Справа №22- 2590

Головуючий у 1 інстанції: Сенчишина Ф.М.

Категорія:

Доповідач:   Резникова Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2009 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого:   Резникової Л.В., суддів : Баркова В.М., Рецебуринського Ю.Й. при секретарі: Шатун Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Торезького міського суду Донецької області від 3 лютого 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку будинку, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом, обґрунтувавши свої позовні вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 червня 1999 року є власницею житлового будинку, розташованого за АДРЕСА_1. З відповідачем вона перебувала в фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу в період з жовтня 1999 року по 2002 рік. Проживала з відповідачем у вказаному будинку. З цього ж часу зареєструвала відповідача за вказаною адресою. Починаючи з 2002 року фактичні шлюбні відносини між сторонами були припиненні, з цього часу вони разом не проживають, речі належні відповідачу в будинку відсутні, комунальні послуги відповідач, за користуванням будинком, не сплачує.

Посилаючись на те, що відповідач майже шість років без поважної причини не проживає в належному їй будинку і забезпечений іншим житлом, позивачка уточнивши свої позовні вимоги просила визнати його таким, що втратив право користування , належним їй , жилим будинком.

ОСОБА_1 позов не визнав, звернувся в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання право власності на 1\2 частку будинку, зазначаючи, що з 1997 року по 2002 рік він перебував з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах. Вони разом проживали за адресою ОСОБА_3, АДРЕСА_1. За час спільного проживання вони купили будинок за адресою АДРЕСА_1. Договір купівлі - продажу будинку був оформлений на ОСОБА_2, оскільки між ними була домовленість про створення спільної сумісної власності, гроші на будинок були оплачені із спільного бюджету. Для придбання цього будинку позивач особисто отримав на роботі позаплановий аванс в розмірі 2000 грн.

Уточнивши позовні вимоги , посилаючись на вказані обставини та норми і вимоги CT..17 Закону України «Про власність» - ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на 1\2 частку спірного жилого будинку.

Рішенням Торезького міського суду Донецької області від 3 лютого 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені, визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житлом в АДРЕСА_1. В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку будинку відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення місцевого суду, постановити нове, яким задовольнити його зустрічний позов, а в задоволені позову ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, та нормам матеріального права.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав:

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що останній не надав доказів, що спірний будинок є сумісною власністю сторін, окрім того він пропустив строк позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд виходив з того, що відповідач з 2002 року не проживає в спірному жилому будинку без поважної причини.

Проте такий висновок суду не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, що відповідно до п.3, 4ч.1ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи жилий будинок АДРЕСА_1 був придбаний на підставі договору купівлі-продажу від 15 червня 1999 року на ім*я ОСОБА_2. Згідно умов вказаного договору продаж цього будинку було здійснено за 3200 грн. , із яких 1200 грн. продавець одержала від покупця ОСОБА_2, до підписання цього договору, а залишок в сумі 2000 грн. ОСОБА_2 зобов’язалася сплатити в строк до 1 січня 2000 року. В дійсності згідно заяви продавця та покупця, які містяться на зворотньому аркуші договору, остаточна сума за придбаний жилий будинок була сплачена раніше - 21 червня 1999року.

Як свідчили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5

Сторони на час придбання спірного будинку проживали разом однією сім*єю Навіть сама ОСОБА_2 в своїх запереченнях на апеляційну скаргу підтверджую той факт, що на час придбання зазначеного домоволодіння сторони знаходилися в фактичних шлюбних відносинах.

Правовідносини, які виникли між сторонами на час придбання спірного жилого будинку були урегульовані ч. 1ст. 17 Закону України « Про власність» якою, було передбачено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім*ї , є їх сумісною власністю, якщо інше не встановлене письмовою угодою між ними.

ОСОБА_6- син колишньої власниці будинку підтвердив той факт, що сторони разом приносили і віддавали частку коштів у розмірі 300 доларів США за цей будинок.

Факт придбання спірного будинку за сумісні кошти сторін також підтверджено матеріалами справи, де знаходиться заява ОСОБА_7 від 11.06.1999 року до головного бухгалтера підприємства з проханням виплатити йому аванс для придбання будинку в розмірі 2000 грн. , а також довідка ВАТ «Торезтвердосплав» про те , що згідно заяви ОСОБА_7, останньому в червні 1999 року підприємством було видано позоплановий аванс в сумі 1713 грн., заробітну плату за травень 1999 року - 112, 74, за квітень -161, 07 грн., та залишок за березень в сумі 13, 19 грн. (а.с.34, 5).

Саме 21 червня 1999 року було здійснено остаточний розрахунок за придбаний жилий будинок (а.с.3З)

Тим самим ОСОБА_7 довів той факт, що спірний жилий будинок є спільною власністю членів сім*ї.

Згідно ч.1 ст. 115 ЦК України в ред.. 1963 року - кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна.

Враховуючи той факт, що решта коштів, які були сплачені за спірний будинок в розмірі 2000 грн. були заробітною платою ОСОБА_7, що складає більш ніж 1\2 частини вартості цього будинку, а він просить визнати за ним право власності на 1\2 частину спірного будинку, то суд апеляційної інстанції , в межах заявлених позовних вимог, вважає позов ОСОБА_7 про визнання за ним права власності на 1\2 частку жилого будинку АДРЕСА_1 таким, що підлягає задоволенню.

Щодо пропуску ОСОБА_7 строку на звернення до суду з зазначеним позовом, то висновок суду в цій частині також ж невірним, оскільки згідно ст.. 76 ЦК України в ред.. 1963 року , що не суперечить і діючому законодавству - право на позов виникає з дня , коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

ОСОБА_7 звернувся в суд з позовом про визнання за ним права на 1\2 частку спірного будинку лише після того, як ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом про визнання його таким, що втратив право користування цим будинком. Оскільки ОСОБА_7 про порушене своє право користування спірним будинком дізнався лише в грудні 2008 року, строк позовної давності ним не був пропущений.

Оскільки ОСОБА_7 має право на 1\2 частку спірного будинку і у відповідності з ст.. 150 ЖК України має право користуватися та розпоряджатися цією власністю на свій розсуд - підстав для визнання його особою , яка втратила право користування цим будинком - немає.

Керуючись ст., ст. 218ч.1, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу   ОСОБА_1  задовольнити. Рішення Торезького   міського суду   Донецької області від 3 лютого 2009 року   скасувати.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину жилого будинку АДРЕСА_1.

У задоволені позову ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилою площею в АДРЕСА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом 2 місяців з дня набрання законної сили.