Справа № 22ц-7317

Головуючий в 1 інстанції Федько С.П.

Категорія 51

Доповідач Висоцька B.C.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2009 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області

В складі

Головуючого Висоцької B.C.,  Суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.

При секретарі Шатун Л.В. За участю

позивача ОСОБА_1. представника позивача  ОСОБА_2 представника відповідача, 3-ї особи  Павленка О.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально - Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 3 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Текві», 3-я особа директор Приватного підприємства «Текві» Тищенко Наталія Василівна     про зміну формулювання   причин   звільнення,   стягнення   заробітної   плати   за   час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ

29 серпня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Текві», 3-я особа директор Приватного підприємства «Текві» Тищенко Наталія Василівна про зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 23 серпня 2007 року він працював слюсарем 3-го розряду в Приватному підприємстві «Текві».

27 травня 2008 року він подав заяву про звільнення за угодою сторін з 1 червня 2008 року. Наказом №8-К від 13 червня 2008 року його було звільнено за прогули, п.4 ст.40 КЗпП України..

Звільнення з даних підстав він вважав незаконним, оскільки за період роботи він не мав зауважень, до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Відповідач не попередив його про необхідність з'являтися на роботу до 13 червня 2008 року. У видачі трудової книжки йому весь час відмовляли. Лише 30 липня поштою він отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення за прогули. З причин звільнення за прогули він не мав можливості працевлаштуватися впродовж трьох місяців.

Просив змінить формулювання причин звільнення на ст. 38 КЗпП України, стягнути середній заробіток за вимушений прогул за період з 1 червня 2008 року по 1 вересня 2008 року. Діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він просив стягнути в сумі 10 000 грн.

Рішенням   Центрально -   Міського   районного суду від 3 червня 2009 року позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволені частково. Змінено формулювання

причин звільнення зі ст.40 п.4 КЗпП України на ст.38 КЗпП України ( за власним бажанням), визнано позивача звільненим 13 червня 2008 року. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу із затримкою видачі трудової книжки з вини відповідача 797, 50 грн. та на відшкодування моральної шкоди 500 грн. В решті позову відмовлено.

Додатковим рішенням від 22 червня 2009 року   стягнуті судові витрати та судовий збір.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить частково скасувати рішення суду та ухвалити нове в частині дати звільнення, стягнення суми за час вимушеного прогулу за час вимушеного прогулу; розміру моральної шкоди -збільшити його до 10000 грн., посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність  висновків суду фактичним обставинам справи.

Позивач зазначив, що суд не врахував, що день його звільнення є 1 червня 2008 року, оскільки саме з цього дня він не працював на підприємстві. В день звільнення відповідач не видав йому трудову книжку. В судовому засіданні був допитаний ОСОБА_5, який підтвердив, що формулювання причин звільнення перешкоджали його працевлаштуванню. Крім того, вважає, що має право вимагати середній заробіток з окладу 900 грн., що становить за три місяці 2700 грн.

Стягуючи моральну шкоду, суд не врахував    тяжкість    та глибину його страждань, порушення його звичайного укладу життя.

Рішення суду в частині зміни  формулювання причин звільнення зі ст.40 п.4 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України сторонами не оскаржується.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали апеляцію.

Представник відповідача приватного підприємства «Текві», 3-ї особи директора приватного підприємства «Текві» Тищенко Н. В. - Павленко О.В., який діє на підставі довіреності, просить відмовити в задоволенні апеляції, рішення залишити без змін.

3-я особа директор приватного підприємства «Текві» Тищенко Н. В. до суду просила розглядати справу у її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміненню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_1 знаходився в трудових відносинах з приватним підприємством «ТЕКВІ»  з 23 серпня 2007 року (а.с.4).

Наказом № 8-К від 13 червня 2008 року ОСОБА_1 було звільнено за прогули, п.4 ст.40 КЗпП України (а.с.5). В день звільнення 13 червня 2008 року відповідачем не видана трудова книжка. Трудова книжка отримана позивачем поштою 30 липня 2009 року.

