Справа № 22-1287/2009р.

 Головуючий в 1 інстанції Перетятько О.Ю.

Категорія 45

Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 лютого 2009 року апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І., при секретарі Кузмінковій Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа - Горлівська міська рада про встановлення меж землекористування і

встановив:

в апеляційній скарзі ОСОБА_1 оспорює обгрунтованість судового рішення, яким відмовлено в задоволенні його позову, і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про задоволення позову, оскільки вважає необгрунтованим висновок суду щодо відсутності в нього правовстановлюючих документів на землекористування.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи своєї скарги і просив про її задоволення, скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення його позову.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

29 серпня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача про встановлення меж землекористування, який уточнив в заяві від З листопада 2008 р. (а.с.55-56).

Він зазначав, що вони з відповідачем є суміжними землекористувачами ділянок під його домоволодінням за №-63 по вулиці Новоросійській в м. Горлівка, та домоволодінням №-61, що належить відповідачу.

За квартальною інвентаризацією від 14.07.1977 року було переміщено межі між їх земельними ділянками, внаслідок чого межа стала проходити по належним йому будівлям, що призвело до суперечок між ним та відповідачем щодо землекористування.

Тому позивач просив суд встановити межу землекористування відповідно до рішення міськвиконкому від 11 липня 1981 року, яким збільшено до 853 м2 розмір земельної ділянки, що була наданою під забудову попередньому власнику його будинку рішенням міськвиконкому від 19 березня 1970 року.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 19. листопада 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови "Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно із ч.3 ст. 125 ЗК України забороняється приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до ч. ч. 7, 8, 9 ст. 118 ЗК України за дозволом відповідної держадміністрації проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки що обумовлюються угодою сторін; і погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органом, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідної держадміністрації або органу місцевого самоврядування для вирішення питання про передачу ділянки у власність.

Таким чином, встановлення меж землекористування не віднесено чинним законодавством до компетенції суду.

Крім того, при розгляді цієї справи судом першої інстанції встановлено, що межі земельних ділянок під домоволодіннями сторін в зрівнянні з тими, що було виділено у встановленому законом порядку рішеннями виконкому під забудову, самовільно змінено із значним збільшення розмірів цих ділянок (а. с. 7-9, 32, 49, 52). . Відповідач просить суд встановити межу за розмірами ділянки в 853 м2, яку він фактично використовує, а не тієї, що була надана попередньому власнику його будинку в розмірі 350 м2 і таким чином, фактично просить суд виділити йому додатково частину земельної ділянки, якою він користується самовільно.

Разом з тим, відповідно до наведених норм чинного земельного законодавства до компетенції суду не входить виділення фізичним особам земельних ділянок.

За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 фактично зводяться лише до переліку різних аспектів відношення позивача до обставин справи і висновків суду не спростовують.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то

підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового про задоволення позову немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області залишити без зміни..

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.