Справа № 22-4919/2009 рік

Головуючий у 1 інстанції Васильєва Н.П.

Категорія    53

Доповідач  Резникової Л.В..

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючої РезниковоїЛ.В.

суддів Баркова В.М., Барсуковог О.І..

при секретарі Руденко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу по апеляції Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» на рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 23 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,

установив:

До апеляційного суду звернулося державне підприємство з апеляційною скаргою на рішення суду, яким було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1: суд стягнув з підприємства на його користь 1 451 грн. 84 коп. у відшкодування несплаченої допомоги при звільненні, середній заробіток за час затримки виплати цієї допомоги у сумі 53 215 грн. 80 коп., компенсацію у сумі 653 грн. 20 коп., а усього: 55 320 грн. 24 коп.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, позивач працював у шахтоуправлінні «Жовтневе» з 1980 року, звільнившись 13 квітня 1999 року за власним бажанням у зв»язку з виходом на пенсію.

При звільненні з таких підстав йому у відповідності до вимог Гірничого закону України, Галузевої Угоди, колективного договору сплачується допомога у розмірі З-місячного заробітку.

Оскільки до цього часу йому безпідставно не була сплачена одноразова допомога, суд нарахував та стягнув допомогу при звільненні, компенсацію та середній заробіток у зв»язку із затримкою виплати цієї допомоги.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та відмовити позивачеві у задоволенні його вимог, оскільки вважає, що рішення суду є незаконним.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно визнав, що допомога при звільненні є заробітною платою та безпідставно встановив, що позивач не порушив строки для звернення з таким позовом до суду.

Суд не врахував, що підприємство знаходиться у тяжкому матеріальному становищі, тому не має можливості провести такі розрахунки з позивачем. До того ж,

виплата тримісячної допомоги при звільненні працівників була передбачена колективним договором за рахунок прибутків, тоді як підприємство на той час працювало збитково.

Заслухавши пояснення представника відповідача, позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його вимог, з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 10 листопада 1980 року працював на підземній роботі у шахтоуправлінні «Октябрьське» виробничого об»єднання «Донецьквугілля».

13 квітня 1999 року він був звільнений за ст.38 УЗпП України за власним бажанням у зв»язку з переходом на пенсію за віком (а.с.11-14).

Одноразова допомога, на яку претендує позивач, не є вихідною допомогою, передбаченою ст.44 КЗпП України, яка у встановленому законом порядку обов»язково сплачувалась окремим категоріям працівників при звільненні з роботи з підстав, передбачених вказаною правовою нормою.

Допомога при звільненні - це разова виплата, яка передбачалась, зокрема колективною угодою, до виплати за певних умов та у певному розмірі при звільненні певних категорій працівників шахт.

Дійсно, тією колективною угодою, яка була укладена між адміністрацією та профспілковим комітетом ДВАТ «Шахтоуправління «Октябрське» на 1999 рік передбачена виплата одноразової допомоги у розмірі 3-місячної заробітної плати шахтарям, які звільняються з роботи у зв»язку з переходом на пенсію, тому ОСОБА_1 мав право на таке відшкодування.

Згідно з п.2.42 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 11 грудня 1995 року № 323, яка діяла на час звільнення позивача, одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію, входить до фонду оплати праці.

За таких обставин заслуговує на увагу довід апеляційної скарги про те, що позивач пропустив строк для звернення з даним позовом до суду, встановлений ст.233 КЗпП України.

На час переходу позивача на пенсію діяла попередня редакція вказаної правової норми, за якою працівник міг звернутись до суду із заявою про вирішення трудового спору, у тому числі, з питань порушення законодавства про оплату праці, у тримісячний строк з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права.

Вказані зміни щодо скасування обмежень у часі при зверненні до суду з позовами про стягнення заробітної плати були внесені до ч.1 ст.233 КЗпП України з 2 серпня 2001 року, тобто через майже півтора року після звільнення позивача з роботи, тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не порушив встановлений трудовим законодавством строк для звернення зі своїм позовом до суду, не відповідає вимогам закону.

Будь-яких доказів на підтвердження поважності пропуску цього строку позивач до суду не надав, тому апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 слід відмовити у задоволенні його позову через пропуск ним строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України, для звернення з даним позовом до суду.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні його позову через порушення вимог матеріального закону - пропуск строку для звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 309ч.п.4, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

вирішив :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія» задовольнити.

Рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 23 червня 2009 року скасувати.

ОСОБА_1 відмовити у задоволенні його позову.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.