Відповідно до табелю обліку використання робочого часу останнім днем роботи ОСОБА_1 на підприємстві було 1 червня 2008 року (а.с.6).

Визнаючи днем звільнення позивача 13 червня 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що саме в цей день було видано наказ про звільнення.

Відповідно до п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях днем звільнення вважається останній день роботи.

Відмовляючи в задоволенні позову про зміну дати звільнення, суд першої інстанції зазначеної норми не врахував, тому в цій частині апеляційна скарга підлягає задоволенню. Дата звільнення підлягає зміненню з 13 червня 2008 року на 1 червня 2008 року.

Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки, суд першої інстанції виходив з дати відправлення позивачем заяви про звільнення за власним бажанням (1 липня 2008 року) та датою отримання її позивачем ( 30 липня 2008 року).

Проте з повністю з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ч.4 ст. 235 КзПП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що в день звільнення позивача відповідачем не видана трудова книжка, тому наступає відповідальність відповідача, встановлена законом.

Відповідач в судовому засіданні н заперечував проти того, що трудова книжку позивачеві була надіслана поштою 22 липня 2008 року та отримана ним 30 липня 2008 року , що підтверджено письмовими доказами (а.с.8-9).

При визначенні середньої заробітної плати суд правильно керувався Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100.

Заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують звільненню.

З матеріалів справи вбачається, що заробітна плата позивача становила за травень 2008 року 900 грн., за квітень 550 грн., тобто всього 1450 грн. (а.с.79). Згідно табелю ОСОБА_1 працював в квітні 2008 року 21 день, в травні 2008 року - 19 днів, тобто всього 40 днів. Середньоденна заробітна плата становить 36, 25 грн. (1450 грн. : 40). Середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 1 червня 2008 року по 30 липня 2008 року слід стягнути в розмірі 1522, 50 грн. виходячи з середньоденної заробітної плати 36, 25 грн. х 42 робочій дня ( червень 20; липень - 22).

Доводи апеляційної скарги про обчислення заробітної плати з окладу, встановленого з 1 травня 2008 року ( 900 грн.) неспроможні, оскільки судом відповідно до Закону обчислений заробіток, виходячи останні 2 календарних місяці роботи, що передують звільненню, відповідно до положень постанови КМУ від 8 лютого 1995 року №100.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку з підстав перешкоджання працевлаштування позивача у зв'язку з причиною формулювання звільнення ( за прогули без поважним причин, ч.4 ст.40 КЗпП України), суд вважав ненадання належних доказів, які підтверджують зазначені обставини.

Цей висновок узгоджується з матеріалами справи.

Так, позивач ОСОБА_1 не надав доказів того, що звертався з письмовою заявою про прийняття його на роботу, та саме з причин звільнення з попереднього місця роботи йому було відмовлено. У встановленому законом порядку відмову в прийнятті на роботу позивач не оспорював.

Суд дав оцінку наданим позивачем доказами. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з характеру та обсягу страждань, вважав, що позивач не навів доказів завдання йому шкоди в розмірі, який вимагав.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених зміну його життєвих і виробничих стосунках.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача, вплив на його душевний стан, неможливість жити повноцінним життям, й з дотриманням вимог ст..237-1 КЗпП України визначив таке відшкодування в розмірі 500 грн.

Визначивши розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд навів в рішенні відповідні мотиви.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для змінення     розміру моральної шкоди з зазначених позивачем мотивів.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині відмови в зміні дати звільнення, стягнення заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки не можна визнати законним, судом неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до ст. 309 п.4 ЦПК України дає підстави для зміни судового рішення.

Рішення в частині стягнення розміру моральної шкоди, порядку визначення середнього заробітку відповідає вимогам закону, тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Центрально-Міського районного суду від 3 червня 2009 року в частині дати звільнення, стягнення розміру середньої заробітної плати за час затримки видачі трудової книжки змінити.

Вважати ОСОБА_1 звільненим 1 червня 2008 року.

Стягнути з приватного підприємства «Текві» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час затримки видачі трудової книжки з 1 червня 2008 по 30 липня 2008 року   1522.50 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає сили з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення.