ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
м. Вінниця, вул. Островського, 14
тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2010 р. Справа № 2-а-1621/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни,
при секретарі судового засідання: Петрунчаку Андрію Григоровичу
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1
відповідача : Березюк Світлани Якубівни
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_3
до: комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації"
про: скасування рішення
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась громадянка ОСОБА_3 до комунального підприємства “Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації”про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора про відмову в реєстрації права власності та зобов’язання вчинити певні дії.
Позов мотивовано тим, що рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30.09.2009 року, яке набуло законної сили 16.10.2009 року, визнано за ОСОБА_3 право власності на 56/100 частки житлового будинку. Не зважаючи на зазначене рішення суду, яке вступило в законну силу, комунальним підприємством “Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації” прийнято рішення № 9 від 15.02.2010 року про відмову в реєстрації права власності на частину будинку з господарськими спорудами. Остання вважає таке рішення реєстратора протиправним.
На підставі вищевикладеного, позивач звернулась до адміністративного суду, про вирішення публічно-правового спору з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення реєстратора про відмову в реєстрації № 9 від 15.02.2009р. та зобов’язати комунальне підприємство “Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації” вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 16.04.2010 року провадження у справі було відкрито.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на матеріали справи та наявні в ній докази.
Представник відповідача з вимогами позову не погодилась з підстав, що викладені в письмових запереченнях проти позову № 1058 від 27.04.2010р. (а.с. 17-18) та інших доказах, які долучені до матеріалів справи.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30.09.2009 року (а.с. 7-8), справа №2-986-2009, виділено в натурі ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на 56/100 житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Дана постанова набула законної сили 16.10.2009 року.
Позивач звернулась до комунального підприємства “Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації” із заявою про реєстрацію свого права власності на зазначене нерухоме майно на підставі заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області.
Проте, рішенням реєстратора комунального підприємства “Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації”№ 9 від 15.02.2010р. позивачу відмовлено в реєстрації права власності на 56/100 житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, в зв`язку з тим, що подані правовстановлювальні документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Зі змісту оскаржуваного рішення реєстратора вбачається, що поданим для державної реєстрації судовим рішенням про поділ спільного майна подружжя, без визначених законодавством підстав, визнано право власності на самочинне будівництво.
Згідно вимог статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”від 01.07.2004 року №1952 (далі –Закон №1952), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
В силу частини першої статті 3 названого Закону №1952 визначено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Частина перша статті 4 Закону передбачає обов’язкову державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Згідно частини 4 статті 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
З аналізу вказаних вище правових актів вбачається, що право власності на об’єкт нерухомого майна підлягає обов’язковій реєстрації відповідним органом в порядку визначеному законодавством. Порядок її проведення та відмови в ній встановлюється Законом.
Так, у частині першій статті 24 Закону №1952 наведений виключний перелік підстав для відмови у реєстрації права власності на об’єкт нерухомості.
Ними є:
заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;
об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав;
із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа;
подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;
заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону;
заявлене право вже зареєстровано.
Частиною 4 даної статті Закону встановлено, що відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, реєстратор відмовив в реєстрації права з підстав не передбачених вимогами даної статті Закону, що згідно з положеннями частини 4 статті, заборонено.
Таким чином, всупереч зазначеним положенням Закону, реєстратор, на маючи жодних правових підстав для відмови в реєстрації права власності на нерухоме майно позивача, без врахування заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області, що набрало законної сили про встановлення права власності за позивачем на заявлену частину будинковолодіння, на підставі якого проводиться реєстрація права власності (ст.19 Закону №1952), у її проведенні відмовив.
На ряду із цим, реєстратор комунального підприємства “Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації” не вправі давати правову оцінку заочному рішенню Вінницького районного суду Вінницької області щодо його відповідності або невідповідності вимогам нормативно-правових актів оскільки, висновки щодо відповідності судового рішення вимогам законодавства є прерогативою виключно судів апеляційної та касаційної інстанції.
Враховуючи наведене вище, законних підстав для прийняття рішення про відмову в реєстрації права власності на 56/100 частки житлового будинку з належною частиною господарських споруд за замовленням ОСОБА_3 у реєстратора не було. Відмова в реєстрації є протиправною, а права позивача потребують судового захисту шляхом скасування рішення реєстратора про відмову в реєстрації № 9 від 15.02.2010 року.
Виходячи із позовних вимог в частині зобов’язання відповідача провести реєстрацію за позивачем права власності на 56/100 частки житлового будинку з належною частиною господарських споруд суд дійшов наступного висновку.
Конституцією України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
В силу ст.19 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” документом, який є підставою для державної реєстрації прав, що посвідчує виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно є зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили.
Рішення судів про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна (пункт 10 додатка 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002 року№7/5).
З аналізу зазначених вище правових норм вбачається, що рішення суду про визнання права власності на нерухоме майно, яке вступило в законну силу є правовстановлюючим документом, на підставі якого має проводитись реєстрація прав власності. Тобто, реєстратор, зобов’язаний при наявності рішення суду, яке набуло чинності, про встановлення права власності на нерухоме майно провести його реєстрацію за особою, за якою таке право визнано.
Міністерство юстиції України в своїх розясненнях від 22.06.2007 року №19-32/30 зазначає, що Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 7 лютого 2002 року №7/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 18 лютого 2002 року за №157/6445, забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності (пункт 3.5). Так, реєстрація прав на нерухоме майно має здійснюватися у відповідності до резолютивної частини рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, суд вбачає обов’язок комунального підприємства “Вінницьке обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації” щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на 56/100 частки житлового будинку з належною частиною господарських споруд на підставі заочного рішення Вінницького районого суду Вінницької області від 30 вересня 2010 року, справа № 2-986-2009.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.
Згідно ч.2 ст.162 Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора про відмову в реєстрації № 9 від 15.02.2010р. В той же час, суд вважає за необхідне, з метою захисту порушеного права позивача, зобов'язати комунальне підприємство "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на 56/100 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з належною частиною господарських прибудов на підставі заочного рішення Вінницького районного суду від 30 вересня 2009 року, справа №2-986-2009.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Квитанцією № 10А від 15.04.2010 року (а.с. 2) документально підтверджено розмір судового збору що сплачений позивачем - 3 грн. 40 коп., який підлягає стягненню на її користь.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комунального підприємства "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" про відмову у реєстрації № 9 від 15.02.2010 року.
Зобов'язати комунальне підприємство "Вінницьке обласне об'єднання бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_3 право власності на 56/100 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з належною частиною господарських прибудов на підставі заочного рішення Вінницького районного суду від 30 вересня 2009 року, справа №2-986-2009.
Стягнути з Державного бюджету на користь ОСОБА_4 АДРЕСА_2) 3,40 грн. судового збору.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 11.05.10
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна
06.05.2010