Справа № 2 - а -69/10

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     01 березня 2010 р.  Червоноградський міський суд Львівської області в складі:

     Головуючого - судді                                                                    Мелешко С. І.

     при секретарі                                                                                Янкевич Л.В.

     розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Червонограді  справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до УДАІ УМВС України у Львівській області про визнання нечинною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

      Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до УДАІ УМВС України у Львівській області про визнання нечинною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

      Позовну вимогу мотивував тим, що постановою серії ВС № 054695 від 25.02.2009р. його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. Вважає, що постанова є безпідставною, не базується на доказах, зазначене правопорушення не відповідає обставинам справи, а постанова не відповідає вимогам закону та підлягає скасуванню. Просить  постанову серії ВС № 054695 від 25.02.2009р. визнати незаконною та скасувати з закриттям провадження по справі.    

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, та пояснив, що правопорушення не вчиняв, а дана постанова винесена з порушенням чинного законодавства.

    Представник відповідача УДАІ УМВС України у Львівській області в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

   Позивач написав  заяву,  про  розгляд  справи по суті без  його  присутності в зв’язку зі станом  здоров’я, вивчивши та дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

   Відповідно до постанови серії ВС № 054695 від 25.02.2009р., винесеної  інспектором ДПС ДАІ Жовківського взводу молодшого сержанта Скіри Ю.Ю. встановлено, що 25.02.2009р. о 12 го 41 хв. на автодорозі «Львів – Рава – Руська»  в с. Сопошин  ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21011, н/з НОМЕР_1, перевищив встановлену швидкість руху більше ніж на 26 км/год, а саме рухався з швидкістю 86 км/год., чим допустив порушення п. 12.4 ПДР України. Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, керуючись положеннями ст. 283 КУпАП, молодшого  сержанта міліції постановою серії ВС № 054695 від 25.02.2009р. накладено штраф у розмірі 340 грн.    

  Як вбачається зі змісту постанови, у даному випадку застосовувався використовувався вимірювач швидкості «ВИЗИР» № 0812336.

  Відповідно до ст. 14? КУпАП до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху притягаються власники (співвласники) транспортних засобів у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото- і кінозйомки, відеозапису.

  Всупереч вимогам даної статті, п. 1.1 розпорядження МВС України від 21.05.2009р. № 466 № »Про організацію роботи підрозділів ДАІ з профілактики правопорушень із застосуванням фото- і кінозйомки, відеозапису» прилад «ВИЗИР», яким фіксувалася швидкість, не має функцій відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки та не відповідає вимогам, які пред’являються до приладів вимірювання швидкості. Так як фіксація швидкості автомобіля велася не в автоматичному режимі, як передбачає ст. 14? КУпАП, то, відповідно, такі результати фіксації не відповідають вимогам закону і не можуть використовуватися як доказ в розумінні ст. 251 КУпАП.  

   Крім цього, у постанові відсутні вказівки на те, хто саме проводив вимірювачем швидкості фіксування перевищення швидкості, що в даному випадку є суттєвим і для оцінки законності і достовірності фіксації порушення Правил дорожнього руху. Зокрема, відповідно до п. 13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо – патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затв. наказом МВС України від 13.11.2006р. №1111 до використання спеціальних засобів нагляду за дорожнім рухом допускаються лише співробітники, які вивчили інструкції та склали заліки з використання цих приладів. Тому, суд вважає, що при оцінці як законності так і достовірності фіксації порушень ПДР необхідно мати відомості про цих співробітників.

   Судом встановлено також, що у постанові від 25.02.2009р. не наведено даних про допуск приладу «ВИЗИР» до застосування в Україні, повірку, похибки при вимірюваннях, що робить вимірювання незаконними у відповідності до ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність». Зокрема, у відповідності до ст., ст. 10 – 15 даного Закону, на вимірювання у сфері, у якій їх результат може бути використаний у якості доказу по справі, розповсюджується державний метрологічний нагляд. За таких умов кожен засіб вимірювальної техніки має бути укомплектований  документами про допуск даного типу засобів вимірювальної техніки для використання в Україні та про повірку даного примірника засобу вимірювальної техніки. Таких документів, згідно змісту оскаржуваної постанови, не було представлено.

    Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про метрологію та метрологічну діяльність» результати вимірювань можуть бути використані за умови, за умови якщо відомі відповідні характеристики похибок або невизначеності вимірювань, проте, відповідачем і такі дані не вказані. Також відповідач не зазначив чи пристрій, яким здійснювалося фіксування руху транспортного засобу відповідає вимогам щодо точності, які встановлені для такого пристрою, у певних умовах його експлуатації, чим порушив вимоги ч. 1 ст. 11 вищезазначеного Закону.

   Відсутні також докази належності вимірюваної швидкості саме автомобілю, яким керував позивач Фактично співробітником ДАІ, що склав постанову, було продемонстровано тільки величину швидкості на приладі. Встановити та довести, що вимірювалася швидкість саме автомобіля громадянина ОСОБА_1 неможливо, а за таких умов різниця у кілька секунд може означати, що насправді виміряно швидкість автомобіля, який рухався у кількох десятках метрах від автомобіля позивача. При цьому у момент, близький до вимірювання швидкості, можливо поряд із більшою швидкістю рухалися декілька автомобілів.

   Тому, співробітнику ДАІ під час оформлення матеріалів адміністративної справи та винесенні оскаржуваної постанови слід було навести докази, що вимірювалася швидкість саме автомобіля позивача.

   Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами по справі про адміністративні правопорушення є будь – які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

   Таким чином, суд приходить до висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення , передбаченого ч. 1 ст 122 КУпАП є недоведеним і необґрунтованим. Оскільки показання технічного приладу «ВИЗИР» №  0812336 не містить функції фіксації, будь – яким способом, факту перевищення швидкості руху, як в даному випадку, тому зафіксована приладом та зазначена в постанові швидкість руху не може бути достовірною та належним доказом, на якому ґрунтується висновок про вчинення адміністративного право рушення.

   Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

   Згідно з ст. 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

   Крім цього, ч. 3 ст. 70 КАС України встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, а відповідно до ч. 4 коментованого кодексу, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

  Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем в судове засідання не надано суду обґрунтованих доказів вини позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а також відомостей стосовно доводів позивача, яким чином відбувалась фіксація правопорушення.

   Таким чином, враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з’ясувавши обставини в адміністративній справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню

   Керуючись ст., ст. 287,288,289,292,293 КУпАП, ст., ст. 6,9,10,11,69,70,71,86,159-163 КАС України, та на підставі ЗУ «Про міліцію», наказу МВС України від 13.11.2006р. № 1111 «Про затвердження Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо – патрульної служби Державтоінспекції МВС України», розпорядження МВС України від 21.05.2009р. № 466 № »Про організацію роботи підрозділів ДАІ з профілактики правопорушень із застосуванням фото- і кінозйомки, відеозапису», -

ПОСТАНОВИВ:

      Позов задовольнити.

      Визнати нечинною та скасувати постанову серії ВС № 054695 від 25.02.2009р.

      Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. У разі подачі заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

       Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                 Мелешко С. І