Справа № 6965
Категорія 26
Головуючий у 1 інстанції Шульженко Л.Б.
Доповідач Лук'янова С.В.
УXВАЛА
Іменем України
20 жовтня 2008 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Лук'янової С.В.
суддів Солодовник О.Ф., Рецебуринського Ю.Й.
при секретарі Голубцові А.В.
оглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Єнакієве на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 серпня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Єнакієве про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд
встановив:
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Єнакіївського міського суду від 18 серпня 2008 року і ухвалення у справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Суд не врахував, що на час розгляду справи були відсутні норми Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі Закон), які передбачали можливість відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки були виключені із Закону 20 березня 2007 року.
На 2008 рік Закон України "Про Державний бюджет України" зупинив дію Закону в частині відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку.
Відсутній висновок МСЕК у підтвердження спричинення позивачу моральної шкоди і суд не задовольнив клопотання представника позивача про призначення МСЕК для підтвердження спричинення позивачу моральної шкоди.
Позивач не надав доказів, на підставі яких можна зробити висновок про спричинення йому моральної шкоди.
Відділення сплатило позивачу одноразову допомогу, продовжує виплачувати щомісячні суми у відшкодування шкоди. Позивач отримає пенсію за віком. Висновком МСЕК від 17 травня 2007 року позивачу встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 50% безстроково.
Позивач був повідомлений про шкідливі умови праці і наслідки їх дії на його організм. Ст.237-1 КЗпП України покладає на власника підприємства відшкодувати моральну шкоду. У порушення вимог ст.233 КЗпП України суд не застосував тримісячний строк для звернення до суду. Суд невірно оцінив глибину фізичних та душевних страждань позивача (а.с.34-36).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Рішенням Єнакіївського міського суду від 18 серпня 2008 року частково задоволений позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 21 тисяча гривень (а.с.29-30).
Цим рішенням встановлено, що позивач працював у шкідливих умовах на підземних роботах підприємств вугільної промисловості; 12 жовтня 2002 року з позивачем стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок якого він згідно висновку МСЕК від 21 квітня 2003 року втратив 70% професійної працездатності і був визнаний інвалідом 2 групи.
Суд прийшов до висновку, що право на відшкодування моральної шкоди у позивача-виникло під час дії Закону; внаслідок трудового каліцтва позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у переживаннях позивача з приводу каліцтва, що порушило його нормальні життєві зв'язки і це потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності (70%), конкретні обставини справи; виходив із принципів розумності та виваженості (а.с.29-30).
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає через наступне.
Відповідно вимогам ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку з отриманою 12 жовтня 2002 року виробничою травмою МСЕК 21 квітня 2003 року вперше встановила позивачу втрату професійної працездатності у розмірі 70% (а.с.8-9, 14).
Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі Закон), який діяв на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди, і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004. З цих же підстав не заслуговує на увагу і довід апеляційної скарги про те, що на 2008 рік Закон України "Про Державний бюджет України" зупинив дію Закону в частині відшкодування моральної шкоди незалежно від часу настання страхового випадку.
Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 70% внаслідок отриманої виробничої травми.
Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, ' та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.4-7), акт розслідування нещасного випадку від 14 жовтня 2002 року (а.с.8-9), довідки МСЕК від 21 квітня 2003 року (а.с.14), виписки із історії хвороби (а.с.10-13), пояснення представника відповідача, який не оспорював ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок отримання 12 жовтня 2002 року виробничої травми, у зв'язку з чим 21 квітня 2003 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 70% професійної працездатності. Вказані обставини спростовують довід апеляційної скарги про відсутність належних доказів в обґрунтування.позову.
Довід апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої Інстанції вимог ст.ст.233, 237-1 КЗпП України не заслуговує, на увагу, оскільки- Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року і на час виникнення у позивача права на відшкодування моральної шкоди регулюються спеціальним Законом, тому саме відповідач у справі є належним відповідачем при відшкодуванні моральної шкоди, спричиненої позивачу ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків.
Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, щомісячних платежів не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вказані види виплат і відшкодування моральної шкоди є самостійними видами виплат у відшкодування шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, які відповідач зобов'язаний відшкодовувати позивачу.
Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності (70%), конкретні обставини справи; виходив із принципів розумності та виваженості. Сукупність цих обставин, а також характер порушення дозволили суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму 21 тисячу гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції, є законним і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Єнакієве відхилити.
Рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 серпня 2008 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.