Справа № 2-30/2010

   Р І Ш Е Н Н Я

  ІМЕНЕМ            УКРАЇНИ

25 березня 2010 року             Жданівській міський суд Донецької області

                                                в складі:

                                                головуючого судді: Шеіної Л.Д.                                                                                                     при  секретарі:         Безкоровайній Н.А.

при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Жданівської міської Ради про визнання права власності на самовільну будівлю,

                                                                          встановив:

05.10.2009р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до територіальної громади Жданівської міської Ради про визнання права власності на самовільну будівлю, посилаючись на те, що на території домоволодіння , розташованого в АДРЕСА_1, у 1997 році з дружиною ОСОБА_2 самочинно побудували гараж у 1987, у 1996 році-кухню, у 1997 р.-сарай, веранду, та прибудинкову територію огородили парканом.

Два інші сараї, туалет були побудовані разом з будинком у 1957р. попереднім власником-державою.

У вересні 1993 року на підставі свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_1 він сам, дружина ОСОБА_2, діти ОСОБА_3, ОСОБА_4, набули право  власності на вказану квартиру в рівних частинах.

Оскільки самовільно збудовані споруди не включені в склад нерухомого майна і не нанесені на план земельної ділянки, посилаючись на ст.. 376 ЦК України, просив визнати самочинне будівництво господарських споруд: сараїв- «1/4 Б», «2/1 Ж», «К», туалету «б», кухні «З», гараж «Е», веранди «а»  огорожі (паркан) № 1-2, розташованих на земельній присадибній ділянці біля будинку № 13 по вулиці Центральній в м.Жданівка Донецької області, такими, що належать йому на праві власності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 свій позов підтримав, посилаючись на ті ж підстави.

3-особи на стороні позивача, без самостійних вимог щодо предмету спору, які були залучені до участі у справі за ініціативою суду, а саме ОСОБА_2 проти позову не заперечувала, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не прибули, будучи належним чином сповіщеними про день і час розгляду цивільної справи.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не надав даних щодо підтвердження права користування або володіння земельною ділянкою.

 Окрім того, з листа узгодження вбачається, що самовільними забудовами порушено межові норми, тим самим, на його думку, порушуються права і інтереси інших осіб;

На думку представника відповідача, позивач ОСОБА_1 не навів даних, що саме він особисто самовільно спорудив будівлі, а напроти, пояснював, що за рахунок сумісних коштів, разом з дружиною ОСОБА_2 будував такі об`єкти, як  гараж, кухню, один із сараїв, а два інші сараї, туалет, взагалі побудовані не ним.

Тому представник відповідача не вбачає підстав для задоволення позову.

3-особа-представник державної архітектурно-будівельної інспекції  в Донецькій області в судове засідання не з`явився, будучи належним чином сповіщеним про день і час розгляду справи.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, пояснивших, що є сусідами позивача, підтримують з ним добропорядні сусідські відносини і не вбачають порушень своїх прав по причині самовільних забудов ОСОБА_1, вивчив матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини:

Кіровським БТІ проведено інвентаризацію жилого будинку АДРЕСА_1, за результатами якої зазначено: веранда «а», сарай «1/4Б», сарай «1\2Ж» сарай «К», туалет «б», кухня «з», гараж «Е», огорожа (паркан) № 1-2, будовані самовільно (а.с.     );

З листа –угодження вбачається, що сарай «К», кухня «з», гараж «Е» побудовані з порушенням межових норм (а.с.   ).

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 17.09.1993р. (а.с.   ) ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 є співвласниками в рівних частинах квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила, або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває власності на нього.

Позивач ОСОБА_1 обставини самовільного будівництва об`єктів нерухомого майна, а саме: веранда «а», сарай «К», кухня «з», гараж «Е»,  не спростував, а навпаки, заявив, що він разом з дружиною ОСОБА_2, здійснив їх будівництво, а об`єкти нерухомого майна: сарай «1/4 Б», сарай «1/2 Ж», туалет «б». взагалі особисто не будував, наполягав на визнанні за ним права власності на ці об`єкти на підставі ст. 376 ЦК України.

Частиною 3 статті 376 ЦК України передбачено, що в судовому порядку право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети за умови надання земельної ділянки у встановленому порідку особи під уже збудоване нерухоме майно.

    Відповідно до ст..22 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990р. № 561-ХІІ право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею забороняється.

В ст..116 Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001р. № 2768-111 теж зазначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Однак, такі правовстановлюючі документи на землю у позивача ОСОБА_1 відсутні.

Наданий позивачем документ-рішення виконавчого комітету Жданівської міської Ради № 238 від 27.11.1996р. «Про передачу у приватну власність земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян» (а.с.    ) є лише підтвердженням права, що надається, на користування або володіння землею.

Право користування або володіння землею виникає лише після оформлення відповідних документів, які підтверджують дане право (державний акт на право власності, державний акт на право користування землею, договір оренди землі ст..125 Земельного Кодексу України).

Так як у позивача відсутні правовстановлюючі документи на землю, то він не має права власності на землю або користування земельною ділянкою.

Разом з тим, відповідно до ч.4 ст.376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З аналізу вказаних норм вбачається, що необхідними умовами узагальнення самочинно побудованих об`єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Судом встановлено, що земельна ділянка, , на якій розташовані спірні об`єкти, на момент розгляду спору, не передавались у власність або користування позивача.

Відсутність у позивача ОСОБА_1, на момент розгляду справи, права на відповідну земельну ділянку є підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права власності на самовільно збудовані на ній об`єкти нерухомості.

Окрім того, в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив, що на території домоволодіння , розташованого в АДРЕСА_1, у 1997 році з дружиною ОСОБА_2 самочинно побудували гараж у 1987, у 1996 році-кухню, у 1997 р.-сарай, веранду, та прибудинкову територію огородили парканом.

-2-

Два інші сараї, туалет були побудовані разом з будинком у 1957р. попереднім власником-державою.

Тим самим пояснення позивача ОСОБА_1 не відповідають змісту ч.3 ст.376 ЦК України, яка передбачає можливість узаконення самовільних об`єктів, за певних умов, за особою, яка сама збудувала нерухоме майно.

Окрім того, відповідач по справі-Жданівська міська Рада заперечує протти визнання права власності за ОСОБА_1, як за особою, яка разом з дружиною ОСОБА_2 здійснила самочинне будівництво веранди «а», сарая «К», кухні «з», гаража «Е», а в забудові сарая «1/4 Б», сарая «1/2 Ж», туалету «б» взагалі особистої участі не приймав; сарай «К», кухня «з», гараж «Е» побудовані з порушенням межових норм (а.с.   ), тим самим порушуються вимого ДБН «Планування та забудова міст та населених пунктів».

Названі обставини є достатніми підставами відмови в задоволенні позову про визнання права власності на самочинно збудовані споруди на підставі ст..376 ЦК України.

    На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 6,10,11,60,212-215,218 ЦПК України, на підставі ст.. 376ЦК України, суд

 ВИРІШИВ:

     в задоволенні позову ОСОБА_1 до Жданівської міської Ради про визнання права власності на самовільну будівлю, відмовити.

    На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Донецької області через Жданівский міський суд протягом 10 днів з дня оголошення рішення, та скарга до Апеляційного суду Донецької області через Жданівский міський суд протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

    Апеляційна скарга  може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне  оскарження, якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання  заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя:                                         Шеїна Л.Д.