайлів Л.В.
У Х В А Л А
Іменем України
01 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді – Михайлів Л.В.
суддів - Соколан Н.О., Братіщевої Л.А.
при секретарі - Євтодій К.С.
за участю: представника позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Ваніної Тамари Степанівни,
відповідача - ОСОБА_4 та його представника – ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_6 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 08 лютого 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_4, третя особа – Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Інгулецького РВ КМУ УМВС України в Дніпропетровській області, про стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна, зняття з реєстраційного обліку, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про тлумачення змісту правочину та стягнення недоданої суми кредиту, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2008 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки – домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Кривому Розі, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за укладеним кредитним договором від 05.10.2006 року, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 27.10.2008 року в сумі 198175,44 грн.
Збільшивши та уточнивши позовні вимоги, й заявивши їх також й до відповідача ОСОБА_4, позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 267840,09 грн. звернути стягнення на майно - домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Кривому Розі шляхом його продажу позивачем з укладенням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; виселення відповідача ОСОБА_6, яка зареєстрована й проживає в домоволодінні, а також стягнення з неї судових витрат в сумі 1738,50 грн.
У квітні 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_4 звернулися до суду з зустрічною позовною заявою до ЗАТ КБ «ПриватБанк» про тлумачення змісту правочину – укладеного кредитного договору від 05.10.2006 року в частині умов кредитування та відповідальності. Уточнивши та доповнивши позовні вимоги просили суд постановити рішення про тлумачення змісту правочину, а саме: п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 3.1, 3.3, 4.2 кредитного договору від 05.10.2006 року, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_6 за невиконання п. 1.1. кредитного договору 32039 грн. кредиту для сплати страхових внесків.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 08 лютого 2010 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за рахунок іпотечного майна, зняття з реєстраційного обліку, виселення та зустрічних позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про тлумачення змісту правочину та стягнення недоданої суми кредиту. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь держави 8,50 грн. судового збору та 37,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В апеляційній скарзі позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» ставить питання про скасування рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_4 просить залишити без змін, посилаючись на неврахування судом першої інстанції права позивача на обрання способу звернення стягнення на предмет іпотеки, невірне застосування судом ст. 35 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки ця норма регулює правовідносини з приводу рухомого майна; відсутність обов’язку, передбаченого ч.3 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», повідомляти іпотекодавця про виконання основного боргу, а також невірне застосування п.5 роз. 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи».
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» просить залишити без змін, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, зокрема, щодо відсутності письмових доказів в підтвердження отримання ОСОБА_6 готівкою через касу банку 32039 грн. на сплату страхових платежів. Крім того, ОСОБА_6 вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі її позовних вимог, відмовивши у стягненні пені в сумі 36748,73 грн., яких вона не заявляла. Необґрунтованою вважає й відмову суду в тлумаченні кредитного договору.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_6 підлягають відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 05 жовтня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 зі згоди її чоловіка ОСОБА_4 укладено кредитний договір № KR10GK00150572 на одержання кредитних коштів в сумі 192000 грн. на цілі придбання нерухомості житлового призначення, а також у розмірі 32039 грн. на сплату страхових платежів, зі сплатою страхових відсотків за користування кредитом в розмірі 1,34% щомісячно на суму залишку заборгованості та погашенням заборгованості в сумі 3244,62 грн. на місяць.
В забезпечення виконання укладеного кредитного договору між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № KR10GK00150572 від 05.10.2006 року, предметом якого є домоволодіння АДРЕСА_1 у м. Кривому Розі, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6
У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором станом на 30.10.2009 року утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 267840,09 грн., яка складається з: 190871,84 грн. – заборгованості за кредитом; 57018,61 грн. – заборгованості за відсотками за користування кредитом; 15341,64 грн. – пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; 4608 грн. – заборгованості з комісії.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано порядку, передбаченого ч.1 ст. 35 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо надіслання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення, а також недоведеності завдання збитків іпотекодержателю внаслідок порушення основного зобов’язання боржником, а також з дії мораторію на примусове виселення із житла, в якому зареєстрована фізична особа – іпотекодавець.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з необґрунтованості їх вимог й відсутності у зв’язку з цим підстав для їх задоволення.
Колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, як ПАТ КБ «ПриватБанк», так і ОСОБА_6, ОСОБА_4 з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
Винятком з цього правила, згідно ч.2, 3 ст. 35 зазначеного Закону, є випадки, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.
Тільки тоді відсутність повідомлення не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду.
Отже, по справі не встановлено обставин, які дають право іпотекодержателю для реалізації свого права без повідомлення, зазначеного ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку».
Посилання банку на повідомлення (а.с. 138 т.1) суд першої інстанції вірно не врахував, достатньо обґрунтувавши свій висновок.
При цьому, колегія суддів враховує і те, що зазначене повідомлення датоване 20.11.2008 року, тобто після звернення з позовною заявою до суду. (а.с. 2-3 т.1).
Інших доказів на виконання ст. 35 Закону України «Про іпотеку» банком не надано.
При ухваленні рішення суд першої інстанції обґрунтовано врахував і положення ст. 39 Закону України «Про іпотеку», за змістом якої суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
В суді апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що на жовтень 2008 року - час звернення до суду поточна заборгованість по кредиту складала 1588 грн.
За таких обставин можна застосувати положення вищезазначеної норми права.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 526, 1050, 1054 ЦК України не обґрунтовані і не можуть братися судом до уваги.
Так як судом відмовлено у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки – будинок, де проживають відповідачі, не підлягають задоволенню вимоги про виселення їх з будинку, оскільки підставою для виселення мешканців є звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про тлумачення змісту правочину, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Виходячи із вимог ст. 213 ЦК України, за змістом якої, якщо волевиявлення у правочині виражено нечітко, виникає необхідність у тлумаченні волі сторони правочину.
Значення умов договору, які містяться в п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 3.1, 3.3, 4.2 кредитного договору KR10GK00150572 від 05.10.2006 року, викладено чітко і зрозуміло і не вимагає тлумачення.
Відносини сторін, пов’язані з наданням кредиту, регулюються Цивільним кодексом та Законами України, зокрема «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 року.
За змістом ст. 1054 ЦК України та ст. 2 Закону «Про банки і банківську діяльність» кредитний договір регулює кредитні відносини між сторонами: банком або іншою фінансовою установою (кредитодавець) та позичальником (юридичною або фізичною особою).
Поняття банківського кредиту визначається як будь-яке зобов’язання надати певну суму грошових коштів, будь-яка гарантія та інше.
Як вбачається з п.п. 1.1 кредитного договору від 05.10.2006 року банк зобов’язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 05.10.2006 року по 04.10.2021 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 192000 грн. на придбання нерухомості житлового призначення, а також у розмірі 32039 грн. у випадку та згідно із порядком, передбаченим п.п. 2.1.3, 2.2.7 договору.
Вирішуючи спір в частині стягнення суми кредиту в розмірі 32090 грн., суд першої інстанції виходив із умов договору і дійшов висновку про відмову у стягненні з банку цієї суми, з чим погоджується колегія суддів, оскільки зазначений висновок не суперечить умовам кредитного договору та фактичним обставинам справи.
Крім того, підписавши 05.10.2006 року кредитний договір та договір поруки, й отримавши кошти в сумі 192000 грн. на придбання нерухомості житлового призначення й залишивши на рахунку банку 32090 грн. на сплату страхових платежів, боржник ОСОБА_6 тим самим фактично доручила банку сплачувати страхові виплати. Відповідач ОСОБА_6 не оспорює умови договору в цій частині, а банк виконав їх, перерахувавши страхові суми, про що свідчать фінансові документи, надані банком суду апеляційної інстанції, а саме: меморіальні ордера за 2007-2009рр.
Отже, вимога ОСОБА_6 про виплату їй готівкою 32090 грн. необґрунтована.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, тому апеляційні скарги відхиляє, а рішення суду залишає без змін відповідно до ст. 308 ЦПК України.
Помилкове зазначення в рішенні суду ст. 35 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», тоді як за змістом викладеного в рішенні це є ст. 35 Закону України «Про іпотеку», яка і підлягає застосуванню, не вплинуло на остаточні висновки суду першої інстанції, який постановив правильне рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 08 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: