Справа №7711
Головуючий у 1 інстанції Батманова В.В.
Категорія 44
Доповідач Лук'янова С.В.
РІШЕННЯ
іменем України
28 вересня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Лоленко А.В. суддів Лук'янової С.В., Солодовник О.Ф.
при секретарі Косюга Т.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 14 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Керуюча компанія Куйбишевського району міста Донецька» про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки і її представника, відповідача і його представника, перевірйвши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
У квітні 2008 року позивачка звернулася до відповідача з позовом про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням. В обґрунтування позову позивачка вказала, що вона є наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1 і зареєстрована в цій квартирі. Разом з нею зареєстрована і проживає в цій квартирі її мати - третя особа. Також в квартирі зареєстрований відповідач.
В теперішній час всі витрати по утриманню квартири несе вона і її мати. Відповідач не приймає участі в утриманні квартирі її ремонті. В теперішній час у спірній квартирі відповідач не проживає; проживаючи і працюючи в місті Донецьку, відповідач без поважної причини виїхав з місця реєстрації. В квартирі відсутні будь-які речі, що належать відповідачу.
Факт відсутності відповідача за місцем реєстрації тривалий час без поважної причини підтверджується актами, складеними житловим органом. Ці акти підтверджують, що відповідач в спірній квартирі не проживає з 2004 року, тобто більше трьох років. Тому вона вважає, що відповідач втратив право користування спірної квартирою і просить визнати його таким (а.с.4).
Рішенням Куйбишевського районного суду міста Донецька від 14 липня 2009 року відмовлено у задоволенні позову.
Цим рішенням встановлено, що позивачка є наймачем квартири АДРЕСА_1 і проживає в цій квартирі разом з третьою особою.
Відповідач не проживає у спірній квартирі з 2004 року; спочатку мешкав в будинку, що належить позивачці за адресою: АДРЕСА_2; у теперішній час - в квартирі його дружини: АДРЕСА_3. Відповідач не заперечував ці обставини.
Сторони не заперечували, що після виїзду із спірної квартири квартирантів і заміни в квартирі ключів, останні не були надані відповідачу. Тому суд прийшов до висновку, що відповідач не мав можливості мешкати у спірній квартирі. В спірній квартирі залишилися речі відповідача.
Суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі з поважних причин (а.с.87-89).
В апеляційній сказі позивачка ставить питання про скасування рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 14 липня 2009 року і ухвалення нового рішення про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з 2004 року через невідповідність висновків суду обставинам справи; недоведеність обставин стороною, які суд вважав встановленими; порушення норм матеріального права.
Не відповідає дійсності висновок суду про те, що відповідач із спірної квартири вибув за вимушених обставин; відповідач не надав доказів того, що спірна квартира здавалася у 2004 році у найом.
Лише в період з 1 серпня по 30 вересня 2005 року квартира здавалася у піднайом; наймач раптово виселився із квартири і не залишив ключів; це стало підставою для заміни замка у вхідних дверях; більше квартира нікому не здавалася. Відповідач ніколи не звертався до неї з проханням надати йому ключі від квартири.
Відповідач добровільно виселився із квартири, ніхто його не примушувавшу будь-який час він мав можливість повернутися у квартиру. Відповідач сам обрав інше місце постійного проживання з метою утворення сім'ї в іншому місці.
Суд ухвалив рішення на підставі ст..ст.72, 107 ЖК України і не врахував п.П постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 (далі Постанова), тобто суд може визнати особу такою, що втратила право користування квартирою, з підстави, передбаченої або ст.71 або ст.107 ЖК України; змінити підставу позову суд вправі лише за згодою позивача (а.с.93-95).
В судовому засіданні апеляційного суду позивачка і її представник підтримали доводи апеляційної скарги; відповідач і його представник не визнали апеляційну скаргу; треті особи не з'явилися в судове засідання апеляційного суду, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні через наступне.
Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для зміни рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права (п.4 ч.1); норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосований закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ч.2 ст.309 ЦПК України).
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач в спірній квартирі не проживає більше шести місяців з поважної причини, і тому відсутні підстави для визнання його таким, що втратив право користування цією квартирою.
Цей висновок суду першої інстанції в судовому засіданні апеляційного суду підтвердила позивачка, пояснивши, що у 2005 році у зв'язку з неповерненням ключів піднаймачем, якому здавалася квартира, вони були змушені замінити замки в дверях квартири; нові ключі від квартири відповідачу не передавалися, це також підтверджується апеляційною скаргою позивачки.
Предметом зазначеного позову є матеріально-правова вимога позивачки про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою (а.с.4).
Підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві: позивачка є наймачем спірної квартири; відповідач зареєстрований в цій же квартирі; з 2004 року відповідач без поважної причини не проживає в квартирі. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Враховуючи викладені позивачкою в позовній заяві підстави і предмет позову, надані сторонами докази, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність, передбачених ст.ст.71, 72 ЖК України, підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою.
В мотивувальній частині рішення суду, крім ст..72 ЖК України, судом наведений зміст ч.2 ст.107 ЖК України. Але посилання в рішенні суду на ч.2 ст.107 ЖК України є зайвим і підлягає виключенню із рішення суду першої інстанції через наступне.
Ст.ст.71, 72 ЖК України і ст.107 ЖК України передбачають різні підстави для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Згідно абзацу 4 п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2 (з відповідними змінами) суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК; змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача.
Матеріали справи підтверджують, що позивачка не змінювала підстави позову; зміст позовної заяви підтверджує, що позов пред'явлений на підставі ст.ст.71, 72 ЖК України. Тому апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції не було підстав для наведення в рішенні суду змісту ч.2 ст.107 ЖК України і тому посилання суду на цю норму права підлягає виключенню з рішення суду.
Відповідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року №5, оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
В позовній заяві позивачка вказала, що відповідач «в теперішній час у спірній квартирі не проживає; проживаючи і працюючи в місті Донецьку, відповідач без поважної причини виїхав з місця реєстрації». Враховуючи зміст позовної заяви, апеляційний суд вважає, що цим позивачка обґрунтовує підтвердження добровільності не проживання відповідача у спірній квартирі та відсутність поважної причини його не проживання в цій квартирі. Аналіз змісту позовної заяви підтверджує, що підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, є його не проживання в цій квартирі без поважної причини більше трьох років (а.с.3). Позивачкою надані докази у підтвердження саме цих підстав: акти, складені житловим органом, про не проживання відповідача в спірній квартирі з 2004 року (а.с.5-7).
Довід апеляційної скарги про те, що суд ухвалив рішення на підставі ст..ст.72, 107 ЖК України і не врахував вимоги п.П Постанови, є підставою для виключення із рішення
суду першої інстанції посилання суду на ст.107 ЖК України, оскільки позов з підстав ст. 107 ЖК України позивачкою не заявлявся.
Враховуючи викладене в сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку, про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції шляхом виключення з рішення посилання суду на ст.107 ЖК України; в іншій частині рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 316 ЦПК України, апеляційний суд
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 частково задовольнити.
Рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 14 липня 2009 року змінити.
Виключити з рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 14 липня 2009 року посилання суду на ст. 107 ЖК України.
В іншій частині рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 14 липня 2009 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.